Тарас Федюк. З нової книги віршів «Кенотаф»

659

***

повертаюсь. кордон. конєцпольська. зима.

снігу нєма. завіяло світ ковідами.

думав що батьківщини нема а дарма

ось кордон. ось буфет. чебуреки. стограми.

 

ось і мрії старі на липкому столі

наче і не було цих століть що минули

кине карти циганка – чужі королі

випадають на це королівство поснуле

 

можна б і не вертатися зовсім якби

але як не вертатись туди де віками

мов поганські боввани – батьківські гроби

відпливають забутими Богом річками

 

де надія ще є хоч надії нема

де вітри поміж гори женуть коломию

коломия колонія колима

ну і ви ж розумієте: я  розумію

 

***

день починався уночі

якісь новини чі-чі-чі

собі читала в приймачі

над темним світом

ліхтар зализував сніжок

і не було ніде стежок

й крутила хуга батіжок

у дольче вітах

 

холодна темінь тет-а-тет

стіна біліла як замет

і як казав один поет –

а я до школи

крутила хуга свій батіг

кого й чому навчити міг

той кому вчитель білий сніг –

на чорне поле

 

і упирями школярі

сиділи тихо о порі

коли ще темно на дворі

і губи сині

цей запах крейди і тоски

злітав над стелю із руки

й ставав настільки і таки

що і понині…

 

***

зима пітьма часи веселі

лівобережжя глупа ніч

якісь доми чиїсь оселі

і хрест чорніє на костелі

чорніший від погаслих свіч

печаль бездонна пес бездомний

проспект миколи бажана

вантажівка багатотонна

кінець життя – свята мадонно –

і ти уривочком з кіна

 

була між ці бетонні стіни

де все уже давно було

де мов метелики картини

б’ють крильми межи павутини

своїм художникам назло

 

а навкруги – сніги і схили

есхіли вихололих книг

і пустота – холонуть жили

в цих стінах страшно довго жили

що страшно жити серед них

 

зима вікно сніги безлюдні

ліхтар над ніччю нависа

і ти і мої люті грудні

костел і хрест як пес приблудний

задерши морду в небеса…

 

зима все нахваляється що буде

сніги все звично брешуть що підуть

своє болото місить дальня путь

і в сивих соснах сплять сорокопуди

 

чорніють у степу старі підпали

і добре: бо згоріле не згорить

народ збирає дощик до корит

й живе собі як грамота пропала

 

недопалок на камінь захолоне

замок важкий мов камінь одімкну

здойму з-під стелі в торбочці весну

засушену і розітру в долонях

 

і на ніч розгорну стару верету

і все на світі сам переживу

і свічку запалю сторожову

під образом хлопчини з назарету

 

мережа впала. здохло покриття.

отак і починається життя.

 

***

з життєвого досвіду з пилу буджацького із просто так

життя і складалось і склалось немов огорожа

з піщаного каменю досвіду пилу буджацького й може

з  фольклору убитих ребром на риночку за гак

 

з турецьких топонімів пилу буджацького плину орди

трави височезної кінь у якій наче коник

із люльки яку загубив накурившись полковник

й землі що під люлькою що загубив назавжди

 

хороші слова – невеселі панове слова

кому й говорити хто з пилу буджацького злове

ми будем стояти у чистому полі панове

допоки остання душа в чистім полі панове жива

 

а щодо життя – воно справді прекрасне було

з життєвого досвіду пилу буджацького смерті – байдуже

і що там за спиною ангел ховає мій друже

єдине що варто дізнатись хай навіть всі знають: крило

 

і досвід життєвий про спокій у самотині

говорить і мова мов шурх ящірок і санскриту…

в пустелі де більше не варто хоч раз повторити

мій слід на піску який вже не потрібен мені…

 

***

ніч заливає каштани

світлом і цвітом своїм

тихі одеські шантани

синій шанелевий дим

 

вікон високих дієзи

дальній оркестрик заграв

м’яти зелені шартрези

вермути квітів і трав

 

на потайних тротуарах

тіні старих вар’єте

в автомобільних отарах –

світла руно золоте

 

тихо відсвічують риси

тихо тріщать цигарки

толі олекси бориса

видихи рими рядки

 

літо гуляє богема

корків пластмасових скрип

і відпливає трирема

в свій виноградний магриб

 

ніч. незахищені душі

тихо гойдає старе

місто якому байдуже

хто в ньому завтра помре

 

***

останнє літо

перстень з хризолітом

берберська полонянка як змія

і вся пустеля вкупі з білим світом

тече між моїх пальців і сія

 

вода і золото ліванських караванів

плавба і піна критських кораблів

усе у затінку мого перста і длані

все в сріблі яке мій арахна сплів

я можу все – володар вод і тверді

на скільки око і на скільки звір

я не боюся ні життя ні смерті

ні старості ні зради ні офір

 

але вночі ліворуч попід груди

але удень праворуч під ребром…

але довкола холод та іуди

і в небі грифи граються пером

 

та їм назло – вино в кришталь налите

і полонянка ще мені моя

й отрута що лежить під хризолітом

немов під жовтим каменем змія

 

***

як рибка вислизнула з рук

залишивши на пальцях срібло

прощай infanta блін terrible

немов у воду – в перестук

 

метра мобільника бедра

що билось як рибина ( лорка)

а з понеділка чи вівторка

ти будеш як  мені сестра

 

загублена у цій зимі й

подіях випадках і орках

у закамарках і коморках

в поганій пам’яті моїй

 

загублена мені назло:

подерті джинси і вереди

і вуст розбите скло і дреди

і злякане твоє тепло

 

я знав про все і знав завжди

давно живу багато знаю

як виникають і зникають

без сліду гублячи сліди

 

я знаю все. мені зима.

і все ж було одне вагання

одне питання: чи остання?

ну ось. тепер питань нема.

 

***

ти будеш без мене без мене ти будеш не з ним

то тільки здається що легше ніде і нізащо

безсоння і жінка і в пальці вплітається дим

від синього вінстона діло виходить пропаще

 

на іншому боці медалі прозорий мигдаль

налитого в склянку яке наливалося зранку

і шепіт крізь зуби про те що нікого не жаль

що час він лікує іще й не таку лихоманку

 

над києвом кречетом перевертається час

і місяць у небі зійшов і між хмарами блима

любов нам помститься обом за любов і за нас

яких ми покинули там де якими були ми

 

над києвом хмари збираються у листопад

і наші обійми вінками пливуть за водою

і можна і треба було б озирнутись назад

де все ще стоять і ніяк не розлучаться двоє…

 

“Українська літературна газета”, ч. 25 (317), 17.12.2021

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!