І я пам’ятаю
Я юнка маленька дівчинка
Що в татових чоботях йде
Кошик у лівій руці а в правій
Букетик настурцій
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Їх стебла
Їх стебла пахучі між пальців
І це полудневе сонце
В обличчя гарячою хвилею
І тиша дороги
У перший липневий день
І вже озираються
Бо йду я ув усмішці
Й думаю
Що гарна я
В татових чоботях
***
Кого я знаходжу під шкірою
Нічийний сад
Мої невимовні треми
Що дух колотять
А це піднебесся гортані
І зимності спогад чи
Здогад
Про те чому безум важливий
Та нічийний сад
Високі бурштинові
трави
Що вказують напрям
І важко лягають на ноги
І легко мовчать
У неділю
***
Це ув іншому
Від рук і від ніг стільки щирості,
Напувального вітру,
Що в подиху час відворотнім
стає,
Коли від пробачень незле
І від дякувань.
Мені злотоцвіт ув очі впадає
золотом:
І я наче вища за дерево,
І ніби
Це з мене багато щирості.
***
Ти – медяна роса
Погладь мене наче мураху
Зіжни шепотіння із грудок землі
Цей світ проминальний
І те що позаду між нами –
В траві перегусло.
І снить наді мною медунка
Мене напуває
Що ми довговічні
У слові прийдешніх днів
А я напувати не вмію
Я наче мураха,
Я наче мураха з росою й
Доволі мені.
***
Ми – єдиний хребет землі
Ми – її ластовиння
Старанно підібране Богом
Для кого?
І ти не питай мовчи
Ти сьогодні один а вже завтра
А завтра вже ні
Твої руки м’які від любові
І дякуєш Богу
для чого?
Ми – єдині такі
Й цього досить.
***
Несхитний той ковчег,
Що в ньому люди,
І день, і череда
знайомих вір.
Комусь нема, комусь воно прибуде –
Таємний світ оновлених мірил.
А ті, що двоє –
Їм не ваготіти
У дереві без чорної кори –
Одне ув одне духом срібним влиті
Посеред відчайдушної пори.
***
Моє піде в тебе,
Твоє – в мене.
Сто сотень прощ у рівному обличчі,
А більше не сховається у річ і
Не мине.
Ковзне між рук,
Між ніг завмре
Неначе зірка понад дивні кручі.
Тому, хто міг і хто колись захоче –
Омине.
м.Київ