Світку мій

Заполотніло
зусібіч – зусюдень:

       ні квітки ні зайчика в

              принесенні до

                     Дванадцяти страв:

 

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

За вікном –
чуєш? – шельпотіння

       поміж двох голубів:

              (Твоє рішення незаперечне!)

 

В кошику
помешкання:

       Гніздечко на Сон – Писання на віки:

              Душа душу побива:

                     (Твоє рішення
незаперечне!)

 

Сніг по снігу за
снігом:

       З Тобою до Тебе

              Несу з яблучком Сон –

                     Зернинку до зернинки

                     Вустонька до вустоньок

                     Молочко до молочка

                     З Раночку до вечіроньки

 

Дванадцять страв
триматиму –

       Хай здоровиться Рибонько

       Хай сниться Рибонько

              Білим гаптом –

С В І Т К У    М І Й

 

Заполоч полем
навсібіч навсюшир:

       Не рибинками зміряти мир:

              Та сон Твій – у кошику

                     На покуті:

 

Дванадцять страв
Кутя:

       А тій куті – вихід і вхід:

              Захід і Схід

                     (Твоє рішення незаперечне)

 

Щоніч Щоднесь
–  тут і десь –

       приведе

              Зернину до зернини

              Молоко до молока

              Вуста до вуст

              Ранок до вечора

              Пірце до пірця

                     Рибонько

 

ЯРЕМ’Я

*

Ворон сотає

враз канву
павутиння

лівим крилом –
аз!

 

День у дзбанок –
дзень!:

диха лисо лас

 

*

Стовпами весни

стрибає
промінчиком

квітковий кушпіл

 

минуле тиші

згадують садки

 

*

слідом перетне

часи ріки –
метання –

валка скрипкова

 

не зворушать
камені

пісні ластівок

 

*

орігамі ще

повільними
рогами

пробує шляхи:

 

земні – небесні

без порожнечі

*

коники з тіста –

сквапливі тіні
золи

знову за своє:

 

Геркуланум спить

тіло тріпоче

 

*

Схили костьола

відшукає молитва

в старих покосах

 

без крові душа

осягне пагорб

 

*

сани закопав

глибоко в тому
лісі

здовбаний дятел:

 

не поїхати з

білої мовчі

 

*

на руках сяйво

космогонії всує

запало в поріг

 

підходить громом

заполоч краплин

 

*

Анібусом за

вікном повіки
боро

складає вітер

 

меткий косарю –

оглянь скін
стежин

 

*

чаша сповнена

пагонів молодих
днів –

пестощ поступу

 

вервечки дихань

згори донизу

 

*

добігає гір

бажаний здавна
висон:

сусіда – Гоген…

 

тільки кайдани

над головою

 

*

вже пісок: Петра

стрічки в
кольорі туги:

горня з коропом

 

несеш у ріку

тіло мороку

 

*

виклик сорому

на зорі
мухомором

до хати зійшов

 

равлик видивом

тишу огорнув

 

*

вишивка Шиви

осягне плетивом:

і знову паде

 

ворожі стулки

вковтають ярмо

 

*

жменька за рисом

маленька така
пташка:

тарілочка зим

 

скалки политі

з молодиком пут

 

*

жив чи не жив

цвіркун в
помешканні

Тіні – зібганих

 

Хмар на чолитві

боввана в собі

 

*

доринають у

жовті глечики
води

човни  без люду

 

перегони трут

легко перетнуть

 

*

рік на рік тлуму

диму кільце –
от-от – ви-

пливе проти віт

 

галявини біль

піде за вітром

 

*

зверхнику крони

яструбе
довголеткий:

ось тобі порох

 

Дванадцяти страв

у пагорбі слави

 

*

випаде пташка

жменя Дажбога
буде

золіти вгорі

 

никає вітер

в золоті річищ

 

*

землю змиває

прилітання з
вирію

до гребель-вікон

 

низькі острови

на шиї кори

 

*

отара голів

одирає коріння

як подиху тлум

 

небо враз упаде

тінню безмови

 

*

на березі світ

грався м’ячем
намарно:

оком витекла

 

гра проти ночі

небес і тюрми

 

*

вхопив хвіст води

бідним краєм
марево

тупо з косою

 

поганських капищ

верші рве вітер

 

*

палиця люба –

прочанина вірчий
трим

озирає обр…

 

дорога пісню

веде наопак

 

*

за деревами –

кінь-срібнокопит
біжить

так недалеко

 

порожньо Возу

в зорних країнах

 

*

рептух ожини

до заходу сонця
ніс

важко і тремно

 

дикі поля – лик

кам’яних богів

 

*

луну покотив

лось через гору
Мудри –

осліп лелекам:

 

ти передай ніж

блискам сталевим

 

*

спалах ночами

тепло оминає
вдень:

з виру рослини

 

тягнуть соки зла

атож! – не собі…

 

*

кипарис душу

Твою береже мені

лебідко пустель

 

срібна оаза –

намітка стражди

 

*

«Декамерон» ось

загибель віще
ловцям

неоліту вмить:

 

полями троянд

вгиблі тіла

 

*

матроно скитів –

покарай і
заступи…

живих мерців

 

анциболт веде

по отчій душі

 

*

вогню данина

давно в кошик
лозовий

схована небом

 

литвом огину

поринає дзвін

 

*

ночви по воді

з липовою Рибою

ісходом пливуть

 

аж білу вишню

зрубає кіник?

