“Українська літературна газета”, ч. 1 (357), січень 2024
Федора (Тудора) Іванівна Арнаут, за національністю гагаузка, є перекладачем, поетом, доцентом кафедри тюркології, кандидат філологічних наук.
Арнаут Федора Іванівна народилася 6 вересня 1970 року в Одеській області, Болградському районі, в селі Дмитрівка.
У 1987 році закінчила Дмитрівську середню загальноосвітню школу. У вересні 1989 року вступила на відділення сходознавства Бакинського Державного університету імені М. Расул-заде.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
У червні 1993 року закінчила з відзнакою Бакинський державний університет імені М. Расул-заде за спеціальністю «викладач турецької та російської мов, філолог, перекладач».
У 2000 – 2003 роках працювала в університету Акденіз на Північному Кіпрі.
З 2004 – 2005 року була завідувачкою кафедри східної філології Київського Міжнародного університету.
2003-2023 роках – доцент кафедри тюркології КНУ імені Т. Шевченка.
З 2003 року пошукач в університеті Оксфорд (Великобританія).
Одна із співзасновників Спілки письменників Гагаузії. Засновник молодіжної секції «Філізлер» у складі Спілки письменників Гагаузії (1996 рік). Має 8 книжок перекладів. Вона перекладач віршів Тараса Шевченка на турецьку мову, а також перекладач українського гімну на гагаузьку мову.
Я ПОЕТ
Без хати, рідного тепла
Ходжу, немов сновида,
У кого я в цей час
Шукаю щастя так?
Я вперта, наче Пікассо,
Нікому не корюся,
Як Модільяні в тишину
Себе зарию, загорнуся.
Тебе знайду над прірвою,
Підніму, як Бальзак,
Молитимусь довірливо
Навспак, навспак…
І сліз моїх не бачиш,
Плазуєш по землі,
Душа приречена забути
Тебе в імлі, імлі…
Поет без хати я й тепла,
Ходжу, немов сновида,
Якщо ти доля є моя, —
Душі лишається свобода.
Переклад Михайла Василенка
НА ШЛЯХУ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
«Був шлях Шевченка не простий:
Кайдани рвати, жити не в неволі,
І на своїй землі вже вільній й новій,
Омріяну щасливу долю –
Це все хотів народу словом донести».
Бо народився й сам у ті важкі часи,
Коли земля від панщини стогнала,
Коли свого просвітника чекала…
Останнє ладен був той ворог запродати,
Останні душі вибити з людей.
Не зміг отак дивитись і чекати,
Слізьми була вся біль з його очей.
«Пани всесильні» і «пани всевладні»
Ніким не карані, але карати без упину ладні.
Питав й питав себе Тарас тоді:
«Чи довго мучитиметься люд на цій землі?»
І знав лиш відповідь єдину
«Терпи, народе,
але йди до волі день за днем
Нехай надія в серці не згаса і жевріє вогнем».
«Кобзар» немов душею самого поета
промовляв:
Про пісню, що її козак співав,
Про дівчиноньку милу, чорноброву,
Степи-поля безкраї, неозорі,
Про вільну і велику неньку – Україну,
І про Дніпро, що аж до моря плине.
А скільки крові в битвах пролилося,
Твої сини на твоїх землях полягли,
Моя Вкраїно, моя рідна батьківщино.
Але оберегти тебе змогли.
І нині, як сотні літ над курганами і степами,
Над полем, лісом і над нами
Літає діда-прадіда пророчий дух…
Сини і доньки вільної Вкраїни,
Проходячи повз пам’ятник Шевченка нині,
Його згадайте так, як він заповідав,
І пам’ятайте все те, що нам сказав.
«Був шлях Шевченка не простий:
Кайдани рвати, жити не в неволі,
І на своїй землі вже вільній й новій,
Омріяну щасливу долю —
Це все хотів народу словом донести».
Отак пройшов Шевченко свій тернистий шлях,
Але залишився у пам’яті людській та у віках.
Переклад Ольги Бондар
***
для учнів
Моя Батьківщина, моя Україна,
Яка ж бо ти гарна собою!
Ти наче у пісні червона калина,
Я завжди горджуся тобою.
Моя Батьківщина, рідна країно,
Друзями повна, піснями,
Навчаюся в школі, у хаті затишно,
Пишаюся я вчителями.
Моя Батьківщино, моя Україно,
Багата ти досвідом нині,
Мову люблю солов’їну,
Як мати пестить дитину!
Переклад Михайла Василенка
БІЙКА ЗА ЛАВКУ
Бійка була за лавку,
Посади, крісла на віки,
Наче клубок камілавок,
Блекотою туди-сюди.
Одне одного обгризали,
Ті, хто сидів на верху,
Хитрі коти брехали,
Брали нас, наче «хук».
Піблабузнились,
Нас дурили,
Купували і «голоси».
