Прогноз погоди в Україні
В столиці тихий листопад
Танцює вальси з мокрим снігом,
А під Донецьком знову «Град»
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
І гойдалка угору дриґом.
В Черкасах – мінус, в Чопі – плюс,
В Одесі замерзає море…
У Горлівки не б’ється пульс
І танк чужий легені оре.
В Херсоні випав перший сніг,
Напевне, хліб добряче вродить.
А Зайцеве стоїть без стріх,
І вже байдуже до погоди.
Обходить Рівне сірий смерч,
А Конотоп лякають грози,
Неначе сплять Судак і Керч,
І вітер рве засохлі лози.
Біжить зимовий гороскоп,
Несе ялинку нам і свято…
А десь набився сніг в окоп
І ковдрою накрив солдата.
2017
Діалог з московським екс-приятелем
– Давай, Танюш, прогоним стужу
И без обиды и хулы
Поднимем тост за нашу дружбу,
Соединив опять столы.
Наш разговор не будет лишним –
Уходит в Лету наше время!
…С тебя пирог коронный с вишней,
С меня – бутылка и пельмени!
– Знайду, напевне, кілька слів
І так скажу: «Сусіди,
Між нами тисячі столів
Із поминок-обідів.
Якщо оті столи зібрати,
Що поминали хлопців,
Мій буде в Києві стояти,
А твій аж у Находці…»
Мені не треба ваших слів,
Ні пам’яті, любові…
Між нами – тисячі столів
І море, море крові.
2017
Інколи мене питають запоребрикові знайомі:
– Как так получилось, что ты за Украину? Ну мама у тебя украинка c Сахновщины, ладно…. ты тоже там родилась…ладно… Но папа ведь твой – русский, из русской глубинки, с Вятки! У тебя фамилия русская!
Не кори, що я зрадила “русскую” кров…
Не по ній рветься серце шматками!
Коли танком на Щастя поїхав твій Псков,
Вона витекла разом з сльозами!
Я кусала до болю і пальці, і губи,
Навіть чула, як кров закипає, пече,
Коли в хлопця знайшли ваші звірі тризуба
І відтяли ту руку по саме плече!
Кров юшила із хлопця і била фонтаном,
Червоніла навколо донецька земля.
Мої очі накрилися сивим туманом –
В тім кривавім потоці була і моя!
Серце билось моє наче зранена птаха,
А по жилах неслась збожеволівша кров,
Коли цвинтарем став Іловайськ…. Волноваха
І дитину «розп’яв» ваш гидкий людолов!
Кров стискала мої вмить посріблені скроні,
І здавалось мені – зупиняється серце,
Коли ви катували солдатів в полоні,
А живих повели по проспектах Донецька !
Мені разом із хлопцями в грудях пекло,
Коли мову і прапор ганьбили буряти.
Мої очі зелені ставали як скло,
Коли в небо пішли українські солдати.
Я молюся і вірю, що наволоч згине
І не хочу твоїх запитань і розмов –
В моєм серці живе і болить Україна!
От і думай, сусіде, яка в мене кров…
2016
***
Я не здивована, що стільки зла
І ще не зібране каміння –
Авжеж… Століттями Москва
Рубала нам і голови, й коріння.
Я не дивуюсь, що хабар
Бере суддя попри закони –
Століттями у крові цар
Топив і совість, і кордони.
Я не дивуюсь, що «язык»
Несеться вітром мов полова
І начебто скажений бик
Витоптує копитом мову.
Я не дивуюсь, що краде
Чиновник пенсію у баби
І що негідники… цабе…
Приперлися до залу Ради.
Я не дивуюсь, що товпа
На гасла проміняла мозок,
І жінку прив’язала до стовпа,
І став кумиром відморозок.
Я вражена… Бо двоголовий кат
Не переміг козацький дух
І міцність стовікових ґрат
Руйнують воля і обух.
Я вражена – царя загнали в кут,
Здуває щоки путінськая арта,
І полетів російський культ
Кудись униз, в далекий Тартар…
Я вражена… зняли хомут!
Відкинутий навіки цар.
…Неначе хлопчики із Крут
Спустилися з небес в «Айдар».
Я вражена, бо став юнак,
Вчорашній менеджер, солдатом.
Все це, напевне, Божий знак –
Нас вже ніколи не здолати.
Звичайно, буде непростим
І довгим бій з паханом клану.
І нам іще звільняти Крим,
Донбас і королеву Анну.
…Нехай іще багато зла
І ще не збиране каміння –
Іде у небуття Москва
І день за днем міцнішає коріння…
2017-20 рік
***
Втомившись від шахрайських пертурбацій,
Я б сіла у ізраїльський літак,
Якби тоді… в Жовтневому палаці
Від кулі снайпера не впав юнак.
Я б встала під іспанським небосхилом
Або у Брукліні писала реп,
Якби не хлопчики з підірваного ІЛа,
Які упали у луганський степ.
Я б викладала відео в ютубі,
Гуляючи в гавайському намисті,
Якби рука з наколотим тризубом
Залишилась у хлопчика на місці.
Я бачу все! Авжеж.. я не сліпа.
Й мені набридли ці пихаті рожи.
