“Українська літературна газета”, ч. 20 (338), 14 жовтня 2022
Авторка висловлює подяку за сприяння в організації публікації Міністерству культури і національної спадщини Польщі.
Поезія лужицьких сербів – мистецьке явище порубіжжя. Адже хоча переважна більшість цього бездержавного народу розселена на території Східної Німеччини (ареали Дрездена і Котбусу), історично лужичани частково мешкали і на заході Польщі, півночі Чехії. А їхня своєрідна культура доповнилася рисами, притаманними сусіднім спільнотам.
З низки різних причин – економічних, суспільних, культурних, через брак політичної форми організації – у середовищі лужичан відбуваються асиміляційні процеси. Кіто Лоренц, Томаш Навка, Бено Будар, Ружа Кешкец-Домашцина, тексти яких перекладені, – двомовні митці, але використовуючи німецьку мову на рівні з рідною, вони все одно не полишають лужицької тематики.
Тетяна Дзюба
Томаш Навка
ТИСЯЧА І ОДНА НІЧ
Козимі
птахо нічна
втомлена
сполохана й замерзла
б’єшся у моє скло
на дощ збирається
я впустив тебе
у дім сповнений самотності
ущерть налитий
сум’яттям
зірками
і спокоєм
стало тепліше на мить
і привільніше
а ти співала
прелюдію із барв світанку
звуки зливалися
у дивний букет
який так любила кохана
ні я не зумів втримати
тебе
я лише гостро відчув
сяйво
перетворення сущого
благість хвилин
від легкого тремкого
вдихання
до видиху довгого
як дощ за вікном
як дощі що ідуть
за дощами
МАЛЕНЬКИЙ ПРИНЦ
Босчану
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
з якого моря
і з яких безоднь
незвіданих світил
ти посланий мені
щоб мрії
в час печалі оживити
ось лис троянда ось
і множаться малюнки
їх суть ясна
але чому
ти змовчав про змію
не проронив ні слова
ти не сказав
ні де її знайти
ні хто мені
пришле привіт зміїний
вдивляються зіниці в невідоме
і лише тінь її
живе в мені самому
ШОПЕН. СОНАТА № 2
Бетині Д.
о тихе серце печалі
яка зводить
і небо і ад воєдино
куди моє серце летиш
ти все у гармонії
болю безмовного
та годі
не плач
доки бачу я
очі крізь дощ
що спадає
у душу
БЕЗНАДІЯ
Ми були
Ми є
Ми будемо*
Без крил
Без коріння
Блукаємо
Топчемося
На місці
Стоїмо
Німі та закам’янілі
Перед зарученими
З краєм пращурами
Перед загубленим
Раєм щасливих
Сновидінь
Пане, змилуйся!
* У Лужиці збереглися давні придорожні кам’яні хрести, на яких вибито надпис лужицькою мовою: «Були, є і будемо».
Бено Будар
РОКИ
О небо, синє (тричі)!
О поле, чорне (тричі)!
З острівцями – горіховими кущами
І з нами,
Малими бешкéтниками,
Такими несхожими (тричі)!
На денці серця мого картина,
Як одяг дитячий сина,
У шашелем поточеній шафі
Моєї матері.
Зоряне небо у серпні
хтозна можливо невидимі тубільці
зоряних галактик у цій хвилі
розмірковують так само як я
аж зовсім недоречно на найвищих регістрах
задзижчав комар закружляв навколо мене
голодний і злий а вгорі наді мною
розпростерлися сонмища зірок чи людських душ
за якими невпинно полюють телескопи
вони повсюди отож бо запитую в себе
чи й прибульці вистежують нас
Ружа Кешкец-Домашцина
ПЕРЕСПІВ
Понад шляхом явори поснули,
А дорога в місто заверта.
Зве старенька голосом зозулі,
Накувала доля їй літа.
Кам’яниці, мов чужі обійми.
То глузує, то бере на кпин
Веремія та, що не обійдеш,
Із людей і втрачених хвилин.
Напівтьма покручених завулків,
Дітям затуляємо вуста.
Жде старенька, з голосом зозулі,
Полічила доля їй літа.
Кіто Лоренц
ЕПІТАФІЯ ЙОГАНУ БОБРОВСЬКОМУ*
Гіркота від утрати дається взнаки.
Жив колись чоловік із ім’ям лісової ріки.
І якщо вже зайшло тут про водну стихію,
Йшов Христос по воді, та не мали його за Месію
Ні людці, ні невірні, а Йому що до того –
До замісу лукавства і вогню золотого.
Наш – з річкóвим ім’ям – з невгамовного роду бобрів.
Знаєш, усі ці загати боброві
Із печалі, а може, любові,
Бо пора не стоїть на порі.
Греблі з мертвих дерев посудомили плин течії,
А слова, мов зерня, непомітні,
Засівалися на піску,
Розліталися по воді.
Вигасали на вітрі.
Вересень. Sempre adagio. Ріки. Його ім’я.
«Корабель, на якому і я поїду в нікуди».
Берег самотній і земля нічия,
Де зігрітись не можуть покинуті люди.
*Йоганес Бобровський – німецький письменник, українському читачеві відомий,зокрема у перекладах Василя Стуса.
Переклад з верхньолужицької мови Тетяни Дзюби
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/