“Українська літературна газета”, ч. 7 (375), липень 2025
На початку цього року на прохання воїнів ЗСУ – захисників України – київське видавництво «Ліра-К» випустило в світ дві книжечки в серії «Бібліотека українського воїна», яку Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України почав видавати ще з 2014 року: Тарас Шевченко. Кобзар (308 с.); Степан Руданський. Московська пуга (152 с.). Кошти для обох видань люб’язно запропонувала Мирослава Троценко, яка вже неодноразово підтримувала різні акції допомоги ЗСУ.
Малоформатний «Кобзар», як і всі попередні сім видань 2014–2018 рр. – це підбірка найпопулярніших творів, підготовлених за оригіналами рукописів поета. Поему «Чернець», наприклад, надруковано за оригіналом у «Малій книжці» («Захалявній»), текст якої повніший від того, що скоротив, можливо і сам Шевченко:
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Отак-то сталося, батьку козачий,
Все занехаяли діти ледачі,
І свою волю і твою славу –
Москалі рознесли вали в Полтаві,
Розруйнували і Січ, і Спаса,
А над тобою глину товкмасять.
У цьому фронтовому «Кобзарі» (так його назвали ще десять років тому) перед текстами творів у розділі «За честь, славу, за братерство, / За волю Вкраїни» подаються цитати із творів Тараса Шевченка, гострота яких спрямована проти московсько-кацапської орди, якій із часу її виплодження вільнолюбива Україна завжди була ворогом № 1.
Перше видання фронтового «Кобзаря» вийшло ще влітку 2014 р. завдяки активній участі полковника у відставці Сергія Рудюка, який написав і коротке слово до бійців-читачів.
Найцікавішу звістку про популярність цього видання серед воїнів ЗСУ привезла Марія Матіос зі Сходу, яка восени 2014 р. зустрічалася з бійцями-захисниками (кіборгами) Донецького аеропорту.
У серії «Бібліотека українського воїна» вже у 2015 р. з’явилися такі видання:
Б. Грінченко. «Воля живе боротьбою!..» (упорядник і автор передмови «Борис Грінченко повертається в зону АТО» В. Яременко);
Ю. Липа. «Суворість» (упорядники В. Яременко і Олена Мислива, передмова «Вартовий нації» В. Яременко); А. Малишко. «Україно моя» (упорядник і автор передмови Д. Павличко); В. Симоненко. «Йшов солдат» (упорядники В. Яременко і Олена Мислива, передмова «Комбат поетичного батальйону “Шістдесятники”» В. Яременко); Д. Павличко. «Пам’ять» (упорядкування Д. Пилипчук, авторка передмови «Віра і гнів поета» Лариса Мороз); «Сміх усе перемагає. Український народний гумор» (упорядник і автор передмови М. Дмитренко).
Тоді видавництво «Український письменник» випустило кожну книжечку накладом 8 000 прим., що є нібито й значним на сьогоднішній день, але потреба в таких виданнях була дуже великою.
У 2018 р. «Український культурний фонд» підтримав такі видання цієї серії: Т. Шевченко. «Свою Україну любіть»; С. Руданський. «Співомовки»; В. Сосюра. «Всім серцем любіть Україну свою»; Остап Вишня. «Зенітка»; «Сміх усе перемагає. Збірка перлин народного гумору, усмішок і байок Павла Глазового».
Тексти творів усіх названих видань упорядкував і передмови написав С. Гальченко, а нелегку роботу підготовки рукописів до друку виконала Валентина Пегова.
Переважна більшість усіх видань відправлялася до 2022 р. у зону бойових дій АТО, куди їздили політичні і громадські діячі, артисти, письменники. Чимало цікавого розповів кобзар Василь Нечепа, який любив їздити на фронт зі своїми піснями й думами та з книжечками названої серії.
Найпопулярнішими після «Кобзаря» були збірки гумористичних творів С. Руданського, Остапа Вишні, П. Глазового, народний гумор. Навіть вперше передрукований після 1943 року «Лист українських партизан Гітлерові посіпаці – скаженому собаці» (створений ще в роки Другої світової війни, очевидно, Сергієм Воскрекасенком) на думку численних слухачів-фронтовиків – це лист скаженому Путлеру.
Під час зустрічей із бійцями АТО, які приїздили з фронту у відпустки чи в службові відрядження, я часто читав їм здебільшого ще недруковані твори С. Руданського. Слухачів захоплювало те, як 26-ий студент Медико-хірургічної академії (він же за псевдонімом Козак Вінок Руданський) ще в 1860 р. у поемі «Мазепа, гетьман український» справедливо назвав москалів людоїдами:
І силою під Батурин
Москва підступає
Та слабого господаря
З хати викидає.
І уперся старий гетьман:
«Лучче, – каже, – згину,
Ніж москалям-людоїдам
Я Батурин кину!»
