Трави, мовчіть, як потрібно молиться

195

 
 
Костянтин МОРДАТЕНКО
 
а скрипка закохáлась в перший сніг,
а скрипка цілувала білі губи;
а сніг валúв, летів, ліпив навскíс,
лушпáрив, товк, аж коні рвали ýпряж;
 
а сніг сопів, заслíплював і лип,
чіплявся, ліз, нав’язувався мóкрий,
а скрипка мліла, мáрила, коли
він кружеляв замріяний, безмовний;
 
а скрипка непритомніла всі дні,
як падав сніг, німíла, задихалась;
а музика ходúла по воді,
а музика шукала шлях до храму;
 
а світ стояв у білому рядні,
слова на струнах мóкли непотрібні,
розхристаний лягав на скрипку сніг
і помирав у неї на колінах…
 
***
моя Україно, нéню!
волоттям звисає жур;
з криниць напуваю небо,
аж óболоки іржуть;
 
весéлкою настовпýживсь,
дощем на стерні заціп –
калину мені у дýшу
встромила, як вúла в сніп;
 
над шляхом бузок морочив,
коли спочивáв під ним;
вербóву одяг сорочку
беззубий, похúлий тин;
 
дубú затягнýли пісню –
риплять, що аж кóник змовк;
кожýхом туман розлігся
й парýє солодким сном;
 
пшенúці сипнýв у ясла,
кульбáби кролям вкосив;
смокчý яблунéвим Спáсом
твою волошкóву сить;
 
латаття твої гаслóві
читаю з човнá веслом;
роса в солов’їну сповідь
ранковим лягла псалмóм;
 
себе почуваю винним,
сокирою серед дров;
зеленим листком травúнки
я злизую з пруга кров;
 
моя Україно, мати,
я вúкис в ковтках беріз;
і душу мою космату
акація цвітом їсть…
 
***
як прекрáсно, Бóже милосéрдий!
пахкотúть сморóдинова віть;
з гривою червóною весéлка
над промоклим ýрвищем стоїть;
 
хмáрку ссе калюжа ряботúнням,
очерéтяний крекóче став,
і тремтить роса на павутúні,
як слова на праведних вустах;
 
стéжка вкрúлась вúцвітом білястим,
шелестить змарніла шелюгá;
кóники, не цвíркайте будь ласка,
вітер у кульбабку закохавсь…
 
***
Україно моя в калáчиках!
у замéтах пахкúх цвітíнь,
я люблю цю вербý заплáкану,
яка треться плечем об тин;
 
цей колóдязь, що цéпом  зв’язаний,
і на сонці відром заблúс,
в яблунéвому схлипі мáзанка
димарéм підпирає вись,
 
під повíткою дрóва кóлючи,
я спітнíлий люблю соптú,
цю сошý в кізякáх корóв’ячих,
оці рéвища чередú,
 
і дощáми шибкú сповíдані,
рóзлив рíчища навмання,
слухать, вбрáвшись в куфáйку дíдову,
як на гáсі шипить баняк;
 
ряботúнням ставкú розгнівані,
я люблю, як джмелі гудуть;
засолóджену гноєм нúвоньку,
від мішків картопляний дух;
 
Україно! в піснях розхрúстана,
ти моєї душí порíз,
я занýрений в жúтні вúсівки,
утопивсь в молоці беріз;
 
моя мáтінко! нáвстіж кóворот!
захмелíлий на всяку діб
і замрýжившись заціловую
на церквах пипчакú хрестів;
 
не прошý я для себе мúлости,
лиш росою траву скропú
там, де клéпання кіс розлúвчасте,
вкрúті тóлем пухкí снопú…
 
***
я сьогодні п’яний, як нікóли
від черемх, що молоком киплять,
від солóм’яного запаху корови
і кринúчного рипíння ляд;
 
в млóсне рáння під ріжóк пастýший
із гущáвини горлає сич –
пáдаю навкóлішки і дýдлю
з прúгорщі стерні калюжну сить;
 