…якби ж не жінка… що стояла у стовпа…
В яку плювали люті перехожі.
Я б полетіла, пішки йшла в країну,
Де чисте небо і цвіте мигдаль!!!
…Якби не та зажурена дитина,
Яка тримає татову медаль…
Я б сіла в поїзд, човен чи літак,
За спокій би хапалася руками!
Якби не Горлівка…. і мій земляк Рибак,
За прапор замордований катами.
Я б мала досить часу і зусиль,
Ішла б вперед, хитаючись від кисню…
Якби не впав Сліпак Василь
І снайпер не застрелив пісню.
Втомившись від очікувань і мук,
Занурилась би в хвилі океану….
Але Устим… мій крихітний онук
Ім’я отримав ще з часів Майдану…
2017
пам’яті Дмитра Симоненка
Знаєте, яким він був бійцем,
Доки не поплив вслід за туманом?
Коли в нас поцілили свинцем,
Він не вистрелив у бік Майдану!
Знаєте, який він офіцер?
В нього наче змалечку кіраса!
Коли «Беркут» на Майдан попер,
Він не виконав тоді наказу!
Знаєте, який він богатир?
Яке серце билось в сильних грудях?
Рвав погони лютий командир,
Але він не вистрелив по людях!
Знаєте, який він був смільчак,
Доки його очі не погасли?
Ворогів рубав як тих собак,
В перших лавах їхав до Донбасу…
Знаєте, який він побратим?
Як ішов вперед по лісосмузі…
Навкруги – вогонь і сивий дим,
Але він закрив собою друзів…
Липень розливав янтарний мед,
У садках заходились зозулі…
Юний і красивий йшов вперед
Крізь вогонь, війну і гострі кулі.
Ніч розгорне зоряне шатро,
Стане в серці боляче і гірко –
Він тепер на небі, наш Дмитро!
Найяскравіша і найтепліша зірка!
2018
Несвяткове
Мені наснився сон – чабрець,
Тихенько вітер покурів солому…
І наче хлопець, наш боєць,
Приїхав врешті решт додому.
Він довго йшов – крізь всю війну,
Крізь Волноваху, голод, втому,
Крізь спеку, зиму і весну…
І ось прийшов. І ось він вдома.
Спинився хлопець біля тину
І дивиться крізь біль на хату:
Кудись пішла його дружина,
Кудись поділись діти й мати.
Пішов солдат великим містом,
І скрізь свою рідню шукає,
А навкруги – вогні-намисто,
Бузок, тюльпани, скрипка грає…
Спішать на бал худі панянки,
Попса летить з телеекрану…
Дитячі примхи й забаганки
Батьки виконують старанно.
Гуляє щедро Україна
Від Харкова аж до Карпат,
Але у натовпі родину
Не бачить ранений солдат!
А ж ось закрився ресторан,
Замовк на вулиці приймач,
І чує сивий капітан
Дитячий і жіночий плач.
І він побіг, побіг щосили,
Як від шаленого вогню!
І бачить захисник могилу,
А поруч всю свою рідню!
Кричить, але не чують діти!
Він плаче: «Мамо! Мамо! Мам!»…
Його не бачать! А з граніту
Йому всміхається… він сам.
Летить душа солдата в вирій.
Немає сліз, не б’ється серце.
Під ним – п’янкий веселий Київ,
Під ним – брати в степах донецьких…
Мені наснився сон – чабрець,
Тихенько вітер покурів солому…
Пішов у небо наш боєць,
I слова не сказав нікому..
2016
***
Повернувся солдат з війни.
Був у пеклі. В самісінькій топці.
…Шаленіють від щастя сини,
Обліпили героя хлопці.
Його серце болить і плаче –
Він не мріяв, не бачив у сні,
Що повернеться і побачить
Двох маленьких своїх пустунів.
Він жахіття забути хоче,
Богу дякує, що не вмер…
Але тільки закриє очі –
А на нього пливе БТР.
Щохвилини він Богу молиться,
А душа – тремтить як струна…
Десь під Мар’їнкою, на околиці,
Його спокій украла війна.
Десь далеко… В донецьких степах
Він залишив своїх побратимів…
Б’ється серце як зляканий птах,
Піт окропом тече по спині.
– Тату! Тату! Пограймо в футбол! –
….Цій малечі ніяк не сидиться!
– Мама йде робити укол!
– Тату, що це в нозі за спиця?
…Затихають утомлені, сонні
Козаки, не дослухавши казку.
А солдатові наче на скроні
Давить вщент розтрощена каска.
Душу рве за вікном соловей,
Покотились сльозами мрії…
…Хай всі сльози наших дітей
Захлиснуть тебе, клята Росія.
2016
***
Я здеру з сьогодення леп,
А ти вичавиш танком бруд.
Ми країна не геп і штеп,
Ми – країна Героїв Крут.
Хоча ворог іще не здох
І ламає під корінь калину,
Але знає і бачить Бог –
Піднімається Україна.
Вона встала у повний зріст
Під гучний калиновий спів
І хапає за роги й хвіст
Біснуватих отих цапів.
Буде бійка, і буде бій,
Але буде і Божий суд –
В чорне пекло повалиться гній…
Ми країна – Героїв Крут.