***
Бджолою продзижчить куля, золотою бджолою
Промайне у безхмарному небі літак військовий,
Синя лагуна здаватиметься чужою
Зору, що вбирає пейзаж ранковий.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
У довгому погляді – губитиметься остання
Троянда з вечірньої сукні, вогнем налита, –
Як символ несправдженого бажання
Або як спогад про довге південне літо.
Після битви під Дюнкерком – мозок шука спасіння
Од вимушеного свідоцтва жаских реалій,
Вітер південний розносить кульбаб насіння
Од сонної бухти все далі і далі – й далі…
Пахне зрізаними трояндами, літом, портом,
Слух і зір сприймають буденні розмови й речі,
А твій надпис – нашвидкуруч – стерся на довоєннім фото,
Де буксир пихкотить проти стрімкої течі.
***
Люба сестро, та вода, що вмивала тебе і мене, – замерзла,
і тепер її наполегливо, вдень і вночі, длубають льодоруби,
а голубка, яка приносила тобі листи з бойовищ, – скалічіла,
вже п’ятий рік поспіль мені сняться поржавілі од крові леза
та поряд, в подружньому ліжку, – лежить дружина нелюба –
так минають роки, а мені сказати їй правду – просто несила;
твоя дитяча колиска постає перед моїм внутрішнім зором, –
а ще – наші батьки, ще молоді, як на весільній фотокартці,
тримаю прихований біль щодо можливого непорозуміння,
боюся, що ти колись забудеш мене або пораниш докором,
як я дуже часто раню душу свою піснями, як раню пальці,
а за вікнами бовваніє земля перелогу – тяжка, ніби каміння;
я передбачив таке життя, що по собі не залишає вражень,
це так, наче перехопити погляд того, хто вже йде назавше,
мої сни пахнуть деревом – хочу побачити тебе саме зараз –
ввечері чекаєш мене зі служби, сиву річку долають баржі,
і селище намагається заснути, всі пристрасті вгамувавши,
тільки чутно, як мокрий глід ховає рваний пташиний галас;
ось минулої ночі снилось: їду в сідлі, закріпленому абияк,
очі коня занурилися в печаль, немов вели його на продаж
чи ж на бойню – губи дуже зашерхли, плоть відчуває спрагу,
бо живі не чутливі до мертвих, і милосердя тепер як вирок;
сьогодні я дуже втомився: випалював для миловарні поташ,
дружина вже вишила сорочку, в яку по смерті мене одягнуть.