зóлотом кульбáби засліпили;
поклонúвшись кóжному кущý,
настовбýрчені волóшок пúпки
я замрýжившись, як джміль, смокчý;
 
від берíзкової цнóти млíю,
і до вуст пухкі ковткú тулю;
як хрустúть під стýпнями палíччя,
здмухую росý з молочаю;
 
і люблю, як пáсма кукурýдзи
стéлються на щóки гарбузáм,
коли ходить по городу бýсел,
й стóгне кíньми óранка на зяб;
 
як возáми шлях багнúстий плямкає,
дуб рипить над ýрвищем сумнúй,
коли дощ холодними руками
мáцає пшеничні перса нив;
 
хмаровиння киснуть у зіницях
і під нігтями земля – нехáй!
як вітряк у ранок мальовнúчий
борошняними крильмú махá;
 
мжичкою радíння осолóджуй!
до могó чолá притúсни перст;
Україною вагітний, Боже!
цвітом з калинóвих кúтиць песть…
 
***
де пнеться гúчка бурякóва,
тужлúво комарí пищáть,
росá ранкова, наче спóвідь
розлúта в цéркві при свічкáх;
 
пирíй нудьгýє вузлувáтий ,
нуртýє гороб’ячий гам;
немов Малéвича квадрáти,
чорніє в ґронах виноград;
 
фірáнками моргáють шúби;
напхáв травú за щóки – кіш;
перехрестúлась конюшúна
джмелями під клепáння кіс;
 
кринúця дóвгим цепом брязкає,
хвірткáми скрúгає село;
мов по хрусткíй скорúнці масло,
по небу сонце потеклó…
 
як чéреду женуть у бéрег,
з відрóм підхóджу до воріт
і слухаю, на тин зіпéршись,
солодке рéвище корíв…
 
***
де хмарúнки пасýться кудлáті,
по штахéтині пнеться в’юнóк,
до калúнових ґрон притуляюсь,
мов щокóю малюк до цицьóк…
 
тихо мýшки дзижчáть в павутúні,
ряботúнням відхлúпує сизь;
дощ сліпúй сповідáється рúнвам,
вікна плачуть, немов образú…
 
рву мітлúцю навкóлішках жýжмом,
до п’янких аромáтів – не звик:
полинóвого пáху вдихнýвши,
я іржý, наче кінь степовúй;
 
де маржúну вигóнять на вúпас
і лунають зажнúвні піснí,
там волóшками в зáтінках лúпи
прицвяхýйте мене до стернí…
 
***
джміль в пелюсткú зацілóвував квітку
сóлодко нáдто;
рáнок росóю торкнувся тендíтно
сóнного сáду;
 
слýхаю хрýскіт щемкúй кукурýдзи –
лáпаю вóлоть,
чóрною мóрдою сóняшник дýдлить
сúнь волошкóву;
 
трáви, навчíть, як потрібно молúться
мóвчки, про сéбе!
вúменем вúсить відро на криниці –
вúдійте небо!
 
цмóлю очúськами пруг мальовнúчий,
з рáдощів плáчу!
скóчив із шúбки мені на обличчя
сóнячний зайчик…
 
***
річка спить: шпаркúм, глибóким сном,
навзнакú – крутоберéга пáнна;
лине з верболозу птáха зойк;
клáдочка стирчúть, як ніс кирпáтий;
 
річка спить на мóкрих подушкáх,
розвіднúм мостóм стискáє гýби;
лúпне брúжами до бережкá;
де вляглóся сіно запахýще;
 
крýтиться, нуртýє де-не-дé,
чиста, як лазýр, зваблúва нáдто;
тихо прохолóдою сопé
нíздрями жовтáвого латáття;
 
річка спить, де квíтнуть капшушкú,
де чорнíють скúрти космогрýді,
і прикрúвши ряскою кушúр,
очеретом стугонить ледь чутно;
 
