Цикл «Кола»

152

 

 

 

 

Не руш моїх кіл

Оксана Забужко

 

КОЛО ЛІТА

Хочеш, задурно віддам Тобі клапоть літа?

Ми переможемо, кожен із нас програє

Війни із браком фінансів, із целюлітом.

Ми перемножимо кола (нулі?) навзаєм –

 

Вийде задарма + те, що не видно оком,

Навіть протерши замацані окуляри.

Кола оправи наставили зброю. Доки

Ти коло мене, ми в колі, немов за баром

 

Діти, направо, дорогою на базар,

Спритно застрибують у ареали – крейда

розмежувала, а Ти ще тоді казав,

що не Дунаю, ні Вісли Тобі, ні Рейну

 

 

Досить не буде, щоб вийти в кільце води.

Літо дається взнаки на щоках рум’янцем.

Вмерти дозволено скрізь, як і жити з тим,

Котрий – намистом на шиї, на шиї ланцем…

 

З тим, хто попросту щось скине із себе й дасть.

Ноги намуляно з тим, хто купує пластир.

Літо зціловує шкіри найперший пласт,

Й потім здирає, лютує. Вбираєш ласти

 

І, ніби жаба, пірнаєш. Мурашки, зимно.

Межі не видні, але всіх шарів не зняти.

Ноги, сандалі, сліди на піску за ними,

Бризки із кіл на воді, із маленьких кратерів

 

Від камінців. Обруч сонця на схилі. Холод.

Ти не потонеш ніколи, немов Титанік,

З тим, хто жбурляє тобі рятувальне коло,

І не виходячи з себе, запам’ятає.

 

НАДУВНІ, РЯТІВНІ

Ми похворієм. У когось депресія, кір.

Ми у шерензі поділимось: дужий, недужий.

Тільки одного прошу: не чіпай моїх кіл,

Решту, як хочеш, чіпай, і ми житимем дружно,

 

Навіть коли все цілком полетить шкереберть,

Набряк, мокроти і горло, замотане в кашель.

Кола виносить на берег, і б’ється об твердь

Хвиля, у пляжі тепер щось безлюдяно-наше.

 

Очі розплющені широко, йти до води

Майже не боляче в ноги. У колах  повітря

Майже скінчилось, і подих, що в’ється, мов дим,

Сходить на пси. Не дозволь моїм колам маліти,

 

Так як худнуть діточі оті, надувні, рятівні.

Я все зможу, дивись, я й Тобі залікую застуду.

П’ю відвав різнотрав’я тепер з гіркотою на дні,

Але ще попливемо, Ти кіл не чіпай, далі буде.

 

БУМЕРАНГ

Ніч повертається, як бумеранг,

Скільки б її не ховали зі споду.

Коло любові, як обруч, обрамить

Личко тоненьке – це пастка. На сходах

 

Виймеш з торбинки люстерко й помаду,

Вичавиш усмішку: спіймана злодійко,

Все тут поцуплене, все тепер – надвоє.

Ходиш довкруг однієї мелодії,

 

Мов зачарована. Ніч повертається.

Викинеш все з голови? Попід плотом

Хай колобродять злощасні окраєчки

Спогадів запахів, присмаків, дотиків?

 

Коло стає тобі обручем, обрієм…

Сниш чи не сниш: ущипнути, вколоти?

…пасткою, паском. Це, зрештою, добре:

Мову ведеш з буменгом у роті.

 

ПРОЩАННЯ

Прощаємося одне із одним, немов назовсім.

Кашель виплескує біс: відбулась прем’єра.

Краплі пригадують море, мілке, Азовське,

Перстень із Феодосії Айвазовського

Впав з безіменного. Як у братів Люм’єр –

 

Вперше. Руки натрималася, певно, вдосталь –

Змахуєш нею, відбудеш на інший берег.

Двоє людей допивають свій перший досвід,

Гірко-солодко-солоний, – так море вдосвіта

Прагне допити одним величезним ковтком тебе,

 

Ніжно і пругко прибоєм поплескуючи і сонцем.

Палець не знає того, що з ним було перед

Зустріччю з перстнем. Розтрушуючи пісок,

Мешти задкують асфальтом – на волосок

Від молитов з довжелезних чернечих вервиць.

 

Прощаємося одне із одним, ніби вивищуючись на горб,

Глипаючи на чайок, шукаючи щось своє,

Слів наковтавшись; аж оком сягнути годі

Поза той обшир, яким тільки хвилі ходять,

Поза заповнений водами вщерть об’єм.

 

БУБЛИК ДОБИ

Бублик доби має дірку. Я в цьому вся,

Ніби у стік витікаю, коли вмиваюсь.

Потім сніданок, мої молоко й вівсянка,

Кубики манго, ізюм і шматки папайї.

 

Бублик надгризений, а на стіні висять

Три репродукції Клімта, Шіле і Фріди.

Діти сусідки вищать, ніби поросята,

Руки кладуться на стіл, бо їм більше ніде

 

Перепочити від ручок і ложок, шмат,

Клавіатур, почорнілих від поту й бруду.

Бублик покришений, чути знадвору мат,

Лащиться кішка: вона за цей місяць схудла.

 

Вир мене всмоктує в себе, мене нема.

Серце у смужку, мов в’язень: не любить, любить.

День – ніби дірка, за талію упіймай

Колом від бублика, начебто паском грубим.

 

Контур залиш, а щось більше не обіцяй.

Так залишають сліди філіжанки чаю,

Так віднаходять в трамваях свої місця,

Витекши з дому і брязкаючи ключами.

 

м. Львів

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!