Я пообіцяв хлопцям видати збірку творів С. Руданського про москалів-людоїдів, про їхню зажерливість, потворність і навіть ницість у спілкуванні в родинному колі.
Моя хрещениця Мирослава Троценко, довідавшись про потреби бійців і мою готовність до реалізації цього проєкту, радо поділилася своїми небагатими прибутками, і от з’явилися дві книжечки – «Кобзар» Т. Шевченка і «Московська пуга» С. Руданського. Вони вже пішли і продовжують іти за адресою – на фронт, до бійців, оборонців України.
…До 1860 р. ніхто, крім Тараса Шевченка і Степана Руданського, так правдиво-жорстко не говорив про «москалів-людоїдів», що було написано в їхніх творах, але, на жаль, не прозвучало публічно.
У одному з рукописів Руданського є власноручно записаний зміст, в якому твори («приказки») згруповані за етнічними ознаками: «Приказки на своїх» (тобто на українців), «Приказки на москалів», «Приказки на ляхів-панів», «Приказки на німців», «Приказки на турків», «Приказки на жидів», «Приказки на циганів», «Приказки на кацапів». Гостре слово Руданського не глумилося і не зневажало «своїх», тобто українців, хоча висміювало їх повільність, нерозважливість, довірливість. Полякам («панам-ляхам»), німцям, туркам, євреям і циганам добряче перепало за їхні прагнення поглузувати, обдурити чи проексплуатувати українців.
С. Руданському закидали «некритичне ставлення до народних анекдотів про людей інших національностей, і тоді співомовки його набирали неприємного присмаку» (М. Рильський). Грубим було визнано твір «Московська пуга», в якому український козак зазнає катування «пугою» (батогами), але водночас заявляє, що такий спосіб годився б провчати хіба що невірних жінок. Мужнє і зневажливе ставлення козака до такого виду покарання ще більше принижує катів-людоїдів.
Директор видавництва «Ліра-К» зініціював нове видання творів С. Руданського, яке вже з’явилося друком майже за авторською концепцією, наявною в його рукописах, де твори розподілені за етнічними ознаками. Лише збірка «Московська пуга», укладена упорядником, повторена нинішнім виданням.
Читачам «Української літературної газети» пропонується перша подача із маловідомих і зовсім ще невідомих творів С. Руданського, які збереглися в його трьох рукописних примірниках – «Співомовки Козака Вінка Руданського» і частково вже опубліковані у книзі «Я віри ворогу не йому…» («Ліра-К», 2025).
Сергій ГАЛЬЧЕНКО
[МОСКОВСЬКА ПУГА]
(Приказки на кацапів та москалів)
Степан РУДАНСЬКИЙ
КОМУ ЧОГО БРАКУЄ
Було тісно під Москвою,
Просять козаків:
«Поможіте, запорожці,
Збити ворогів!»
– Заплатіте, добрі люде, –
Кажуть козаки, –
То виб’ємо Москву вашу
З вражої руки.
– То ви б’єтесь з-за копійки? –
Кажуть москалї, –
А ми-ж б’ємось із-за чести,
Як Господь велів!
– Та кому чого бракує! –
Кажуть козаки: –
Знать, у вас на честь посуха,
В нас – на копійки!
18 окт[ября 1857].
КОЛЬКА
Що день Божий, то й слабує
Жінка в мужика.
Мужик ходить, бабів зводить,
Попа і дяка…
Баби шепчуть, дяк ворожить,
Воду піп святить…
А у жінки – колька й колька,
Й голова болить.
Та коли б то справді колька,
То й ходьби не жаль…
А то, лихо єго мамі,
Внадився москаль.
Молодиця москалеві –
Як води дає,
І щоб збути мужа з хати,
Слабу удає.
Мужик піде та й шукає
Баби до руки,
А москаль латає жінку
На всі заставки.
Але була в них дитина,
Хлопець років п’ять.
От той хлопець і підглянув
З ким мамуня сплять.
Тільки батько показався,
Хлопець і біжить:
«Вже здорова наша мати! –
Батькові кричить. –
Тільки-тільки не поспіли!..
Не виділи – жаль!
Оттакую з мами кольку
Витягнув москаль!»
30 окт[ября 1857].
СТРУМЕНТ
Не на що ж той кацап
На коршомці і грав:
Лиш сидів, бісів син,
Тай на губу свистав.
Але наш мужичок –
Знать натура така –
Лиш зачув голосок,
Так і тне тропака!
Так і тне та кричить:
«Таку матір твою!
Грай, кацапе! не то –
Інструмента поб’ю!»
10 августа 1859 р.
МОШКО-АСЕСОР
Чи ісправник, чи асесор,
Чи друга огида –
Забулася якось шпагу
На коршомці в жида…
Бере Мошко тую шпагу,
До боку чіпляє,
Бере тхури на голову,
Міни добирає.
