Ірина Клочанюк
***
Ніс поміж хмар
на восьме небо
на хвилях райдужних
крізь час,
де Нюкта
бачилась з Еребом,
щоб вкотре
виконати вальс.
Нам Еос
на шляху світила,
допоки хитрий
Купідон
нам підрізав
потроху крила,
і руйнував
наш Пантеон.
До Геї-матінки
припавши,
Молили мойр
нитки не рвати.
Та не минучістю
Ананке
воліла за непослух
покарати.
Ерот закутий
у кайдани.
Атропос
уже ріже нить.
Цілунок,
звінчаний сльозами
навік обі́рветься
за мить…
***
Коли чорніють небеса
й життя стає гостріш від оцту,
якось не віриш в чудеса,
а більше у страшні пророцтва.
Коли тріскочуть небеса
й не жовте сонце, а багряне,
то чорна хмара нависа
і думаєш лиш про погане.
Коли вмирають небеса
й розбиті падають у море,
то не одна скупа сльоза
тоді вінчає твоє горе.
Й тоді атлант прийде на поміч,
тебе врятує він від бід
лиш тим, що просто буде поруч,
тоді, коли чужий весь світ.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал