Умитися до ворона

216

Потрібен час, щоб перший крок зробити,

Потрібен час, щоб вимовить слова,

Потрібен час, щоб виростити квіти,

Потрібен час, щоб зрозуміть дива.

 

Потрібен час, щоб перемогу вирвать,

Потрібен час, щоб зупинити мить,

Потрібен час, щоб час у когось виграть,

Потрібен час, щоб тут же його вбить.

 

Потрібен час, щоб пережити зраду,

Потрібен час, щоб знову покохать,

Потрібен час для порятунку правди,

Потрібен час, щоб часом управлять.

 

Потрібен час для ствердження і зросту,

Потрібен час, щоб переглянуть сни,

Потрібен час для злочину й геройства,

Потрібен час для миру і війни.

 

Потрібен час мені й моїй родині,

Потрібен час банкіру і бомжу,

Потрібен час дорослому й дитині,

Потрібен час застою й віражу.

 

Потрібен час, аби створить щось путнє,

Потрібен час, аби прийнять закон,

Потрібен час, аби впіймать попутку,

Потрібен час, щоб сісти в свій вагон.

 

Потрібен час, щоб зважити прожите,

Потрібен час, щоб дар твій не погас,

Потрібен час, щоб чітко зрозуміти:

Поки живеш, доти й потрібен час…

            7.09.2013

 

***

Я ще одну дичку до саду приніс.

Вона, мов їжак, в колючках наболілих.

Гілками гойднувши зневажливо – «ліс…»,

Її не сприймають ранети й кальвілі.

 

І не розуміючись в дикій красі,

Забули вони свої хащі коднянські…

Вони ж бо й самі звідти родом усі,

А чваняться так, мов панянки містянські…

 

Ці дні до весни відшумлять, пролетять,

А в квітні її треба буде щепити.

Росте моя дичка –  нерідне
дитя –

Ще саду належить її вдочерити…

            8.09.2013

 

ЛИСТОК НА ПЛЕЧІ

Рай зелений де й подівся!

Колір інший землю вкрив…

Як погон білогвардійця,

Лист плече позолотив.

 

Я поручик чи фельдфебель?

Посміхнувся собі знов

Й зняв його, немов на дембель

Несподівано пішов…

            9.09.2013

 

***

Прийде пора –

Й покличе мене яр,

А вічний дух мій

В небесах розтане,

Й активна біологія моя

Пасивною вже хімією стане.

 

А може й ні –

Валентністю води

Я зможу струсонити всесвіт цілий!

В яру влаштую

Вибух не один

Я,

Фосфор з бертолетовою сіллю…

            10.09.2013

 

***

Душа чекає свого снігу,

Хоч знає, що холодний він…

Пора останнього забігу.

Пора останніх моїх війн

 

Із лінню, що веде у тління,

Із порожнечею бажань,

І навіть зі своєю тінню,

Що вперлася вже в схід, на жаль.

 

Так хочеться її посунуть,

Щоб не повзла підступно вслід…

 

…Життя стає глухим відлунням

Минулих літ,

Минулих літ…

            10.09.2013

 

***

Не дай Господь носити світом злість,

Зробившись бандюком чи відморозком,

Не дай буть вбитим на чужій землі,

А як на рідній впасти – то геройськи.

 

Не дай Господь любов’ю торгувать

Й чеснотами, що ним так щедро дані,

Не дай з рукою «дай» жебракувать,

А дай з рукою «на» жить в світі далі…

 

ГОТЕЛЬ

Мандрувати

Богом велено,

Як осідло б я не жив…

Знову скучив за готелями,

Хоч по дому

В них тужив.

 

…Ставлю записи

В анкету я,

Ключ із гиркою беру,

Різні довідки з буклетами

Номер пха до вмитих рук.

 

Чуть – було до рвоти димно тут…

Хтось терзав м’якуш канап…

Телевізор з пультом дивним

Що вмика один канал…

 

В сон уперто лізе містика,

Ну, а поки не засну,

Палахкі неони міста

Розмальовують стіну…

 

Із балкона, як із урвища,

Страшно глянути униз…

Телефон червоний внутрішній,

Таця, склянки дві, карниз…

 

Із буфету пахне локшина,

Кава смаку давнини,

І приймач для оголошення

Чи тривоги, чи війни.

 

Те і се тут не дозволено,

Те і се тут не для всіх…

І усе ж – свобода, воленька! –

Найсолодша із утіх…

            14.09.2013

 

***

На ресторан де гроші довгі взять?

Я не належу до народних «віпів»…

Люблю двори на Банковій і за –

Тут можна вкрадьки попоїсти й випить.

 

Зробив усе, що тут зробити мав,

І сам себе за це люблю і славлю.

І хоч тут камер і сержантів – тьма,

Я з рукава їх запросто обставлю.

 

Ним же і витрусь, течку підберу

З національним значенням чернеток,

І посміхнуся банку і двору:

А все-таки прекрасно буть поетом!

            19.09.2013

 

***

Минуле дорікає, ну, а нинішнє

Ламає зуби, як міцний горіх…

На старості стаю іще ранимішим,

Беру до серця все, що й брати гріх.

