Стало легше молитися, стало більше прощатись

137

З циклу віршів «Турецький щоденник»

 

РОКСОЛАНА

По турецькому ринку

Я до ночі бродив –

Я знайти українку

Роксолану хотів.

 

Я хотів її вкрасти

У заморській імлі,

Повернути їй щастя

На батьківській землі.

 

Та нема Роксолани –

Замість неї султан

Має сотні коханок –

Молодих роксолан.

 

Ці – гаремні дружини,

Ті – як наймички з ним.

Проміняли калину

На турецький калим. 

 

Проміняли байдуже

У далекім краю

Рідне «Дякую дуже!»

На чуже «ташей к`ю».

 

Ні одна не жалкує,

Русу косу не рве.

На базарі торгує,

З Магометом живе.

 

Добровільні служанки

Між мечетей чужих –

Як прощання слов`янки

Україні на сміх.

 

І здалось на хвилину

Крізь гортанне «Ялла!»,

Що уся Україна

Продаватись пішла.

 

***

Біля моря, серед раю,

Поміж тридев`ять земель

Я за краєм заскучаю,

Де вкраїнський журавель.

 

Там – дощі ідуть розкосі,

І в зарошені сади

Запливає тихо осінь

Ветхим човником рудим.

 

Там – жовтіє картоплище,

Завмирає плин ріки.

Там на дальнє кладовище

Свіжі звезено вінки.

 

Там – жалобна горобина

І вогні вечірніх сіл.

Там церковку триєдину

Добре видно звідусіль.

 

Там – при вицвілих воротах

Мати молить про своє.

У хустині по городі

Помалесеньку снує.

 

…Біля моря, серед раю,

Поміж тридев`ять земель

За своєю заскучаю –

Де вкраїнський журавель…

 

 

***

Що у Бога просити

З найдорожчих дарів,

Щоб хотілося жити,

Скільки Бог повелів?

 

Як багато я хочу

В привечір`ї моїм!

Розбігаються очі

Перед вибором цим.

 

Але сказане з неба

Остудило мене:

Виявляється, треба

Вибирати одне!

 

І прошу я не чуда –

Щоб до судного дня

Моїй совісті люди

Не зробили дання.

 

***

«…вечера стали
длинные»

(Михаил Полюга)

Вечори стали довшими.

Затяжними – і з ними

Почуття стали тоншими,

Майже що неземними.

 

Вечори зупиняються,

Завмирають частіше,

І від них розвидняється

У душі все чистіше.

 

Стало легше молитися.

Стало більше прощатись –

Ні на що не жалітися,

Хоч би що – сподіватись.

 

Припинилося міряти

Суєту безконечно.

Научилося вірити

І прощати  сердечно.

 

Аж тепер полюбилося

Глибиною, без гри…

…Жаль, що пізно судилися

Затяжні вечори…

 

ПОЇДУ У КОДНЮ

Поїду у Кодню, у Кодню –

Пристану до тих гайдамак,

Яким, обминувши «холодну»,

Відрубують голови всяк.

 

Там – місиво хлопців чубатих,

Парує невинна крівця.

До палі й мене, щоб скарати,

В`яжіте – во ім`я Отця

 

І Сина, і Духа Святого.

І всіх гайдамацьких святих.

 

У Кодню!

До ката самого –

Нехай четвертує усіх!

 

***

Ненароджені слова,

Не промовлені,

Не заспівані –

Од вас

Лихо знов мені.

До єдиного усі

Позбиралися,

На майдані у душі

Збунтувалися.

Ніж у серце уп`яли,

З вени хлинули.

Грішну совість допекли,

Ще не згинулу.

 

Що мені казати їм –

Не зарадженим,

Ненародженим моїм,

Мною зрадженим?

 

м. Житомир

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!