Травневий ронделевий розхлюп

653

Цьогоріч в травневі дні мав би відбутися VІ Міжнародний фестиваль ронделя «На берегах Альти» в тисячолітньому Борисполі на Київщині. Родзинкою цього дійства була б презентація книги ронделів старійшини українського поетичного цеху Миколи Петренка. Книга ронделів «Свята марнота» (Львів, Сполом, 2020), написана 95-річним автором, засвідчує неординарність жанру, його внутрішню силу, молитовність і невмирущість української пісні, поєднаних високою духовністю, експресією та майстерністю вельмишановного поета.

Другою визначною ознакою VІ Міжнародного фестивалю ронделя був би приїзд гостя з бразильського міста Курітіба Еміліо Гаудеда, який переклав португальською мовою книгу «Теургія» українського ронделіста Миколи Боровка.

Але форс-мажорні обставини не дозволили поспілкуватися й порадіти здобуткам ронделістів за рік, що минув між фестивалями.

Та ронделісти працювали, і мені хочеться запропонувати поезії, що були акредитовані учасниками VІ Міжнародного фестивалю ронделя 2020 року.

 

Микола Боровко,

голова Асоціації поетів-ронделістів України

 

«З ПІВДЕННОГО БУГУ – ДО АЛЬТИ

ПРИЛИНУВ РОНДЕЛЬ МІЙ – ВІТАЙТЕ!»

Андрій БЕНДИК

***

І знову світ у хаосу в полоні:

Стоять покручені колись прямі дороги.

А замість віри – сльози і тривоги,

Надії лінію розмили на долоні.

Блакитні очі стали враз червоні,

Величні мрії – посірілі і убогі.

Наш бідний світ у хаосу в полоні,

Стоять покручені колись прямі дороги.

І що ж тепер? Пустити кулю в скроню?

Чи скласти руки і чекати допомоги?

А може, встати час з колін на рівні ноги

Й не дати злу усістися на троні?

І знову світ у хаосу в полоні…

 

Алла БОГУШ

***

Який же гарний цей прощальний листопад!

Немов до серця тулить листя до землі…

А наші тіні розчиняються в імлі –

Вальсує наш багряний променад.

 

Ти щось говориш тихо, невпопад

В той час, як падолист зміта жалі…

Який же гарний цей прощальний листопад!

Немов до серця тулить листя до землі.

 

Розтанув день, мов в роті шоколад,

За ним і інші попливуть, мов кораблі,

Тріпоче листя на віконнім склі,

Не повернутися йому в самотній сад.

Який же гарний цей прощальний листопад!

 

Микола БОРОВКО

***

Які красиві очі у весни!

Яка свята мелодія бажання.

Тремтить у небі березневий жайвір

Твого звучання сяйвом голосним.

Воно зове у потаємні сни –

Аж погляд сліпить пуп’янки тужаві.

Які красиві очі у весни.

Яка свята мелодія бажання…

Здійнявсь цілунків буревій рясний:

Вуста зім’яв і жаско, і безжально.

Шаленства коні дико заіржали.

Рвонули – і в блаженство понесли.

Які красиві очі у весни!

 

Сергій БОРЩЕВСЬКИЙ

***

Москву дратує українська мова,

адже народ без мови не народ:

у ній народу генетичний код,

у ній його життя першооснова.

 

Рятує міць прабатьківського слова

від лихоліть, принижень і незгод.

Москву дратує українська мова,

адже народ без мови не народ.

 

Барвиста, життєдайна, пречудова,

вона надійний щит від хижих орд;

дзвінка, неначе плин весняних вод,

душевна й ніжна, наче колискова,

Москву дратує українська мова.

 

Іван ГАЙВОРОН

***

Дивлюсь на яблуко в твоїй руці

Із дерева Буття – то світ пізнання.

То всеохопна радість у коханні –

Магічний біг в єдинім обручі.

 

Промінчик сонця на твоїй щоці

Мої вогнисті висвітлив бажання.

Дивлюсь на яблуко в твоїй руці

Із дерева Буття – то світ пізнання.

 

Наш код єства – єднань святі ключі

То ще не ранок, тільки передрання.

В конверті днів і радість, і страждання

Втаємнено сховали сургучі.

Дивлюсь на яблуко в твоїй руці.

 

Олександр ГОРДОН

***

Шалено я люблю твою красу,

Яка мене на вірші надихає.

І ніби входжу у безмежжя раю,

Коли спиваю з милих вуст росу.

