“Українська літературна газета”, ч. 20 (338), 14 жовтня 2022
Коли у останню кімнатку мого рентового сімейного житла я повісив на стінку половину великої шахової дошки, а поряд – сторінкове інтерв’ю в «ЛУ» Людмили Тарнашинської про все, що в маї, «вечір як чобіт з чужої ноги» відступив перед тими, хто приміряли також «зламану віть» правди безсмертних. Саме звідсіля провів якось у тих настановах годинні телефонні переговори з моїм добрим приятелем у літературній дійсниці Ігорем Павлюком, який приїхав до Нью-Йорку “чорним монахом” , і здивувався процендоленому часові виказування своїх фронтальних перемог безсумнівно майстру комунікацій, який зварював усе, що я і не доказував на хвилях Мічігана, куди зайшов з нею не вперше. То була друга половина шахової дошки, яка не ще відійшла від удару розлізлого пішака…
ТАРАС ДЕВДЮК
про кінець дев’ятдесятих.
Підпишіться на закритий телеграм УЛГ! Посилання на канал
CHICAGO
У МЕНЕ НА ПОРЧІ В БАКТАУНІ У ЧИКАГО
Немає назв у тиші, що тримає
мішечки з коропами в камишах.
І курить люльку геній коло пальми
з колекції професора від США.
Перебиває стислий пит ( питає:
“Коли нарешті зробите Ви шах?”)
Немає назв у тиші, що торкає
тютюнні губи біршого вірша
зимою,
коли холодно ікарам
і в шафі перешуканий вішак
паде додолу,
не знайшовши чварів
у всевійні за іній і за шарм
тієї TESLA X,
де гриф Гонконгу
слідкує за Ікаром тихоша…
ТАТОВІ, ЯКИЙ СИДИТЬ ПОРЯД, РОЗПОВІДАЮ ПРО “ TESLA Y”
(КОЛИ СНІГ БІЛЬШЕ НІЖ МОВА)
Тут ходова тихіше снігопаду.
(На континентах слів моїх – лоша)
Тут ті сніги, що йшли на Колорадо,
на мене повернули в камишах,
мов карасі у теревенях лах
якоїсь ювелірної в cловах
і вигуках «Мотор під барикади!»
“То під навєсом!” – каже мені тато.
Та сніг летить над нами, наче птах…
А тато каже: “ Ти дивись!”
І все.
І кожен його подив – наші очі…
І я не чую більше теї ночі,
Де він зібрав оркестр в моїй оселі,
де в чорних акулярах джадосен
торкав комп’ютер — шкрябну карусель.
І каже тато, що тепер не хоче,
щоб той удар, що ниткою – був same!
18 вересня 2022
ГІМНАЗІЯ
А в “ Tesla S” – то пластик- полотно
тих днів, яким нічого не зробити…
Гуляє вітер на Різдво в молитві
за те, щоб не було нам всеодно
я к а то рима якірно оббитих
нашвидкоруч відкритих, мов вино
в готелі, де і мостик в Пустомити
й в прямому й переносному.
І в ночь,
де через поле – Теплі Ночі Митра
(мисливські ночі ШЕЛЕСТУ КІНО) –
відточені камені йдуть на дно…
І хвилі віддають жовто-блакитним!
СТАРЕ «АУДІ-100»*
Ягня оживало. І зоряний ковш
мовчав у мовчанці.
Квитки до театру «продали легко»
у ручканнях танців…
Я так їх просив не робити CD –
лиш фото із плівки.
І наголосив, але Волгренський Дім
зробив своє ділко…
То Драч з Рубчаком танцювали Аркан
у Білих Костюмах!
І дівчина гарна подала мені
вуздечку, розвівши руками, що «Ні!»
до Меї червоної «пуми».
І час був надворі пів’ятої в сніг…
Увечір, у вечір.
І ті, хто мене за «Дорогу й Поріг» –
підставили плечі!
Казали, що знаєм: “Василь Семенюк
писав тобі книжку –
оту, що найперша стояла в притик
з тобою, «мов пєшка!»
І час був надворі півп’ятої в сніг –
у листя під вікна.
І друг долото передав, що зберіг,
для мого завіту:
«Що там, де непевно – не треба всіх слів,
імен, циферблату!
(Бо хто пам’ятає ті цифри усі
в Ранетних Карпатах?!)»
«Так яблуко їсти!» – сказав мені друг,
товариш молодший.
І дівчина гарна спитала мене:
«Чи цукор солодший?»
Я кажу без цукру, що ні. І вона
розводить руками,
коли коло неї танцюють аркан
у вечір і зранку –
коли догорає багаття колін
під синю Говерлу.
Вже сплять на матрацах п’ятнадцять орлів
в приюті Коперніка.
«То була мала ведмедиця вночі!» –
тобі скажуть прямо
тридцятого травня, де сонні мечі
від Сонця на лямках…
То ж ми повернулись (лавина ішла!).
Йшла синя лавина.
І там, де трамплін у Ворохті, пішак
торкав пластиліни…
місто Чикаго (США)
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/