“Українська літературна газета”, ч. 20 (338), 14 жовтня 2022
Коли у останню кімнатку мого рентового сімейного житла я повісив на стінку половину великої шахової дошки, а поряд – сторінкове інтерв’ю в «ЛУ» Людмили Тарнашинської про все, що в маї, «вечір як чобіт з чужої ноги» відступив перед тими, хто приміряли також «зламану віть» правди безсмертних. Саме звідсіля провів якось у тих настановах годинні телефонні переговори з моїм добрим приятелем у літературній дійсниці Ігорем Павлюком, який приїхав до Нью-Йорку “чорним монахом” , і здивувався процендоленому часові виказування своїх фронтальних перемог безсумнівно майстру комунікацій, який зварював усе, що я і не доказував на хвилях Мічігана, куди зайшов з нею не вперше. То була друга половина шахової дошки, яка не ще відійшла від удару розлізлого пішака…
ТАРАС ДЕВДЮК
про кінець дев’ятдесятих.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
CHICAGO
У МЕНЕ НА ПОРЧІ В БАКТАУНІ У ЧИКАГО
Немає назв у тиші, що тримає
мішечки з коропами в камишах.
І курить люльку геній коло пальми
з колекції професора від США.
Перебиває стислий пит ( питає:
“Коли нарешті зробите Ви шах?”)
Немає назв у тиші, що торкає
тютюнні губи біршого вірша
зимою,
коли холодно ікарам
і в шафі перешуканий вішак
паде додолу,
не знайшовши чварів
у всевійні за іній і за шарм
тієї TESLA X,
де гриф Гонконгу
слідкує за Ікаром тихоша…
ТАТОВІ, ЯКИЙ СИДИТЬ ПОРЯД, РОЗПОВІДАЮ ПРО “ TESLA Y”
(КОЛИ СНІГ БІЛЬШЕ НІЖ МОВА)
Тут ходова тихіше снігопаду.
(На континентах слів моїх – лоша)
Тут ті сніги, що йшли на Колорадо,
на мене повернули в камишах,
мов карасі у теревенях лах
якоїсь ювелірної в cловах
і вигуках «Мотор під барикади!»
“То під навєсом!” – каже мені тато.
Та сніг летить над нами, наче птах…
А тато каже: “ Ти дивись!”
І все.
І кожен його подив – наші очі…
І я не чую більше теї ночі,
Де він зібрав оркестр в моїй оселі,
де в чорних акулярах джадосен
торкав комп’ютер — шкрябну карусель.
І каже тато, що тепер не хоче,
щоб той удар, що ниткою – був same!
18 вересня 2022
ГІМНАЗІЯ
А в “ Tesla S” – то пластик- полотно
тих днів, яким нічого не зробити…
Гуляє вітер на Різдво в молитві
за те, щоб не було нам всеодно
я к а то рима якірно оббитих
нашвидкоруч відкритих, мов вино
в готелі, де і мостик в Пустомити
й в прямому й переносному.
І в ночь,
де через поле – Теплі Ночі Митра
(мисливські ночі ШЕЛЕСТУ КІНО) –
відточені камені йдуть на дно…
І хвилі віддають жовто-блакитним!
СТАРЕ «АУДІ-100»*
Ягня оживало. І зоряний ковш
мовчав у мовчанці.
Квитки до театру «продали легко»
у ручканнях танців…
Я так їх просив не робити CD –
лиш фото із плівки.
І наголосив, але Волгренський Дім
зробив своє ділко…
То Драч з Рубчаком танцювали Аркан
у Білих Костюмах!
І дівчина гарна подала мені
вуздечку, розвівши руками, що «Ні!»
до Меї червоної «пуми».
І час був надворі пів’ятої в сніг…
Увечір, у вечір.
І ті, хто мене за «Дорогу й Поріг» –
підставили плечі!
Казали, що знаєм: “Василь Семенюк
писав тобі книжку –
оту, що найперша стояла в притик
з тобою, «мов пєшка!»
І час був надворі півп’ятої в сніг –
у листя під вікна.
І друг долото передав, що зберіг,
для мого завіту:
«Що там, де непевно – не треба всіх слів,
імен, циферблату!
(Бо хто пам’ятає ті цифри усі
в Ранетних Карпатах?!)»
«Так яблуко їсти!» – сказав мені друг,
товариш молодший.
І дівчина гарна спитала мене:
«Чи цукор солодший?»
Я кажу без цукру, що ні. І вона
розводить руками,
коли коло неї танцюють аркан
у вечір і зранку –
коли догорає багаття колін
під синю Говерлу.
Вже сплять на матрацах п’ятнадцять орлів
в приюті Коперніка.
«То була мала ведмедиця вночі!» –
тобі скажуть прямо
тридцятого травня, де сонні мечі
від Сонця на лямках…
То ж ми повернулись (лавина ішла!).
Йшла синя лавина.
І там, де трамплін у Ворохті, пішак
торкав пластиліни…
місто Чикаго (США)
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/