“Українська літературна газета”, ч. 1 (345), січень 2023
* * *
Прогнать самоту, та не в змозі душа,
А вчора вона ще хотіла кохати.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Сьогодні ж самітня, пуста, без гроша.
Де ж їй ночувати?! Розбиті всі хати.
І бродить душа повз обійстя пусті.
Де ж люди?! Голосить. Де ж людоньки, люди?!
Заходить у двір. Домовина і стіл.
Господарі сплять. А вона все їх будить.
І стала навколішки бідна душа.
Молитву читає. Читає. Ридає.
За люд, що колись жив. Вона ж не чужа.
І бідна страждає. Так бідна страждає…
ПОВЕРНУСЯ
Достигли яблука у батьківськім саду–
Родючі деревця пепен-шафрану.
До них у віщих снах я знову йду
І не будіть мене сьгодні рано!
Від вчора і до завтра – сотні миль.
Нас кілометри роз’єднали з садом,
А в серці щем. В моєму серці біль:
Чи не замерзли віти винограду.
Я вірю, що закінчиться війна.
Чекай на мене, саде, я вернуся
І в пояс поклонюсь, іще сумна,
Тим деревцям, що пестила матуся!
МАМІ
Дайте в спрагу краплину води,
Щоб хоч трохи зволожити душу.
У нерівнім бою я ще мушу
Подолати свій сум назавжди.
А на серці, мов дикі коти,
Безперестану шкрябають шрами.
Засинаю, кричу: мамо… мамо…
Натинаюсь на гострі кути.
Де ж ти, ненечко мила моя?
Розлетілись слова із птахами…
Донесіть їх, рідненькі, до мами
У небесно-далекі моря…
* * *
Очищу непотріб на матриці пам’яті.
Сліди позмиваю шампунем із піною.
І вперше скажу: “Будь за сина, мій пасинку,
Ти будеш, я вірю, надійною зміною».
З’єднаю докупи дроти всі невидимі,
Рідні подзвоню, щоби врешті зібралася.
Нікого зі списку, повірте, не видалю,
І тітку стару, що давно відцуралася.
Торкнулась екрана старого комп’ютера.
А там: ой-йой-йой – в купу збилися літери.
Догризла шматок учорашнього бутера….
Де ж кнопка, щоб з матриці бруд таки витерти?..
* * *
На вигляд, старіша від мене вона, десь так років на сто.
Задумливий погляд і зморшки біля очей,
Ціпок у руках, драна свитка,
Сивате волосся.
Листок за листком – календар відраховує дні .
І бродить невдаха босоніж по вицвілих травах.
Ручаї на щоках каламутні, глибокі, роз’їдені сіллю сльозин.
Спина зігнута часом жорстоким, неспинним.
Крик лелеки.
У вирій!
Видніються довгі ключі.
А пошарпана осінь спішить поріднитись як скорше з землею.
* * *
О, падолисте, падолисте, пливуть листочки навкруги
Іскристі, свіжі, променисті,
ховаючись у береги.
Ріки, де і роки , і долі,
очам невидимим човнах,
У вир впадають мимоволі,
щоб відродитися у снах.
О, падолисте, падолисте, чарівне танго, вальс-бостон–
Не відпливай, побудь ще трохи,
Припни свій човен під мостом.
Словесним пензлем розмалюю
красу осінньої пори,
Листки пливуть, а я милуюсь,
в рядки вкладаючи дари.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/