Віктор ЖЕНЧЕНКО
В любов завжди влітав я наче з кручі,
Не знаючи, яка там глибина…
У цім бездумстві не моя вина –
Такий вже в мене нетерпець жагучий!
Любов мені, як та весна квітуча
Вона мене, як блискавка пройма!
В любов завжди влітав я наче з кручі,
Не знаючи, яка там глибина…
Яка ти нерозгадана, пекуча?
Не знаю навіть з чого починать?
Куди тебе в цю мить поцілувать?
В любові я ще й досі, як той учень…
В любов завжди влітав я наче з кручі.
2015
***
Вкраїні болить – до нестями…
До крику Вкраїні болить!
Війна не втихає – кровить
Героїв – звитяжців серцями.
Удови гіркими вустами
Кремлівських вождів прокляли.
Вкраїні болить – до нестями…
До крику Вкраїні болить!
Вже ниви в нас сходять хрестами.
Нема вже ні сліз, ані сил
Відносить синів до могил
Й невтішно давитись сльозами…
Вкраїні болить – до нестями…
2015
***
Володарко любове! Не втікай,
Не дай спокою ні душі, ні плоті;
Втечеш, як відлечу за обрій… потім,
А зараз – владарюй, не покидай!
Щоденно сили трунком напувай –
Не гоже мені борсатись в болоті…
Володарко любове! Не втікай,
Не дай спокою ні душі, ні плоті!
Любов мені – цілющий водограй!
Без нього порожнію, задихаюсь…
Люблю, грішу – по сей день! – і не каюсь.
Я без любові – як без квіту май!
Володарко любове! Не втікай!
2015
***
Зі сходу знов на Київ сунуть хмари,
Мов з тих віків, з тієї далини…
Там блискавки метаються між них,
Неначе Січчю січені татари.
За вік свій Княжий Град напивсь узварів…
Він знає жахи голоду, війни…
Зі сходу знов на Київ сунуть хмари,
Мов з тих віків, з тієї далини.
І раптом дощ вперіщив із захмар’я!
Тих блискавок, громів – як не було.
… Лихе, гірке – у безвість відпливло;
Майне, бува, лиш видивом примарним.
Зі сходу знов на Київ сунуть хмари.
2015
***
Зірвавсь листок з мойого клена,
Зірвавсь і в далеч полетів…
У кожного у цім житті –
Своя хвилююча поема.
Листок той був – тугий, зелений!
А як він з вітром шепотів?
Зірвавсь листок з мойого клена,
Зірвавсь і в далеч полетів…
Колись і я – отак, буденно –
Зірвусь нечутно й полечу…
Наплачусь в небі досхочу,
Бо світ співатиме – без мене…
Зірвавсь листок з мойого клена
2015
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
***
Немало шаста поміж нас нікчем…
Як схожа на щурів людська підлота?
Повзком то підтюпцем, а то й галопом
Встига пропхатись будь-куди без черг.
Боротись з нею марно – не втече,
Не згине ця чума в гидких болотах…
Немало шаста поміж нас нікчем –
Як схожа на щурів людська підлота?
Нікчем – Вкраїни доля – не пече.
Вони – щоденно – за щурячим правом
Розточують з усіх боків державу.
Перемогти їх можна – лиш мечем!
Немало шаста поміж нас нікчем…
2015
***
Одна лиш ти лишилась при мені,
Коли замовк мій спів, аплодисменти,
Коли я іншим став асортиментом,
Коли шматують роздуми сумні…
Ніхто вже в гості не зове в ці дні,
На статус мій – немає претендентів…
Одна лиш ти лишилась при мені,
Коли замовк мій спів, аплодисменти…
… Концертні зали, квіти осяйні,
Обіймів, поцілунків, рук – х у р т е ч і!
Все це – як сон… Реальність – порожнеча…
Та ще – старі афіші на стіні.
Одна лиш ти лишилась при мені.
2015
***
Ронделів, кажуть, в Боровка – стодоли…
Він пише їх на травах при росі.
Писав їх ще при Київській Русі –
Бориспіль княжий князював відколи.
Бориспільське подвір’я – як та школа! –
Скликає ронделістів звідусіль.
Ронделів, кажуть, в Боровка – стодоли.
Він пише їх на травах при росі.
Ніхто б додуматись не зміг ніколи,
Що від ронделів Боровка – від них! –
Народиться жадана Книга з Книг –
“Євангеліє українське від Миколи”.
Ронделів, кажуть, в Боровка – стодоли…
***
Спішу спочить з думками про одне –
Проснутись до схід сонця і… в роботу!
Там,
за столом, солодка жменька квоти
Замріяно очікує мене…
Дві-три години – вітром промайне.
Знов закручуся в клопотах, турботах…
Спішу спочить з думками про одне –
Проснутись до схід сонця і… в роботу!
Коли вже прохолодою війне,
Коли зіллються з ніччю видноколи –
Стаю щасливим, світлим, як ніколи,
Бо біля мене – С л о в о осяйне!
… Спішу спочить з думками про одне.
2015
***
Суддя зібравсь оголосити вирок,
Але підсудний слова попросив:
– Пробачте, Ваша честь, але я… я син,
Якого Ви дитям лишили в Сквирі…
Зал – в шоці… Тиш. Запахло нашатирем…
В феміди – ані доказів, ні сил…
Суддя зібравсь оголосити вирок,
Але підсудний слова попросив,
І раптом– вибух! Забурлив гармидер –
Неначе в зал хтось бурю запросив!
…Ридали в залі двоє – батько й син –
Посеред хвиль впокореного виру.
Суддя оголосив найтяжчий вирок
2015
***
Хто зна від чого я впаду –
Від мук? Страждань, а чи від болю?
Я ще у мріях, ще при волі,
Потрібен людям… Я ще – йду!
Пізнав я щастя і біду,
І хміль кохань, і торбу солі…
Хто зна від чого я впаду –
Від мук? Страждань, а чи від болю?
Як і впаду, то знов зведусь
Осяйним променем у небі
І посилатиму до тебе
Щоранку зірку молоду.
… Хто зна від чого я впаду.
2015
***
Чого тобі, журбо, від мене треба?
Мов на мені зійшовся клином світ?
Дай в радощах пожить ще кілька літ,
Натішитися – до схочу! – без тебе.
Навіщо я тобі? Яка потреба
Стовбичить тут – біля моїх воріт?
Чого тобі, журбо, від мене треба?
Мов на мені зійшовся кленом світ?
Журбить журба, в журбі журливі верби,
Й душа моя під цю журу журбить…
Нічим не можу душу вгомонить –
Не допоміг їй навіть і молебень…
Чого тобі, журбо, від мене треба?
2015