 

А почуття приходять завчасу,

Засліплюють нечуваним розмаєм…

Шалено я люблю твою красу,

Яка мене на вірші надихає.

 

Ти завше омолоджуєш мій сум.

І я в життя, як в небеса пірнаю

За золотим одвічним дивограєм…

До Тебе ніжність я свою несу.

Шалено я люблю твою красу.

 

Олена ГОРОВА

ЧЕРВОНІЮТЬ КЕТЯГИ КАЛИНИ

 

Червоніють кетяги калини

В затишнім дворі бабусі Ганни,

І колодязь, вибілений гарно,

Здалеку видніє біля тину,

 

І відро на цямрині гостинно

Спраглого стрічає спозарана.

Червоніють кетяги калини,

Затишно в дворі бабусі Ганни.

 

Пророста добро, немов зернина,

Пам’ять про бабусю не зів’яне.

Навіть як її колись не стане,

Буде згадувати хтось щоднини.

Червоніють кетяги калини.

 

Геннадій ГОРОВИЙ

БІЖИТЬ ДНІПРО У СИНІ ДАЛІ

 

Біжить Дніпро у сині далі,

Йому вклонявсь увесь мій рід,

І не спинити його хід

Ні склу, ні каменю, ні сталі.

 

Цінніший за усі граалі,

Давніший за найстарший міт,

Біжить Дніпро у сині далі,

Йому вклонявсь увесь мій рід,

 

Хай пломеніють десь коралі,

Ярить на сонці вічний лід,

Ревучий свій залишив слід

На головній моїй скрижалі.

Біжить Дніпро у сині далі…

 

Світлана ДІДУХ-РОМАНЕНКО

***

А віра балансує на межі,

Натомлена моя еквілібристка.

Скажи, як втриматися? Знаєш? Розкажи,

Як вистояти там, де завжди слизько?

 

І хтось упав, а хтось іще біжить,

Здригаються світи у ритмі диско.

А віра балансує на межі,

Натомлена моя еквілібристка.

 

Це людство вміє кидати ножі

У спину ближньому. І блиску! Більше блиску!

Видовищ! Хліба! Культ грошей і віскі.

І спробуй душу-квітку вбережи.

А віра балансує на межі.

 

 

Віктор ЖЕНЧЕНКО

ДРУЖИНІ ЛЮБІ

 

Любив, люблю, любитиму повік.

Буття своє – без тебе – не сприймаю…

Як ми удвох – свічуся, воскресаю

І краплі щастя ллються з-під повік!

 

Одна душа у цей фатальний вік

Щораз від мене відчай відганяє!

Любив, люблю, любитиму повік.

Буття своє – без тебе – не сприймаю.

 

Закохуюсь я в тебе – кожен рік…

Пелюстко рідна, вихоплена з маю,

Коли ти поруч мене – не втихаю,

Як той карпатський гомінкий потік!

Любив, люблю, любитиму повік.

 

Теодозія ЗАРІВНА

***

Ця осінь сяє, мов ікона,

і вже минає без знаку.

Сліди на чистому піску

замиє вщент вода солона.

 

А вітру вічна охорона

веде мелодію гірку.

Ця осінь сяє, мов ікона,

і вже минає без знаку.

 

Вертає листя із полону

дерев, що дивляться в ріку.

І я вертаю нашвидку

до хати – пам’ятного лона.

Ця осінь сяє, мов ікона.

 

 

Петро ЗАСЕНКО

ДО БОРИСПІЛЬЦІВ

 

Ми з вами всі – нащадки Мономаха,

Бориспільці – наш невмирущий рід.

В історії лишили славний слід,

Бо доля в нас – не бідна горопаха.

 

У нашій Альті людолов-невдаха

Своєю кров’ю каламутив брід…

Ми з вами всі – нащадки Мономаха,

Бориспільці – наш невмирущий рід.

 

Повчання князя – не стара бумага –

То дум і серця високосний плід,

Для нас вони як отчий заповіт,

Як родоводу клятва і присяга…

Ми з вами всі нащадки Мономаха.

 

Ніна ІГНАТЕНКО

ВПУЩУ У ДІМ НАДІЮ І ВЕСНУ

 

Впущу у дім надію і весну,

Лиш на калиновім мосту забовваніє.

Вмить прожену зимову летаргію,

Струшу в осіннім домі все від сну.

 

Засію щедро словом борозну,

Щоб рясно розцвіли осінні мрії.

