***
Цьому хлопчикові було вісім…
Він дуже хотів жити.
Мріяв колись стати лікарем,
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
мати велику машину.
Заробляти гроші,
дарувати мамі, а потім
й дружині квіти.
І щось неодмінно корисне зробити
для України.
Ця дівчинка нині без ручки.
Всміхається крізь сльози до мами.
Просить протез із квітами, рожевий.
Ну, щоб красиво.
У неї теж були мрії. Ховала їх поміж
прочитаними книжками.
І вірила, що неодмінно здійсняться,
що станеться диво…
Та куля ворожа, куля жорстока
не шкодує нікого.
Нічого немає святого у ворога.
Добра від нього чекати всує.
Прокляті будьте ті,
хто сьогодні забув про людяність,
забув про Бога,
ті, хто стріляє в наших дітей,
калічить, ґвалтує.
Не пробачимо, не забудемо.
Вам у пеклі, орки, горіти.
Спопелійте, згиньте, вкрийтеся
Густими димами.
Цьому хлопчикові було вісім.
Він дуже хотів жити.
Ця дівчинка нині без ручки.
Всміхається крізь сльози до мами…
КАТИ
Ви кати! Кати! Кати! Кати!
Спалені за що наші хати
І за що страждають наші діти?
Вам у пеклі сто разів горіти,
Де в котли плюватимуть чорти.
Так уже було, так буде нині –
Перемогу здобувають вільні!
Про майбутнє можу теж сказати:
Смерть чатує, як завжди, на ката —
Здохнете усі ви в Україні.
***
Ця жінка, що ліпить вареники поруч зі мною,
Утратила сина минулою ще весною.
І зараз у неї припухлі від сліз повіки –
На днях провела на війну свого чоловіка.
Доля жіноча – стільки всього на одні плечі…
Та має крила такі потужні, ніби лелечі.
Дарма, що плаче ночами в подушку. Ніхто ж не чує.
Але, як треба, розправить крила і світ врятує.
– Моліться, – каже моя сусідка, – за нас, за себе…
В молитві сила. Молитва щира усім нам треба.
А небо синє… А небо нині таке тривожне…
Вкраїнська жінка – вона всесильна, НЕПЕРЕМОЖНА.
***
Коли ніч приходить до хати,
Моє серце не знає спокою.
Я не встигла тобі сказати,
Що мені дуже добре з тобою.
І дарма, що лишаєш чашку
Після себе на кухні немиту.
Все помию, мені не важко.
Головне, аби був живим ти.
І дарма, що шкарпетки всюди,
Що не любиш носити краватку.
Мені інше тисне на груди,
От тому і не спиться до ранку.
Бо навколо пекельні втрати,
Бо війна може нас розлучити…
Я не встигла тобі сказати,
Що довіку буду любити.
Вигравай свої битви скоріше,
Захищай українське небо.
Знай, що дома, в обіймах тиші,
Та, що любить, чекає на тебе.
ДЕНЬ КИЄВА
День Києва. Травень. Кружляє у вальсі весна.
Хрещатиком жінка від ранку самотньо блукає.
Коханого вчора забрала у жінки війна.
А більше у неї, здається, нікого й немає.
Минулого року ходили отут з ним разом.
Раділи, сміялись. Він гарно так грав на гітарі.
Підспівував Київ. Віддячував травень теплом.
І навіть сам Бог усміхався тоді їхній парі.
Скінчилася казка… І жінка, немов навісна,
За двох то сміється, то плаче… Дивуються люди.
День Києва. Травень. Кружляє у вальсі весна.
Та так, як було, вже ніколи, ніколи не буде…
ДОДОМУ ХОЧУ…
– Мамо, ми повернемося додому?
Мої кактуси вже стільки днів не политі…
Рибки не вмерли, правда ж? Ти багато насипала корму?
Десятки, десятки питань і так щомиті…
– Тут, де ми, точно не будуть, як там, де були, стріляти?
Вірю у нашу армію – вона сильна!
Мамо, а в брата один чи два автомати?
Війна налякала мого маленького сина.
Вийшли надвір – струмочок у горах дзюркоче.
– Дивись, як красиво. А он – три смереки вряд…
– Красиво. А тільки я дуже додому хочу,
Де кактуси наші, де рибки, де старший брат.
ДОРОГА
Найдовша дорога з дому в нікуди…
Машини, машини, жінки налякані, заплакані діти.
А ще ж за тиждень до всього планували відпочинок на літо.
От тобі й “відпочинок”… З вірою – шанс на повернення буде.
От тобі і “мандрівка”: Вінниця, Хмельницький, Львів…
Ні їсти не хочеться, ні пити, по черзі заряджаються телефони…
Бо мо’ яка втішна услід пролунає вість, розвіє журбу чи втому.
Та де там, ворог ще більше міст і сіл спопелив…
Яка ти жорстока дорога з дому в нікуди.
Кілька діб негативу, страхів, сумнівів, поневірянь…
Дитятко заснуло. Все добре. Все вірно. Більше ніяких вагань.
Як птахи – люди по світу, розгублені, війною зранені люди…
ГУСИ-ГУСИ…
— Гуси-гуси!
— Га-га-га!
— На Московію?
— Ага!
— Що ж, летіть,
Наснаги й сили.
Орків кидайте в могили.
Забивайте їх крильми.
Зверху – ви,
А знизу – ми.
Знищимо всіх до одного,
Не шкодуючи нікого…
Отже, гусоньки, до зброї!
— Га-га-га, завжди готові!
— Гуси-гуси!
— Га-га-га!
— На Московію?
— Ага!
Чернігівщина