…У кожному з грон винограду

114

ДИВО

Сонний, хронічно в’ялий

І сіруватий ранок

Хмуриться непривітно

З-за горизонту хмарами,

Кілька пташок маленьких —

Зимного квітня бранок,

У верховіттях мокрих

Мовчки сумують парами.

 

Дівчинка в синій шалі

Гріє худенькі плечі —

Хоче і шлях зігрітись

В бідній траві — узбіччями.

В думах про неминуче —

Ще холодніший вечір —

Стогне горіх старенький,

Вітром рвучким скалічений.

 

Раптом весь світ здригнувся,

Звільнений від заклання.

Звідки він тільки взявся —

Кінь з золотою гривою?!

Весело мчиться садом

Із молодим іржанням,

Кружить услід вишневий

Цвіт заметіллю сивою.

 

ОСІНЬ

Не лякайся зими — ще пишається в золоті осінь,

Ще не зникли за обрієм клином пташиним роки,

У саду на промінні бринять «богородиці коси»,

А рука ще тремтить,

випадково торкнувшись руки.

 

Ще не скована холодом рік мерехтлива поверхня,

До якої жовтаві листки вирушають в політ,

Ще далеко до снігу —

нам ближче до теплого серпня,

І на серці не іній, і в жвавих очах ще не лід.

 

Подивися на сонце у кожному з грон винограду

І на яблук рум’янець — такий молодий і рясний.

Придивися: строкате шаленство осіннього саду

Так нагадує юне, п’янке божевілля весни.

 

***

Так сяють дзеркала! Та я не люблю

Ту мілину лискучу і холодну.

Лиш зрідка натрапляю в многолюдді

На погляд — як стихія, як безодня,

 

Як моря шир, безмежно таємнича,

І течії, невидимі стороннім,

То точаться холодним войовничо,

То гаряче відсвічують червоним.

 

Полонять дух ті незбагненні очі

І посмішкою стишена тривога.

На дні душі завмерли сни пророчі,

А в погляді — одвічний пошук Бога.

 

НІЧ БЛАГОСЛОВЕННА

І знов приходить ніч благословенна,

У чорні сакви суєту ховає,

Згортає закривавлені знамена

І трони у безодню опускає.

Ми стомлені, і ніч благословенна

Звільняє серце з денної неволі,

І оживає серце, і натхненно

Кричить, шепоче, гаряче говорить

Само з собою.

Ніч благословенна

Туман і морок в душах розвіває,

Народжує поезії шалені,

Для мрій палких вітрила розгортає…

Та променів рясних проллється злива

Ми знову відкидаєм чорні тіні,

Знімаємо і крила, і вітрила,

І знов, невільні, граємо у війни

…Й чекаємо на ніч благословенну…

м. Кодима на Одещині

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!