Добрав міни станового,
Стає серед хати:
«Эй, еврейка! дай вишнёвка!» –
Давай викрикати.
Вибігає його Сура:
«Що ти, Мошку? що ти?»
Але Мошка давай Сурі
У маму пороти:
– «Да какой я тебе Мошка?!
Бисова жидовка!
Видиш, кто я? я асесор!
Подавай вишнёвка!…»
Ізмірала його Сура
Своїми очима,
Понизала з чуд та дива
Бідная плечима,
Та й думає: «Таж недавно
Судові тут пили, –
Може й справді мого Мошка
Становим зробили…»
Подає йому вишнівки,
Хоче щось питати,
Але Мошко: «Прочь, еврейка!
Пашла, дура, спаты!…»
Пійшла Сура, лягла спати,
Мошко похожає…
Далі в сіни до пахолка
Двері ві[д]чиняє.
– «Челавек! паслуш, пахолок!» –
Верещить на того:
– Здесь начует пан асесор, –
Не пускать никого!…»
«Добре, добре!!…» – хлопець каже
Та й ліг собі спати.
А сам Мошко, як асесор,
Засів балювати:
Сидить собі коло столу,
Вишняк попиває;
Що висмолить їдну чарку –
То і заїдає.
Аж тут раптом до коршомки
Під’їжджають сани,
І на санях хитається
Москалина п’яний.Завдав собі, як видиться,
Таки добре гарту,
А ще кричить: «Эй, еврейка,
Подай сюда кварту!..»
Встає Мошко із-за столу,
Двері відхиляє:
«Да какая тут еврейка?» –
З серцем промовляє:
«Здєсь асесор, нє єврейка!
Пашол вон скатина,
I не смей ты безпакоить
Своґо ґаспадина!…»
Схвативсь москаль, як не було…
У коршму вбігає,
Та що сили нагайкою
Як жидюгу скрає!
Від одної пан асесор
Десь іздимів з хати!
А москаль тогді до столу, –
Давай балювати:
П’є вишнівку – губи липнуть,
Щупак надзіваний…
Стеребив все москалина
Та й поїхав п’яний…
Встала Сура – нема Мошка,
Та й собі гадає,
Що десь, може, як асесор,
Службу відбуває.
Але якось з гори сіно
Тра було скидати;
Поліз хлопець іскидати –
Намацує п’яти.
Зворухнувся пан асесор.
Хлопець догадався:
«Чи не ви то, пане Мошку?» –
З сміхом запитався.
«А поїхав той москвитир?
Іванцю, слухай-но:
Там голова під жолубом, –
Змилуйся, подай-но!…
Під жолубом… Памятаєш?
Де коза стояла!…
Як я лазив на драбину,
То вона упала!»
«Та ж голова ваша з вами!
Що ви се змовили?
Якби вона там лежала,
Ви б не говорили!»
Помацався за голову,
Сам переконався,
Помаленьку, помаленьку
З сіна підійнявся.
Зліз, до хати, обняв Суру
Та й почав казати,
Як то його москалина
Випудив із хати.
«А у тебе ж була шпага!
Як ти йому дався?»
Як згадала йому шпагу,
Мошко аж піднявся:
«Та щоб йому, моя Суро,
З лихом так гикнулось,
Як мене за того шпагу
З голова забулось!»
9 апреля [1658].
КАЦАП З ГРЕБІНЦЯМИ
Стоїть кацап з гребінцями,
Патли закидає;
Коло него молодиця
Гребінь оглядає.
Оглядає, та й питає:
«А що то за него?»
«Ґривеничок, ґалубушка!
Дьошево-с, ей Бого!..»
«А чи ж буде він чесати?»
«Ах ти, мая мати!
Та ради Бог только воші!..
Уж будет чесати!…»
15 апреля [1858]
ПИРІГ
<Ляхова і московська натура>
Випив чарку подорожний,
Край стола сідає,
Із торбини прездоровий
Пиріг добуває.
І кохано починає
Обід чи снідан[н]я…
Аж заходить до коршомки
Лях із полюван[н]я.
I голодний, і холодний!
Чарку випиває…
Сюда-туда по коршомці
Та все примовляє:
«Już to takie mam natury
Jak pobywam w liesie
A do tego jak wypije
To j piroga chce się!»
«А що я натуру маю, –
Мужик промовляє, –
З ляхом нікгди не ділитись, –
Нехай лях конає!..»
Прийшов москаль до коршомки…
Та лихе з Москвою:
Тілько випив півкватирки –
За пиріг рукою!
«Дай-ка, братец, пирашка-та!» –
Вломив половину
Та й пійшов собі, поганий,
В лихую годину.
15 апреля [1858].
Закінчення буде.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.