Впущу у дім надію і весну,

Лиш на калиновім мосту забовваніє.

 

Душа співає пісню голосну…

В чім парадокс, ніяк не розумію:

Чим більш живу, тим більше молодію,

Й щоб втілити цю думку чарівну,

Впущу у дім надію і весну.

 

Олена ІЩЕНКО

***

Обшарпана долею зболена жінка

Згубилась у сяйві яскравих вітрин.

Коли порадіє малесенький син?

Сятий Миколаю, хай буде хвилинка…

Яка ж дорога твоя нині зупинка,

А серце так прагне щасливих картин.

Обшарпана долею зболена жінка

Згубилась у сяйві яскравих вітрин.

В долоні тремтить аж… червона машинка,

Хоч біди заходяться сміхом від кпин.

З пресвітлих під небом любові хрестин

У мами в руках є святкова краплинка.

Обшарпана долею зболена жінка…

 

Тетяна КАЗЬКО

***

Я дивлюсь на обрій – в тиху даль…

Засинає сонце у долині.

А думки мої – рої бджолині –

Сповивають, мов прозора шаль.

 

Наша доля – то витка спіраль.

Ми збираєм щастя по краплині…

Я дивлюсь на обрій – в тиху даль…

Засинає сонце у долині.

 

Кожен мріє про Святий Ґрааль

Від створіння світу і донині.

Та життя повільно в часоплині

Огорта в буденності вуаль.

Я дивлюсь на обрій – в тиху даль…

 

Ольга КАЦАН

ІРПІНСЬКИЙ РОНДЕЛЬ

 

Ірпінь. Кав’ярня. Клаптик щастя.

Парфуми затишку довкіль.

Скидає місто втоми бриль.

На мить здається: може, вдасться?

 

У пошуках одної масті

Так легко загубити ціль.

Ірпінь. Кав’ярня. Клаптик щастя.

Парфуми затишку довкіль.

 

Тугенький вузлик на зап’ястя

Прив’яже долі дивний кіль.

Коли скінчиться водевіль

Й усе сторицею воздасться?

Ірпінь. Кав’ярня. Клаптик щастя.

 

Ольга КІС

***

Як час настав на моровицю –

Світ якось аж завмер картинно.

Полегка жінка карантинно

Блаженно нюхає корицю.

 

Клянуть загладу блідолицю

Великі світу безупинно.

Як час настав на моровицю –

Світ якось аж завмер картинно.

 

І ті, що мали серце-крицю,

Враз спохопилися дитинно,

Згадали про Отця і Сина,

В руці уярмлену синицю…

Як час настав на моровицю.

 

Інна КОВАЛЬЧУК

***

А сніг мете – рясний лапатий сніг,

навколо все задимлює завія,

кудлатий вечір з інеєм на віях

вповзає в дім і тулиться до ніг,

 

юрмляться сірі тіні на стіні,

які навіщось нам ліхтар насіяв,

а сніг мете – рясний лапатий сніг,

навколо все задимлює завія,

 

в твоєму домі затишно мені,

тут руки часу пахнуть деревієм,

а за вікном клубочиться завія,

таранить вітер мури кам’яні,

і сніг мете – рясний лапатий сніг…

 

 

Любов КОСТЯНЕЦЬ

***

Там, де Альта свій проклала шлях,

Став Бориспіль, квітчаний барвінком.

Край Чубинського славимо дзвінко

І оспівуємо велич у піснях.

 

Майорів колись тут княжий стяг,

І росли у вись тополі гінко.

Там, де Альта свій проклала шлях,

Став Бориспіль, квітчаний барвінком.

 

Навкруги – поля, а у полях –

Пшениці із золотим відтінком.

Набирає швидкість лайнер стрімко

І злітає в небо, ніби птах,

Там, де Альта свій проклала шлях…

 

 

Володимир ЛИТВИН

***

Дороги лункі відгоміння –

Сніги, і сніги, і сніги…

І тіні, немов вороги,

Вповзають вужем у сумління.

 

Постане, як Боже творіння,

Цей світ у обіймах жаги.

Дороги лункі відгоміння –

Сніги, і сніги, і сніги…

 

Де тихе вітрів вітровіння,

Хтось в полі затіяв торги,

Бо час віддавати борги.

Приносять душі воскресіння

Дороги лункі відгоміння.

