В душі загубленій  –  пітьма

406

З книги  «Майстри часу та ще чогось»
 
Все  починається   з  нуля,
Із  версії,  яка не  та,
Зі  ще  не ліпленої  глини
Та  першооберту  гвинта.
Усе  звитяжиться  з  початку,
Із  несподіваних  нотатків
Подій, очей  та  роздоріжж,
За  чим  ніхто не ставить  крапку.
Вже  далі  –  впертий  чорнозем,
Орання  долі  та  поем…
Інакше  нуль, що був  спочатку,
Так  і  зостанеться  нулем.
 
***
У натовпі  без  меж
безвладдя  і  безлюддя,
Це не одне й те ж:
суддя і правосуддя.
Суддя  –  і  той,  і  той,
як  латка, що  на  латці,
Як  вічне «хто є хто»  −
вина  і винуватці.
Немов  у  ворожбі
трибуни  і  погруддя,
Всі  судді  у  юрбі,
і натовп  –   правосуддя.
 
***
Я  оголошую  війну
Брехливим  сварам  і  дебатам,
Злодійкуватим  депутатам,
Даруючим  усім  вину,
Вам  оголошую  війну.
Я  викликаю на дуель
Усіх, хто коле, ріже, крає
І  нескінченно розділяє
Добро привласнених осель,
Вас викликаю на дуель.
Я серед вас, як на війні,
Жонглери суду і законів,
Жреці хабарних пантеонів,
Чиє сумління у труні.
Я серед вас, як на війні.
Лічити гроші – ваш буквар.
Мутити  й  красти,
красти,
красти,
А потім й рай собі привласни–
ти, як зайвий інвентар…
Лічити гроші  –  ваш буквар.
Отож, війна.
Їх скільки, війн,
Злетіли душами людськими…
Святі лишилися святими,
Крадій  як  був, так є крадій.
Майдан і нескінчений бій.
Чого ж іще у вас нема,
Грошей бракує, влади, перцю?
Немає Бога в вашім серці,
В душі загубленій  –  пітьма.
Либонь   і серця в вас нема.
 
***
Російський вічний арештант,
Сибірський  тракт  курить
прокляттями,
Суддя  –  політик  і  педант,
Очі  –  гербовими  печатями.
Донощик,  взятий  напрокат,
Бруд  судової  бутафорії,
Христос, Іуда  і  Пілат  –
Ось  трійця  нашої  історії.
 
ЛЮДИ  З  МИНУЛОГО
Старі  солдати не помирають,
А  просто  розчинюються  у  часі…
Спочатку  зникли  інваліди війни –
Безрукі, безногі,
з медалями на старих гімнастерках.
Потім  порідшав  струмок ветеранів.
День Перемоги святкуватимуть  без переможців,
А їхні ордени  –
на лотках шахраїв й нумізматів.
Вони все життя боронили
розмиті ідеї
Про світле майбутнє,
Боролись за всіх, хоч за них
не боровся ніхто.
Старезні вмирали від голоду чи на фронтах,
Мерзли в  наметах на тлі
величезних будов…
Зникають упевнені:
скільки ж іще завинили
Великій державі, яка через пекло зве в рай?
Старі нагороди дістали нових нагород:
– Візьмете з посвідченням?
– Ні, наш автобус не з гуми!
Людина з минулого є.
Дочекаймося, поки зійде…
 
***
Ти  слухаєш  і  не  чуєш
(Яка  гроза  пророча!),
І  я  говорю  так  чуло
В  розгублені твої  очі.
І  я говорю  так  глухо,
Погладжуючи  по  плечу…
Не  слухай  мене,
Не  слухай!
Послухай, як   мовчу.
 
***
Куди тікає щастя?
В сірість
Того фальшивого спокою,
Коли забута вже сміливість
Лишитися  самим  собою…
Куди від нас втікає щастя,
І  де, і як  себе знаходить?
Кому  спізнати його вдасться,
Той  інших друзів не заводить.
А щастя  вигод  не шукає,
І  не бува його надмірно.
А  горе?
Місце  своє  знає,
Все  поруч,
як собака  вірний.
 
***
Тобі  як  завше  просто  ніколи,
Тому  і  я  для тебе  –  «інколи».
Твоє  життя  летить  захмарно,
І  я  у  ньому  –  постать  марна.
Зніяковіла  та  химерна
У  шарудінні  слів  манерних.
Знак  запитання.
День  останній.
Якого  кольору  кохання?
 
***
Кожна нова книга –
те, що пройшов. Дорога.
Небо. Колір індіго.
Був підмайстром у Бога.
Поміж словами титри
Души людські гортають.
Вірші – єдина молитва,
Слова якої знаю.
 
***
Падав Ікар.
Ні, не тому, що опікся,
Просто стомився летіти.
Просто крильми огорнувся
Й тихо плив до землі,
Доки не злився із тінню,
Яка наздогнала його.
 
***
І  знову  листя, знову осінь,
Калюжі й повінь без кінця,
Зі  мною  знов різноголосся
Твоїх очей, твого лиця.
Опівдні вулиці нечулі,
У вікнах світло інших сфер,
Знайомий слід, як слід від кулі,
Твій силует поміж портьєр.
Знов хтось тихенько посміхнувся,
Неначе поряд ти пройшла,
Відчув, хоча й не доторкнувся,–
Я знов люблю. І ти була.
До шибки  лобом притулюся,
Дивитимуся  на дощі,
На дім  в  рудому  капелюсі,
На листя  в мокрому плащі.
Як дивно: день – і  жовті  вікна,
Знов сутінків по небу мла,
Що залишилося – не зникне.
І я люблю. І ти була.
 
***
Намалюю на стіні  човен
І  попливу  до  тебе.
Шепну  слово  вітру,
І  ти  почуєш  мене.
Торкнуся  берести
Й  ти  відчуєш  тепло.
Заховаю  в  долоні  сніжинку –
Твоє  серце  розтане.
 
***
Не  заховатися  від  злив,
Чим  допоможеш?
Я  іншу,
іншу  полюбив,
На  тебе  схожу.
Як  вирок – “ні”,
пророче  “зась”
Кожна  клітинка,
Я  не  у  тебе  закохавсь,
А  в  іншу  жінку.
Обидва  кинуті  весла
Напризволяще,
Хотів, щоби  вона  була
За  тебе  краща.
І  все.
По  всьому.
І війна.
Хто  зна, чи  зможу…
Скажи, навіщо  так  вона
На  тебе  схожа?
 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!