де туман пролúвся молокóм,
круговéрть кружляє в хоровóді;
під мостóм човнú припнýті, мов
племіннí бикú, що хлéпчуть воду;
 
комарáми сúтий бережняк,
вíдблиски промíння – очі ріжуть;
кáтер посерéд гладíні, як
змóршка на чутливому міжбрíв’ї;
 
річка спить. їй сниться теплий дощ,
ручаї, весéлки нíжна лáпа,
стúсши губи розвіднúм мостóм,
всотує гудіння теплоплáва…
 
***
вночí між бур’янами світлякú
освíтлюють задрíмані листóчки,
а Сад тремтить хлоп’ягою, який
уперше пéститиме плоть жіночу;
 
ранковий Сад вбирає голосú,
сюдú приходять свíрки помолúться,
де яблуньки телятками ссуть синь,
а грýші, як жерéбні кобилúці;
 
ранковий Сад в божéственній красí,
огóлений, тумáном закипíлий,
виблúскує і мрýжиться в росí,
і викисáє в солов’їних спíвах;
 
ранковий Сад храмúною закляк,
антонівкою скрíплюється вíра,
в метéликових рóзписах гілля,
з бджолиними ікóнами на квітах;
 
здіймається, як пáворожка з вій,
з кульбáби пух – летить на павутúцю;
і над лопýшшям комарúний рій
пищить переполоханим музúцтвом,
 
в ранковий Сад, занурившись, мовчіть:
замрýжившись, Його почуйте пíсню;
в рожевому серпанку далечíнь
навіює спогáдки тонкослíзні…
 
***
у солов’їному свавíллі,
де крóв’ю вúмащений пруг
і прóсинь ссе в берíзки бíлу
налúту, соковúту грудь,
 
де кропивí глухій на вýхо
дзижчать роїсті комарі,
в серпáнку срíбному окрýга
голóсить рéвищем корíв,
 
ріллю розпýшую рукáми,
цілую персть найуперéд,
де в запашúстих лип стікáє
по стовбуру солодкий мед;
 
й ряхтúть росóю паговíння,
мотає гривою каштан,
замрýжившись, благоговíю
і нíздрями вбираю рань;
 
де прóхолодь, як благостúня,
і виднокóло навстяжú,
гарцює кíньми хмаровúння
по розпанáханій душí…
 
***
хай на óранці хлющ колобрóдить,
і колóдязні кóрби хриплять,
я заслаб на калúнові ґрона,
що гойднýлись на крик журавля;
 
мою душу тримає в обíймах
борознáми пухкúми – нив’я;
жовте листя лягає грацíйно,
наче пальці тонкі на рояль;
 
я люблю ці покрáплені бáрви,
цей остáнній, пронизливий дих;
пахне осінь, неначе в книгарні
сторінкú непрочúтаних книг;
 
дощовицею серце роздряпав,
і здоровий утративши глузд,
знемагаю від трéпетних крáпель,
що словами зриваються з вуст;
 
з оцинкóваних ринв ллється пíсня,
скорб жую, мов кобúла овес,
і очима стискаю персúсте,
хмаровиння тендітних небес…
 
***
люблю цей путíвець баюристий,
обáбіч сушняк нерозчéсаний;
де вітер в калюжі розбýрхані
видóює листя берéзове;
 
облóки обóжнюю крúцеві,
до ринв дотикáтися пальцями;
коли журавлиними криками
печаль у душі розливається,
 
коли в нерозгáданій сúняві
хтось рíдний і втрáчений мáриться,
земля спочиває знесúлена,
як ніж у загýслій кривáвиці;
 
розлогами йду без’язúкими,
імлою томлюсь молочлúвою;
в осінньому прúсмутку вúкисну,
мов зрізаний сонях під зливою…
 