 

 

Михайло ЛИТВИНЕЦЬ

***

У теплім травні в рідну Україну

Вернувся соловей з чужих країв,

Змостив гніздечко й пісеньку завів

Про небо в зорях і в цвіту калину.

 

Я до співця весни душею лину,

Щасливить він мене після снігів.

У теплім травні в рідну Україну

Вернувся соловей з чужих країв.

 

Та входить літо в осінь журавлину,

І в ирій він майне, щоб я тужив.

Чи доживу його ще вчути спів?

А він? Чи верне ще в ясну годину

У теплім травні в рідну Україну?

 

Олесь ЛУПІЙ

***

Нарешті вітер вгомонився

І стало тихо у саду.

Поміж деревами іду,

І світ новий мені відкрився.

Сердиті хмари розпливлися,

Немов сховались за гряду.

Нарешті вітер вгомонився

І стало тихо у саду.

Із прецікавістю дивився

Я на оказію оту,

Щоб істину пізнать просту,

Дивився й дечому навчився.

Нарешті вітер вгомонився.

 

 

Михайло МИЛИЙ

СВЯТО РОНДЕЛЯ

Бориспіль потопає у ронделях

У травні, мов у квітах навесні.

Так кожен рік. Не вигадки це, ні.

Лунають голосно в усіх оселях,

На вулицях, у школах і готелях.

І в будні отаке, і в вихідні.

Бориспіль потопає у ронделях

У травні, мов у квітах навесні.

А звідти на весь світ спритніше хмелю

Поширює плоди свої рясні,

Несе, мов вітер, людству дні ясні.

І, проганяючи із душ пустелю,

Бориспіль потопає у ронделях.

 

Людмила МОЗГОВА

***

Який п’янкий цей яблуневий цвіт!

Тендітно-ніжні пелюстки кохання

Зриває вітер, як любов останню,

Щоб серце закувати у граніт…

 

На почуттях тримається цей світ!

І воскресає, і звучить прощання…

Який п’янкий цей яблуневий цвіт!

Тендітно-ніжні пелюстки кохання…

 

Тривожно сніг все сиплеться із віт!

О юна весно, вдовольни бажання:

Ти не завершуй підсумком читання

Життя мого свій доленосний звіт!

Який п’янкий цей яблуневий цвіт!..

 

Олександр МОРОЗ

***

Затужилося, засмутилося,

Зачекалося до жури.

Ти хоч що мені говори,

А не можна так, щоб не билося

В грудях серце, щоб не відкрилося

В нім причаєне до пори.

Затужилося, засмутилося,

Зачекалося до жури.

Ой, пливе весна зелен-крилами,

Розпустилися явори.

– Забери мене, забери, –

Ніби піснею зголосилося,

Затужилося, засмутилося…

 

 

Микола ПЕТРЕНКО

ЗІЗНАННЯ

Я вас люблю, замріяні ронделі,

Глибинну мудрість вашої душі –

Неначе благовісні міражі

На обширах життєвої пустелі.

 

Я вас люблю: ви мудрі і веселі,

Святі, немов капличні вітражі:

Я вас люблю, замріяні ронделі,

Глибинну мудрість вашої душі.

 

Химерних слів озвучені пастелі,

Тремкі, немов калина край межі:

Вам пустослів’я і олжа чужі –

Неначе сяйво в темному тунелі,

Я вас люблю, замріяні ронделі.

 

 

Петро ПОЛІЩУК

***

Любов’ю літо лебедить,

Любисток пахне, хміль шаліє –

Літа розлюблені леліє

В долонях липень молодий.

 

Колишня любощ вслід летить

І кличе, й лає, і жаліє…

Любов’ю літо лебедить,

Любисток пахне, хміль шаліє.

 

Лелечий легіт ледь бринить,

Міліє день і час маліє,

Малим хлоп’ям од щастя мліє

Олюблена сльозою мить –

Любов’ю літо лебедить.

 

Євген ПОЗНАНСЬКИЙ

БЕЗ КАЗКИ

 

Без казки надто сумно у житті

І не лише дитині, а й поету.

Прогрес скарбами сповнює планету,

Та відкидає цінності святі.

 

Сумуємо: де ті слова прості?

Де чисті неспотворені сюжети?

Без казки надто сумно у житті

І не лише дитині, а й поету.

 

Хай на полицях є томи товсті,

Щодня нову читаємо газету

Й не живемо і дня без інтернету,

Я сам пишу і нариси, й статті…

Без казки надто сумно у житті.

