Ця весна – як проклята мука

170

Ця весна – як проклята мука,

Як солодкого трунку мед.

Сумна тиша впаде на руки,

Я ж її голосний поет!

Відспіваю свою невинність

Соковитим вином беріз,

А на серці, як завжди, зимно, –

Хтось мене зі снігів приніс

В цю розхристану квітнем тугу,

В цю безмежну космічну синь…

Я у вітрі шукаю друга,

Що мене у весну просив.

Цілував до безглуздя коси

І любив, як п‘янке вино.

Я прийду, якщо справді просиш,

Там до ясена за село…

І під музику зір до ранку

Колихатимем наші сни, –

Я ж остання твоя коханка…

І останній твій біль голосний.

Зацілуй мене в травах тихо,

І, як шаблю до рук, візьми…

Я для тебе залишусь дикою

Амазонкою…

Бачиш, ми…

Ми останні слов’янські ідоли

Для язичеських храмів-душ,

Ті, що першими болю звідали…

Але я все-таки піду

У свою православну долю.

Через кілька століть прийдеш,

Доцілуєш мене під тополями

І за відданість прокленеш.

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!