***
мúлосте небéсна,
спрáго чуйних вуст!
на ковткú берéзи
мжúчкою молюсь;
 
лúпо духовúта!
спóвіде вишéнь!
сóнях б’є копúтом,
сúпле цвіт, іржé;
 
рóсяне владúцтво!
благостúне хмар!
де жують кринúці
вíдрами тумáн;
 
лознякóвий тúне!
святосте землі!
на кім’ях калúни
прúморозком ліг…
 
***
спасúбі, Боже, що живý,
за милосéрдя й нíжність,
за кожну крáплю дощовý
на кóниковій ніжці;
 
за тихий скрип кринúчних ляд,
що сонце вúсне вúм’ям;
за те, що сóняхи горять
свічкáми лойовúми;
 
що пахне прúморозком в’язь,
що небо в синіх бризках,
і що в корóв’ячий кізяк
вступити примудрúвся;
 
що вітром натрусило груш
у зілля ластів’яче,
й за те, що я колись помру,
тобі я Боже вдячний…
 
***
як прекрасно! вітер косарює…
Господи, дозволь мені назгáд
вúдихнути, щоб на повні грýди
пáху яблуневого ввібрáть;
 
серце деревúни б’ється дятлом,
сонце крúшить в очі промінцí;
хочу, простягнýвши руку, стати
під черешнею, що сипле цвіт;
 
рáйдуга в барвíнковій запряжці,
ллється з гущинú пташиний гам,
Боже, дай на роздоріжжі пáльцем
вказувати шлях сліпим дощам;
 
там, де плуг жує землі цілушку,
на одній нозі стоїть бузькó,
Гóсподи, дозволь мені в калюжці
до хмарúн торкнутись язикóм;
 
хúлячись на пáші до маржúни,
кожній в морду шепочý: «простú»;
Боже, дай останній день прожити
на кульбабці краплею роси…
 
***
хай кронúсті порúпують вíльхи
й по шибкáх б’ють гілкáми вночі,
я заслаб на вкраїнське привíлля,
захворів на його широчíнь;
 
в комарúному пúскоті кúсну,
де встряє у холóші вівсюг,
там твердíнь, наче кішку блакúтну,
кошенятами сóняхи ссуть;
 
під ревíння нестéрпне огóвтавсь
чередú, що погнали повз двір;
в конюшúні моє перворóдство,
у сморóдині мій заповíт;
 
я люблю цей бур´ян соковитий,
що звисає з коров’ячих морд;
коли кóрба читає молитву
ржáвим цéпом, тягнýчи відро;
 
у брилí в надвечíр’ї маркíтний
з цигаркáми на ґáнку сиджý
і дивлюся, як лúповим цвітом
облітає печаль на сошý…
 
***
Україно в знемозі мáковій!
там, де сóняхи дудлять синь,
пáхнуть глиною стіни мáщені
у побитих дощем хатин;
 
хай шибкú на сошý виблúскують,
і клямкáми фірткú бриньчáть ;
я корóвицею бокшúстою
витолóчую цей відчáй;
 
де розлігся туман сорочкою,
цвітом яблунька борошнúть,
я цілую дощем протóчини,
пéщу відрами глиб кринúць,
 
цвіркуном зберігаю зáтишок,
де в глухíй кропивí паркáн;
і над рúнвами сóнцем врáнішнім
висолóплюю язикá;
 
ряботинням ставкú виглáджую,
для освідчення слушний час
і кочуся з гори калáчиком
у лепéхуватий рівчáк;
і ребро віддаю штахéтнику,
квашу з яблуками журбу,
оранúцею зарожéдною
твій лемíш в пирію люблю…
 
***
у клепáнні кіс найбільше дúва!
хай цілують лéзо молоткú!
вúменем червоним покотилась
в рушникóві рíчища – блакúть;
 
журавлúні гнізда гоять плюту,
зранку мжичка сіється ряснá;
я твої чорнóземні цілую
в пирію потріскані вуста,
 