Ось, і вибрали їх на шию, –
Ми заклякли, вони «росли».
Подивіться, заворушились,
Хто ж сяде на той стілець?
Нувориші дуже моторні,
А нахабніші злі –
Хай їм грець.
«Кішка» була «зразкова»,
Лишився пупок та «мяу»,
Дерлася все у верхи,
І підступно гребеться знову
Нами бавлячись… у ляльки…
Переклад Михайла Василенка
ОДИН СМЕРТЕЛЬНИЙ ДЕНЬ
В пам’ять трагедії Чорнобиля
В обід у городі грядку полола,
А в цім році велика посуха настала,
Спітніло обличчя і скроні й чоло,
Земля, мов каміння, – сухо було.
Та надія ще душу гріла усім,
Прийде дощ з неба – ще переждім.
Сонце проміння тягло в небеса
Нитку надії сушило в села.
Раптом зненацька за сонцем на зло
Небо схопили хмари водно,
Серце зраділо такому змаганню,
Лишила я грядку й пішла аж до ганку.
Дощ проникатиме в землю суху,
Зробить її і родючу й м’яку,
Та дивом упав нам на голови дощ:
Радіація вкрила всі розміри площ.
«Зірвався Чорнобиль, атом, АЕС…»,
брехали чини… світ знав правду, увесь.
Смерть, радіація косить землю, людей,
На могилах вкарбують напис оцей:
«Тут братська могила, невинні лежать,
жертви Чорнобиля мирно хай сплять!»
Самі винуватці ходять на волі
Й до Бога звернувся мій внутрішній голос:
«Боже, рятуй нас, мій край і народ,
Мандрівця у полі і мій огород…
Землю від зайд і заброд!»
На держак сперлося втомлене тіло моє,
Тільки очі шукали сонце у небі своє…
У Чорнобиля-звіра гнів мій звіту шукав,
Як він 20 тисяч людей життя позбавляв,
Невинних згадають віки – аби кожен це знав.
Для молоді надія стане так далеко,
Народжуватись діти будуть ще каліки,
Земля смертельна буде нам навіки.
Гей, світе, Батьківщину мою подивись,
Кому напишеш скільки ти провин?
Навчайся не робити стільки помилок,
Бо грішний світ важкий, він не пророк,
Нам правнуки не вибачать ніколи,
І пекло не прийме, ні суходоли…
Прихилилась ліктем на держак мотики,
Підбіг до мене син тут невеликий,
В очах страхи, що повні підозріння,
Дивилися питливо, як спасіння.
Обійняла його, до серця притулила,
Та в нього назавжди надія загубилась…
…..
Пекло і сонце силою небесною своєю,
Неначе двері в пеклі раптом відчинились,
До Бога я звернулася з молитвою, душею,
З цим горем ми одні на світі залишились…
Переклад Михайла Василенка
ДЕ ТИ, МОЯ МОВО?
Де ми опинились?
Я в німій безодні розчинилась;
Я свідомість, я ім’я своє втрачаю,
Немічна у ній, допомогти благаю.
Помираю я без мови, помираю…
Я сама в собі зачинилась.
І страшні й гріховні сни я бачу,
Із глибин незнаного неначе.
І від цього заніміла прокидаюсь,
Наодинці з вибором лишаюсь,
Бо без мови серце зупинилось,
Бо без неї розум втрачу.
Та говорить істина в очах,
Хочу щастя, а не жити в кайданах.
Та забудь, говорю, всі страхи облиш,
Хоч німа, та мову збережи,
І народу її серцем донеси.
Світ новий відкривши, мову не забудь,
Втративши надію в справедливий суд.
Переклад Олі Бондар
МАТІНКО, МАТІНКО…
Матінко, матінко
Сонце зійшло —
і вона вже на ганку
добре отут вишивається зранку.
Матінко, матінко,
погляд твій сяє, серце проймає
мене зігріває
душу очищує,
наче причастя,
наче дарує
краплиночку щастя.
Умієш усе і усе ти встигаєш,
І втоми, здається
Ніколи не знаєш.
Матінко, матінко
Сивоголова,
Ще й досі у серці —
Твоя колискова
Коли в твою мову
Вслухаюся, нене
Вона наче мед
З первоцвіту для мене.
Переклад Степана Келара
ТЮРКИ МИ…
Хтось казав: – Вас немає,
Вас віки розтоптали,
Без коріння, без слави,
Ви – народ без держави.
Хтось казав: – Ви без мови,
Ви – сміття від полови.
Та збережене слово.
Сміх історії знову.
Хтось кривлявся: – Ви ниці…
Та ми з сталі та криці,
Та ми чисті душею.
День встає над землею.
Хтось брехав: – Ви без серця.
І не знав, що ведеться –
Шлях довічний святині:
Тюрки ми, ми – єдині!
Переклад Сергія Грабара
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.