 

Втомився я вже бути перевізником

Печалі й суму…

Та щодня печусь,

Що не вдалося стикувати дріб’язки,

Що не зумів зарадити комусь.

 

Проблем, проблемок тих вже ціле юрмище,

Й передчуття таке, що скрізь, де йдеш,

Назад ступнеш – зірвешся в чорне урвище,

Вперед – об скелю лоба розіб’єш…

            19.09.2013

 

***

Ми маємо і лаємо його –

Майно з лайном римується немарно…

На нього хижо дивиться вогонь,

На нього цілить блискавкою хмара…

 

Воно нам затуляє небо й світ,

На нього злобно шкіряться шакали,

Ще й позирає заздрісно сусід –

А щоб воно тобі у горлі стало!

 

Майно у нас засіло у крові,

Його так мати хочеться – й багато!

Давно зламали спори майнові

Маланчино-мелашкові формати.

 

Майно цінує бомж і прокурор,

Майно на все в житті усіх штовхає,

Майно мажорів поверга в мінор,

Коли закон їх інколи спиняє.

 

Майно – то й срібло, й золото, й пшоно,

Майно є тимчасове і постійне,

І навіть символічне знамено

Є облікованим майном партійним…

 

Капіталізм майном нас освятив

(Кого – на повну, а кого – не дуже…).

І щоб тобі не снилися чорти,

Май Баха, а не «Майбаха», мій друже!

            19.09.2013

 

***

Інша це – не вулична – юрба,

Безтурбоття їй не вистачає…

Чорна інтернатівська труба

Білим димом небо зігріває.

 

В хлопчиків чуби, мов їжачки,

Кіснички в дівчаток хуліганські, 

На усіх – казенні піджачки

Й незугарні туфельки радянські.

 

Їм когось так хочеться любить,

Їм так треба маминої казки…

Дивляться, неначе голуби,

Що з руки чекають крихт і ласки.

 

Лиш на мить просяють:

– Ви поет?…

Й знову погляд в сум ховає кожен…

В інтернаті є вже й Інтернет,

Тільки ж він батьків знайти не може.

 

Розумію недоцільність рим,

В пам’яті рядки перебираю,

А про що читати вірші їм –

Про любов, про маму, – я не знаю…

            21.09.2013

 

***

Зі злом валізи лізуть в зал.

За ними, звісно, маси.

Вокзал. Бокал. Завал. Накал

Конфліктів біля каси.

 

Таксист ключами торохтить,

Пряде очима рикша,

Циганка на плацкарті спить,

Спідницею укрившись.

 

Монет розмірений мінор.

Їх в дверці камер тичуть,

Їсть бабця жовтий помідор –

Геть як її обличчя.

 

Гладь заяложених лотків.

Кіоск газет торішніх.

І крик володарів квитків:

– Не треба нам горішніх!

 

«СВ» якийсь функціонер

Бере з одного маху,

Проводить міліціонер

До відділку невдаху.

 

Сонети продає поет.

Акорди рве гітара.

«Вокзал сказала – нет билет

Бердичев – Сыктывкара».

 

Музика просить п’ятака

Роззявленим кашкетом,

І ці три метри до квитка –

Немов три кілометри…

            22.09.2013

 ***

Посередині століття

Народили нас…

Ми напівзаконні діти

Списаних в запас.

 

Перед мною і тобою

Поставав, як мур,

Вік залитих кров’ю воєн,

Грізних диктатур.

 

Незбагненним спазмом синім

Вп’явшись у режим,

В його другій половині

Мертвий вождь ще жив –

 

Гідна пара Іллічеві

На багато літ…

У його дротах сталевих

Борсався ще світ.

 

Соловки в кошмарах снились,

Всяк боявся їх,

Отоді ми й народились,

Як хитнувся міф.

 

Уже більш як півстоліття

Нами править час,

Ми його законні діти,

Батько він для нас.

 

Те, що маємо, сприймаєм –

І без зайвих слів:

Час ніхто не вибирає –

Та, як і батьків…

            24.09.2013

 ***

Оце і все.

Як мовиться – приїхали.

Читаю соцзабезівські права.

 

Ходила по руках – і ось в моїх вона,

Потерта часом

Книжка трудова.

 

В цій книжці

Геть відсутня демагогія,

В ній час усю до букви записав

Чітку і послідовну хронологію

Зарахування й зміщення з посад.

 

За книжку цю

Собі не дорікаю –

Не поетичний має вона стиль,

Та все ж останній запис в ній читаю

Як «Списаний на берег»

Чи… в утиль.

            25.09.2013

 

***

Центр розлук і протягів,

Вічна березань…

Потяг мій до потягів

Знає всяк вокзал.

 

Це шкідлива звичка –

З дому вирушать,

Кличуть електрички,

Дизелі дзвенять.

 

Я шляхами втішений,

Мандрами – живий,

Там – комфорт поліпшений,

Там – запльований.