папірóвко, яблунéва пáні!
з кóшиком в садку ходжý сумнúй;
дúвлячись, як пíвень на паркáні,
кукурíкаючи, б’є крильмú;
 
хай тече тумáном кíнська піна
і сюркóчуть кóники в траві,
гóлову на грýди споловíлі
я кладу пшенúці яровíй;
 
дýдлить воду сúте хмаровúння
і вихляє грéбенями верб;
Україно! я в одному вúнний,
що до ґрон калúнових примерз…
 
***
я сумýю за тобою,
біля льóху мішковúно,
де запнýлися топóлі
білоснíжним хмаровúнням;
 
повернýтись хочу в мáлість,
за котом по дровах лазить,
де картоплі наковтáлись
банякú на керогáзах;
 
вмúтись борошном із сúта,
утіктú від всіх подáлі,
щоб курчатами молúтву
загорóжа прочитáла;
 
кропивóю нестемéнно
пожалúтись хочу в шию;
слýхати з насíнням в жмені,
як бубнить у зливу шифер;
 
хочу знов, щоб стало любо
і будúли зранку пíвні,
хай живуть телячі губи,
що до вúм’я прикипíли!!
 
***
притóмлене моє,
подвір’я, зазимóване!
де стріха сніг жує
солом’яною мордою;
 
і булькає в печí;
рядюги сóхнуть рáпаві;
кіптяві рогачí
усі горшкú облáпали;
 
люблю із сповиткá
вишúвані абúщиці;
ікóни в рушникáх
по-матерúнськи дúвляться;
 
люблю попáл крижúн
на вíкнах затужáвілих
й тулитись до перúн
в обіймах із лежáнкою;
 
чомусь душа сумнá,
чомусь в пригáдках бóвтаюсь,
де півмішкá зернá
під лáвою дубовою;
 
не втрúмавсь, далебí!
і вúхопивсь наóпашки,
щоб снігопад мої
засúпав сльóзи бóрошном;
 
 
засíпшись на межí
копиці сіна вúсповідавсь:
моя душа лежить
з ключами біля мúсника…
 
***
рідна зéмле! плóте рівчакóва
з комарúним пúскотом жалкúм;
вúцілував мордою корови
я твої вівсяні коп’якú;
 
скóшую привíлля займанщúни,
бо душá розгýльна на конý;
грýддя я чолóмкаю дощúськом
і сіднúці колосúсті мну;
 
пéрсте рожаїста! я – твій лíрник,
п’ю з калюж розлúтий могорúч;
притискáюсь вухом до узгíр’я,
щоб почýти сап кореневúщ;
 
лядами люблю кринúць моргáння,
встрóмлене вербóве гíлля в нуд;
блáгосно на вúгоні вдихáти
полинóву гíркість бур’янý;
 
післядощовý зі стрíхи нéжить;
з перегноєм вúла маховí;
ти вагітна синизнóю неба –
хмаровúнням вúпнувся живíт;
 
цвíтом перекáт люблю збілíлий,
розчинúтися в тобі ладéн;
кварту молока і скибку хліба
принесіть мені на дев’ять день…
 
***
зéмле, гноєм засолóджена,
цвіркунáми підперéзана;
зацілóвана волошками,
білокóрими березами;
 
косовúцею возрадуйся!
і вершú копиці вúлами,
з тополúним пýхом в пазусі,
де грудкú розбиті зливами;
 
пéрсте, пшеницями здóєна,
вúчовгана дощовúцями;
доторкнувсь губами вдосвіта
до калúнової кúтиці;
 
мóлишся на сонце ввечері
із шовкóвицями гарними,
зглянься, ниво, плугом пéщена
під кадильними туманами;
 
що струмками небо лúзькає
з кóників складає рéчення,
мати, що годує цúцькою
синизнý, світанком хрещену…
 

№24 (186) 9 грудня 2016

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!