Ця весна – як проклята мука,
Як солодкого трунку мед.
Сумна тиша впаде на руки,
Я ж її голосний поет!
Відспіваю свою невинність
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Соковитим вином беріз,
А на серці, як завжди, зимно, –
Хтось мене зі снігів приніс
В цю розхристану квітнем тугу,
В цю безмежну космічну синь…
Я у вітрі шукаю друга,
Що мене у весну просив.
Цілував до безглуздя коси
І любив, як п‘янке вино.
Я прийду, якщо справді просиш,
Там до ясена за село…
І під музику зір до ранку
Колихатимем наші сни, –
Я ж остання твоя коханка…
І останній твій біль голосний.
Зацілуй мене в травах тихо,
І, як шаблю до рук, візьми…
Я для тебе залишусь дикою
Амазонкою…
Бачиш, ми…
Ми останні слов’янські ідоли
Для язичеських храмів-душ,
Ті, що першими болю звідали…
Але я все-таки піду
У свою православну долю.
Через кілька століть прийдеш,
Доцілуєш мене під тополями
І за відданість прокленеш.