Так би і жити – уздовж а не вглиб

189

 
Тарас ФЕДЮК
 
… із хлопчиком на правій руці
з обличчям як вогонь в молоці
в лахмітті із колишнім теплом
з вустами в формі слова псалом
 
з півмісяцем в напівнебесах
де вирізаний з біблії птах
з віночком зірки на голові
з ягнятком у зотлілій траві
 
з рибиною на двох берегах
з модриною на босих ногах
із хлопчиком з колишніх одеж
і з тим чого і не розбереш
 
дорогою в солоний буджак
де хрест сидить неначе прошак
і де сіріючи винака-
ють золоті сліди віслюка…
 
***
день морозний як видих коня
на дорозі якої – дві стрічки
і кришталь золотої синички
між гілок дзеленчить навмання
 
сани їдуть – солому везуть
не везуть – розсипають солому
хай так буде сто років по тому
як до того… хай буде мабуть
 
і мов казка страшна – вовчий слід
і мов казка смішна – слід зайчиська
і уже ні до чого не близько
й недалеко усього вже від
 
сніг колише ялинова віть
і літає сорока де-небудь…
сани їдуть годинник скрипить
батіжок примерзає до неба
 
ОВІДІОПОЛЬ
містечко – як цегли мішок
висипаний на пісок
кілька погонних лип
кілька солоних риб
висушених в небесах
на електричному дроті
 
в дворах ( на цементі – мох)  –
собаки дрібні як горох
і вікна від пилу брудні
і квіти живі або ні
і вицвілих яблунь гілки
як написи на звороті
 
і суміш морських птиць
і сивих людських лиць
лиман у якому – вода
і небо в якому – слюда
і висланий з риму дід
з прилуцькою примою в роті
 
***
що ти можеш пригадати –
кісточки перебирати
на стареньких рахівницях
що скидаються на грати
для синиці і куниці
і для всіх кого ти втратив?
 
що ти можеш повернути?
до останньої минути
сплинув час в театрі тіней
тихо й тісно не дихнути
і кого на біс покличе
Бог чи біс во врем’я люте?
 
що ти можеш їм сказати
цим нещасним і патлатим
цим кому сирени вуха
загнітили вічним святом
цитувань себе у люстрах
з неможливістю впізнати?
 
що ти можеш заповісти
крім на камінь білий сісти
окрім розвести руками
окрім дочитать до змісту
книжечку яку забули
на піску євангелісти?..
 
ЖОВТЕНЬ
все закінчилося: друзі були
потім годинника перевели
стрілки куди захотіли куди
ми все життя не могли
 
що ж не заплачемо. жити почнем
хай і нерівно як ходять конем
поміж вінків часнику і фонем
й різних фм
 
будем робити зимовий запас:
сніг авторучка октавіо пас
сало чернетки захоплення мас
ш. г. тарас
 
справа до грудня і січня іде
всі в телевізорі де валіде
труїть щосили чуже і руде –
діло у них молоде
 
так би і жити – уздовж а не вглиб
навіть дожити до чогось могли б
чи до втонулих в цвітінні садиб
чи навіть риб
 
але вікно… в нім така пустота
наче у скриньці без дна і листа
 
***
ти віддала мені свою свободу
колючу і болючу як вінок
з куща одного
і свого народу
повір’я
і хіджабу сповиток
 
ти віддала мені свій погляд бистрий
який тонкий немов дамаський ніж
а я заблуклий між своїх трансністрій
узяв
і все не стало як раніш
 
прокинусь вранці: ось вона свобода
розкидана між ліжком і вікном
моя всю ніч не спати давня мода
руйнується твоїм солодким сном
 
свобода щось тобі казати вранці
замість свободи слова взагалі
і твої танці живота та інші танці
і твої книги на моїм столі
 
романтика – не жінка а моргана
екзотика – не жінка…
а тому
вже краще та яка в неділю зрана
копає зілля…
знаємо чому…
 
***
причал роса печаль
коса
блищить у морі срібним боком
високі сині небеса
в яких шуліка водить оком
на скелі з привидом краси
маяк старий біліє зрана
і браконьєрські шхуни з
туреччини пасуть калкана
 
ця акварель чи карамель
комусь на згадку чи на продаж
твій дерев’яний корабель
і ти на нім рукою водиш –
прощаєшся…
з твоїх вітрил
сповза ранкова позолота
ти – вільна ти не срібний пил
і не солона жінка лота
 
від помідорних берегів
тебе жене південний вітер
до дарданельських пирогів
і далі до арабських літер
пливи лети тобі щасти
ти завжди вміла відпливати
шуліка бачить з висоти
твої камінчики агати
 
і я серед самотини.
все склалося. не потони.
 
***
степ і море
тут і далі
тут годинник по спіралі
ходить
і тому шаланди
повні жирної кефалі
і у небі крик гусиний
мов малюнок на емалі
 
тут і далі я і тиша
в бур’яні пищить як миша
рамка що скарби шукає:
хтось знайде а хтось напише
от і вгадуй по спіралі
хто залишиться надалі
хто? –
копнеш червону глину
з глини випаде латина
від катулла до тібулла
і до сукиного сина
марціала що стібався
з римського громадянина
 
або дві руки венери
що відбили піонери
римські
і засяють білим
як сповзе у море берег
і складеться пазл нарешті
у пейзаж старої ери
тут і далі
мідні стерті
гроші
і у цім безсмерті
жити як співають птиці
як гудуть сухі криниці
 
так як тільки й можуть жити
люди у моєму віці
 
***
я все життя прожив ніяк
і хочу дожити ніяк
між цих страшних боягузів і цих смішних забіяк
між цих річок що мені всихають
сів що всихають теж
і цього мого
шепоту Богу
«якщо ти мене береш…»
 
а все чим жив я
для помежів’я
не факт і не артефакт
сувоями мертвого моря в печері лежить рукописний акт
його знайти неможливо
важко
ому і нема кому
і тільки клинопис скорпіонів ворушить пил і пітьму
 
отож надійно забуті входи
а виходів і не було
тепер я можу спокійно дожити собі
самому назло
забути букви сім-вісім прізвищ одне із яких – взірець
і світ який  дотліва в печері мов скручений папірець…

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!