 

*

поміж горбами

чаїлася рискою

доля друїда

 

пробіжить тілом

зазиму хвиля

 

*

зелений паркан

через прозорий
посміх –

верета старі

 

обери очима

вихід із себе

 

*

поза межами

хлюпання дитини
є

ознаком духу

 

*

трипалий сніже

скоро дошку
ізітре

рука золота

 

*

сліди кривців на

твоєму – земле –
чолі

ще без ліхтаря

 

 

*

…та кущі бузку

огорне гаряча
ніч

супріж волі
глиць

 

*

а на березі

каравели папірус

вплете каламар

 

*

коропе срібний,

пахолку
сковороди, –

осягни простір

 

*

поволі скрипка

витягує очік
з-під

футляра подій

 

*

трава плутана

в шибках
королівства

в косі потиха

 

*

картина пусти

насуває обрій на

очі пагорбу

 

 

ПІВЧИЙ АТЛАС

Черевички срібні
через річку –

 речі зачіпають звіт чуми:

  за останнім держом вийми

   свічку – колихке продовження

    суми: сумно – браття –

     зазимно самому: вже й

      самум забуто на чолі: як

       відкинеш палицю і кому –

        і рукопис в бідному столі.

 

Сіль – передраж
– ембріони

 віщі – витикані: виткані дари:

  хто біжить до моря – оком

   свище на кордоні тлустої

    мари: каліграфи – як – маркі

     почвари: чари осипають сухо-

      злот: терези повиті в руслі

       пари: не тремтить – а торохтить

        сколот: Лота шлях мине

         продажні села – і містечка –

          й чорні хутори: стрілолуки

           на межі естрела: хутко

            стань під скелю

             і замри

 

Мерехткі
свірчата цвіркунисті –

 несть числа подобам стріч – хули:

  користайтесь перелоги чисті:

   сичуанські викиди чоли.

    чоломбають тулумбаси гуком –

     гаєм простягається стріла:

      б’є тирашпіль прикарпатським

       буком: сатурналій кошик

        без крила: крилас поринає

         на безверхи: вирок черешневих

          чубуків: атлас півчий – де –

           гніздують стерхи – вичуби

            прогаяних років

 

Чічки стріпи
прокладають зрухи –

 ухили шпитальних якорів:

  Тінь навшпиньки: душі – та не

   духи на галявах сторожких

    корів: сіть зірчаста – частогар

     безводдя витягає коловиру піт:

      на твердому і хисткому броді

       не побачиш писанки копит

 

Скільки ніг не
перейшло позабік –

 в двері бузька – що в степу як дим:

  стій і заздруй – і корися звабі:

   виживеш з отарою – й один.

    І її не відкидай до ріні

     до казкових-колискових лій:

      все пливе лишаючи в корінні

       степу і вершин зухвалий млій

 

Ольвії – столиць
козацьких зверші

 оминуть зотлілі постоли:

  ті – останні – будуть завтра

   перші на майдані сколоту

    й
скали… скалки болю

     за держалні схиби оминають

      генетичний піст: океанські

       прірви – навіть Риби –

        вам не скажуть про

         небесний хвіст

 

Вір-не вір
воринню причілково:

 гей – підково – вряжена іржа:

  черупка трава стоїть за Кловом –

   скрижалями – перебрід Вужа:

    перехід кленовий та клоновий

     визнає – що – менша зим і

      літ: клекотять невиїзні

       окови: вилізно збирайте

        Зореліт

 

Клекіт клакіт
колоткі колоди

 насупроти течій повстають:

  то – китайки: нитяні володи:

   повсть космічна – веретена в’ють

    і в’юнів –і вилучені справи –

     повиткі не перевесла: дні.

      не ладнай чужинче переправи

       для непотопельної рідні

 

ТРАПЕЦІЯ МАНТРИ

Перкаль
приколена до Мітри –

 не Мітридату колір злат:

  дихкого дня дійми з макітри:

   кострище спалює прелат:

    приладь цю ніч до вітромаю –

     песиголовна вірча пліть:

      навчену довбанку тримаю

       що до землі спускає

        кліть: калектник

         збагрений за гребінь –

          душа прихована

           у щебінь – та

            над водою вербна

             пліть

 

Щурат шургає з
половчина: чи

 набігає тирса хвиль: Хвалинь –

  Волинь інфекцій чина – і чини

   мерзосанний киль: кила

    в кіло утрапить змиго:

     мигтить пощерблена

      тоскань: впади у твань

       ширванська дзиґо

        неполохливих обирань.

         розкута річ угорне весла –

          полотен сполотніла

           мжа: сніг стягне

            морхлі перевесла –

             де сивовипрана межа

 

Перетікає підлий
павин: павоне

 просторік марлин: над Океанією

  справа із дна підхоплених

   перлин: перини дим стоїть

    з болота – скелета півчого

     сколота – пересторог

      хирлявий млин: «малим»

       не йтиме солод з пращі –

        прошитий ниці пелетон:

         давно вже – ми з тобою –

          кращі: палає попелястий

           трон: дзвінкої тронки

            місце страти: «сам»

             Стратилат вгадає гнів:

              під камінь зібрані

               «карати» покаже само-

                спал вогнів

 

На обрій ще ні
йти ні стати із

 топірцем немировим: ще від

  народження до страти живе

   в колисці херувим: легкого

    світла перекоти встають

     за грамотами снів: і –

      терра-вірш – і терракоти

       в сильце не падають

        мені: здригається роз-

         кутий обрій: він не

          «обряще» шлях мілин:

           часи невизначено

            добрі – як ніж – пе-

             рейдуть вічний

              Млин

 

c. Данилівка
Біловодського р-ну

на Луганщині