 

Це таки прекрасно

В тамбурі стоять,

З паротягом разом

Пару випускать…

            25.09.2013

 

***

Мода цієї осені

У капюшонах топиться,

Мода цієї осені

Тяжіє до однотонності.

 

Мода цієї осені

Сильно дощем підмочена,

Мода цієї осені –

Ношене і прострочене.

 

Мода цієї осені

Гумові довгі чоботи,

Мода цієї осені –

Колір гнилого золота…

            25.09.2013

 

ВОЛИНСЬКІ КРИЇВКИ

До них вели рясні краплини крові,

Коли боровсь вояк з подвійним злом…

Волинський край

Криївки вкрив любов’ю

І шаною, і вдячністю, й теплом.

 

В криївках тих кашкети й портупеї

І пірамідки нарізних стволів.

Криївки

Друзям вже давно музеї,

Та кожна й нині – дзот для ворогів!

            27.09.2013

ГУМОВИЧКИ

            Доньці Оленці

Проблеми і проблемки вже позаду ті,

З котрими було близько й до біди.

З левад росли ми і болотних закутів,

Де без чобіт ні звідти, ні туди…

 

Поки було в морози не заковане

Це розлиття потопне при річках,

Купляли нам батьки взуття лаковане,

На гумовій основі й каблучках.

 

Було ходити легко в них калюжами,

Ловити рибу без мокви онуч,

Росли усі здоровими і дужими,

І не боялися грозових туч.

 

І руки, й ноги розмірами більшали,

Всіх вже чекав педвуз і універ,

Й гумовички оті

Бабусі вішали

На ряд штахет підошвами уверх.

 

В село все рідше й рідше приїздили ми,

Життя усім розкручувало вир,

А час втішався чобітками милими,

Що на тинах цвіли як на підбір.

 

Ставали ми артистами й поетами,

Веселі дні мінялись на сумні,

Й на босу ногу взутими штахетами

Дитинство йшло по зоряній стерні…

 

***

Дозбируємо бульбу на розорах,

Старанно загортаємо рядки,

Й заходимо до хати вже при зорях,

Обстукавши об камінь каблуки.

 

Взуття таке, що хоч бери та викинь,

Й графічно чорні у вечірній млі

Лежать посмертні маски черевиків,

Убитих мерзлим місивом землі…

 

***

Складні, ох і складні шляхи до тебе…

Перед порогом до зорі стою…

А хочеться, спростившись до амеби,

Знять інфузорну туфельку твою.

 

І кінь стоїть, та вже й не знаю – чий то,

Й дівчата навкруги, як на підбір…

А хочеться льони потолочити

У квітах і калині –

На тобі…

 

ПІСОК

 

Золотом осівши у душі,

Заповзявшись їй в путі світити, –

Він не знає гнилі та іржі,

Цей пісок, століттями намитий.

 

Не плодив і я в житті гниття,

Бо мене рудого, як пісок цей,

Розкидало шухлями життя

Під таким же вилинялим сонцем.

 

Я заручник шальок і шухляд –

Важили мене і пакували

Всі, кому не лінь, усі підряд

Шахраї, чиновники, шакали.

 

Я ті шальки геть повідкидав

Ще й разом із шавками, аякже!

 

Я з шухляд тих вивільнивсь, постав,

Наче джин з графина а чи пляшки.

 

І коли настане судний строк

Й на тину повісить доля віжки, –

Я перетечу колись в пісок,

Не зогнивши й не заіржавівши…

 

***

Пхають фари

Cвітло по дорозі,

Мчить автомобіль у зірну ніч,

Тіні розбігаються  урозсип

І стрибають в хащі навсібіч. 

 

Ями уже більш аніж знайомі,

Більше навіть рідні, ніж чужі…

Їду із відрядження додому,

І відрадно, й легко на душі.

 

На зупинці Гришковецькій вийду,

Віджену сонливе забуття,

І забуду всі свої обиди

На дорогу, долю і життя…

 

В ІРПЕНІ

 

І мошва, і листя угорі,

І зоря, що ввись себе возносить…

Економлять світло ліхтарі

І не економить його осінь…

 

Жовтня цього благородний сплав

В Ірпені так ясно засвітився,

І фантоми Григора й Павла

Шурхотять зі мною теплим листям…

 

Йдуть вони неквапно – тінь у тінь,

Чуб у чуб – чорнявий і русявий,

І вкриває вічна золотінь

Їхню пам’ять, їхнє світло й славу…

 

УМИТИСЯ ДО ВОРОНА 

Ті зорі-зерна,

Що їх в небі висіяв

Час опівнічний,

Ранок вже збира…

Умитися до ворона –

Традиція

Пречистого й святого

Четверга.

 

Хай ворон той

Пряде із крон очиськами

І нарізає

Чорні віражі, –

Умитися до ворона –

Очиститись

І всі гріхи

Росою змить з душі.

 

І хай учора

Всі ми були зморені,

Дай Боже встати легко,

Як трава…

Умиймося до ворона – 

До ворона! –

А потім ворон

Хай дітей вмива…

Прокоментуєте?