З циклу віршів «Турецький щоденник»
РОКСОЛАНА
По турецькому ринку
Я до ночі бродив –
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Я знайти українку
Роксолану хотів.
Я хотів її вкрасти
У заморській імлі,
Повернути їй щастя
На батьківській землі.
Та нема Роксолани –
Замість неї султан
Має сотні коханок –
Молодих роксолан.
Ці – гаремні дружини,
Ті – як наймички з ним.
Проміняли калину
На турецький калим.
Проміняли байдуже
У далекім краю
Рідне «Дякую дуже!»
На чуже «ташей к`ю».
Ні одна не жалкує,
Русу косу не рве.
На базарі торгує,
З Магометом живе.
Добровільні служанки
Між мечетей чужих –
Як прощання слов`янки
Україні на сміх.
І здалось на хвилину
Крізь гортанне «Ялла!»,
Що уся Україна
Продаватись пішла.
***
Біля моря, серед раю,
Поміж тридев`ять земель
Я за краєм заскучаю,
Де вкраїнський журавель.
Там – дощі ідуть розкосі,
І в зарошені сади
Запливає тихо осінь
Ветхим човником рудим.
Там – жовтіє картоплище,
Завмирає плин ріки.
Там на дальнє кладовище
Свіжі звезено вінки.
Там – жалобна горобина
І вогні вечірніх сіл.
Там церковку триєдину
Добре видно звідусіль.
Там – при вицвілих воротах
Мати молить про своє.
У хустині по городі
Помалесеньку снує.
…Біля моря, серед раю,
Поміж тридев`ять земель
За своєю заскучаю –
Де вкраїнський журавель…
***
Що у Бога просити
З найдорожчих дарів,
Щоб хотілося жити,
Скільки Бог повелів?
Як багато я хочу
В привечір`ї моїм!
Розбігаються очі
Перед вибором цим.
Але сказане з неба
Остудило мене:
Виявляється, треба
Вибирати одне!
І прошу я не чуда –
Щоб до судного дня
Моїй совісті люди
Не зробили дання.
***
«…вечера стали
длинные»
(Михаил Полюга)
Вечори стали довшими.
Затяжними – і з ними
Почуття стали тоншими,
Майже що неземними.
Вечори зупиняються,
Завмирають частіше,
І від них розвидняється
У душі все чистіше.
Стало легше молитися.
Стало більше прощатись –
Ні на що не жалітися,
Хоч би що – сподіватись.
Припинилося міряти
Суєту безконечно.
Научилося вірити
І прощати сердечно.
Аж тепер полюбилося
Глибиною, без гри…
…Жаль, що пізно судилися
Затяжні вечори…
ПОЇДУ У КОДНЮ
Поїду у Кодню, у Кодню –
Пристану до тих гайдамак,
Яким, обминувши «холодну»,
Відрубують голови всяк.
Там – місиво хлопців чубатих,
Парує невинна крівця.
До палі й мене, щоб скарати,
В`яжіте – во ім`я Отця
І Сина, і Духа Святого.
І всіх гайдамацьких святих.
У Кодню!
До ката самого –
Нехай четвертує усіх!
***
Ненароджені слова,
Не промовлені,
Не заспівані –
Од вас
Лихо знов мені.
До єдиного усі
Позбиралися,
На майдані у душі
Збунтувалися.
Ніж у серце уп`яли,
З вени хлинули.
Грішну совість допекли,
Ще не згинулу.
Що мені казати їм –
Не зарадженим,
Ненародженим моїм,
Мною зрадженим?
м. Житомир