 

Лідія РУДЕНКО

***

Любому ронделю

Любий, ти мене причарував.

Хоч під старість, та тобі вдалося,

Афродіти золотим волоссям

Дивно рими в строфи пов’язав,

 

Золотими струнами заграв,

Посміхнувся, привітався: «Ось я!»

Любий, ти мене зачарував,

Хоч під старість, та тобі вдалося.

 

Руку ніжно трепетну подав

(У твоїх обіймах я і досі),

Пізнє щастя молодим колоссям

Пробивається між зелен-трав.

Любий, ти мене причарував.

 

Ольга САВЧЕНКО-ГНАТЮК

***

Дитинства сонячну підкову

Кладу на свій земний поріг

Як споконвічний оберіг

І думки свіжої, і слова.

На іншому подвір’ї знову –

Дощить чи дошкуляє сніг –

Дитинства сонячну підкову

Кладу на свій земний поріг.

У мене доля гонорова –

Такій коритися не гріх.

Вона не пряник, не батіг,

Дала мені життя основу –

Дитинства сонячну підкову.

 

Микола СЛАВИНСЬКИЙ

***

Невловний юний день і невловимий птах…

Усе кудись летить, усе кудись минає.

І літо молоде зникає у літах,

І осінь знає те, чого ніхто не знає.

 

Згоряє вогнище беззоряних світань,

А тінь від сонця у степах щезає,

І літо молоде зникає у літах,

І осінь знає те, чого ніхто не знає.

 

Сідає голуб вірний на зимовий дах,

Під крилами пітьма холодна засинає,

А хлопців гріють сутінки дівочих плахт,

І помічає ранок їх, і зустрічають

Невловний юний день і невловимий птах.

 

 

Микола ФЕДОРОВ

***

Весняний сон – це марево моє,

Який руйнує превелебний спокій.

Це щем в душі, де життєдайні соки

Нагадують, що радість в світі є.

 

Не кожен забирає від життя своє,

Не кожну суть охоплює за боки.

Весняний сон – це марево моє,

Який руйнує превелебний спокій.

 

В моїй душі веселка виграє.

З минулого ще визира неспокій,

Чоло лаштує мудрувато Фокій,

Зозуля не так рясно вже кує.

Весняний сон – це марево моє.

 

Марія ФОМІНА

ТРОЯНДИ КРИЧАЛИ В ЗАСНІЖЕНУ НІЧ

Троянди кричали в засніжену ніч,

Жадали коханням в серцях запалати.

Утрачене важко назад повертати,

Коли нездоланна ріка протиріч.

 

Думки розбрелися умить навсібіч,

Щоб знов до примирення шлях відшукати.

Тоянди кричали в засніжену ніч,

Жадали коханням в серцях запалати.

 

Він їх дарував їй. Іскринки із віч

Так прагли прощальний бар’єр подолати.

Вона ж бо дружина і лагідна мати.

«Обох тут вина є, у тому ж то й річ», –

Троянди кричали в засніжену ніч.

 

Людмила ШОСТАЦЬКА

ІСТИНИ ЗЕРНО

 

Спечу хлібину з істини зерна,

Щоб смакувати й ще хотілось,

Спечу собі та й іншим дам на милість,

Зігрію слово полум’ям єства.

Віддам любов назавжди й задарма,

Комусь у пору, а комусь на виріст.

Спечу хлібину з істини зерна,

Щоб смакувати й ще хотілось.

Яка пора! Божественна весна!

Чистенький аркуш, пера і чорнило,

О, як мені зі Словом пощастило!

Все залишу, тихенько, крадькома

Спечу хлібину з істини зерна.

 

Лідія ЯЦКОВА

З ПІВДЕННОГО БУГУ – ДО АЛЬТИ

 

З Південного Бугу – до Альти

Прилинув Рондель мій – вітайте!

Про все, що у серці – співайте!

Покажуть слова ваші – шпальти!

 

Нехай не тримають асфальти –

У римах травневих – кружляйте!

З Південного Бугу – до Альти

Прилинув Рондель мій – вітайте!

 

Бориспіль – не гірший від Мальти!

Повітря любові – ковтайте!

При свічах каштанів – читайте!..

Ронделем натхнення черпати –

З Піденного Бугу – до Альти!..

 

Упорядкували: Микола Боровко, Володимир Литвин, Микола Федоров

На фото: Микола Боровко з шанувальницями поетичного слова

“Українська літературна газета”, ч. 10 (276), 22.05.2020

 

Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!