Снігова абетка

175

ЛІСОВА ЗАГАДКА

Ще пороша не хрустить

І зима не сниться.

А сорока на хвості

Носить таємницю.

Що за диво-дивина?

Хтось траву толочить.

Може, дика звірина,

Може, потороча.

Будить роси лісові

Досвіток ласкавий.

Ходить осінь по траві

Босими листками.

 

БІЛА КАЗКА

Ох, не хочеться убрід!

Що це за вода?

Перескочив річку дід –

Біла борода.

Скинув шубу дорогу.

«Стій-но!» – загукав.

І спинилась на бігу

Спінена ріка.

Вітер свиснув над саньми,

Наче печеніг.

Білу стежечку зими

Зайчик перебіг.

 

ЗИМОВЕ СОНЕЧКО

Гомонить мороз лихий!

Замело усі шляхи.

За вікном лютує стужа.

Оля в ліжечку. Нездужа.

Сонце в шибку загляда,

В нього теж якась біда.

Чорно каркає ворона:

«В сонця горлечко червоне!»

 

ДЮДЯ

Свище дюдя навісна.

Стогне Морозенко.

Припадає до вікна

Сонечко низеньке.

Видно, холодно йому

В космосі німому.

Бідне сонечко в диму

Проситься додому.

 

ЛІСОВА ГОСТЯ

Соболину шапочку

Вишня надягла.

А ялинка чапає

З лісу до села.

Майоріють іграшки

Золотком осель.

Новорічну зірочку

Гостя нам несе.

Вигляда ялиноньку

Дідо Нерубай.

Барабанить зимонька

В білий барабан.

 

НОВОРОЧОК

Між льодами звіддалік

Дибуляє дідо Рік.

А за дідом – цок, цок, цок! –

Чудодій Новорочок.

Сіє зерна з рукава,

Снігом землю покрива.

На дітей рівняє крок

І росте Новорочок.

Він ялинку нам несе,

Бо великий він – і все!

 

ЯЛИНКА

Передзвонює сніжинка

На годиннику зими.

Сяє зоряна стежинка

Поміж дивними дітьми.

Не бояться тато й мама

Їх пускати за поріг.

Веселяться з малюками

Дід Мороз і юний рік.

Нумо скоком, онучата,

Хай не тане ця гора!

З юним роком на санчатах

Пролітає дітвора.

Рік відлічує хвилинку

На широкому дворі

І засвічує ялинку

Першим променем зорі.

 

ПОСІВАЛЬНИКИ

Сійся-родися,

Жито, пшениця!

Стіни тісні.

Сипле малеча

Зерна-словечка.

Сіє пісні.

Все як годиться.

Хресна водиця.

Рідна земля.

Сійся-родися!

Божа десниця

Гріє маля.

 

РІК  ІДЕ

Сяє сніжна бабуся

Між веселих людей.

Рік у білім кожусі

До оселі іде.

На кленовім порозі

Ми стрічаєм його.

І горить у пороші

Величальний вогонь.

Щедро сіється жито

І добріють слова.

Пада синя сніжинка,

Мов зоря вікова.

Весноконик бузковий

Скаче в даль молоду.

І цокочуть підкови

На йорданськім льоду.

 

ГОРДУН

Вуглеокий сніговик

Загордився, мов індик.

Наїжачує все вище

Розкарячене мітлище.

Під модерним капелюхом

Не веде і вухом.

До небес підніс

Червонястий ніс.

 

СИНІ  ЧОБІТКИ

По снігу козуля

Суне навпрошки.

А синиця взула

Сині чобітки.

Ти скачи, синичко!

Сніг – як толока.

Схожий на криничку

Слід від каблучка.

 

ПУФА І ЧАПА

Є в нас киценька Пуфуля,

Є ласкавий кіт Чапуля.

Пуфа чародійна –

Німфа чорно-біла.

Ну, а Чапа, звісна річ, –

Чорний, наче ніч.

Ось помила Пуфа ніжки,

Надягла свої панчішки,

Білу шубку дорогу –

І гуляє на снігу,

Непомітна, мов сніжинка.

Майже невидимка.

Ну, а Чапа ні гу-гу!

Видно Чапу і в пургу…

Отака у нас дивниця.

Між котами є різниця.

Ось вертаюся зі школи –

І не сплутаю ніколи.

Зразу видно, певна річ.

Пуфа – день,

А Чапа – ніч.    

 

ВЕРЕДА

Марить лютий. Ну й дива!

Лід стає марою.

Марець люльку набива

Срібною махрою.

Проводжає сивий дід

Зиму у дорогу

І махає їй услід

З диму голубого.

Віє, стогне вереда,

Крутить веретено.

А з проталин вигляда

Молоде, зелене.

Рута вруниться, росте.

Хмара пролітає.

Лютий вулицю мете,

Марець підмітає.

 

СНІГОПЛЯЖ

Бігла біла снігобаба,

А за нею курка Ряба,

А за ними снігодід

Бубонить услід:

«Буде, буде бабі лихо!

Набубнявіла відлига.

Ти хоч сядь, ти хоч ляж –

Не поможе снігопляж.

 

МАРЕЦЬ

Марно виє віхола

Перед ворітьми.

Зимонька поїхала

Синіми саньми.

Марець білу квіточку

Вийняв з-під поли

І вербову свічечку

Дітям запалив.

 

ДЯТЕЛ

НА ЕСТРАДІ

Хата серед саду

Райдужно цвіте.

Дятел на естраді

Радує дітей.

Спиляна берізка

Стужу забува.

Зблискує на зрізі

Стежка звукова.

Музика така є.

Дятел на пеньку

Дзьобиком торкає

Ноту гомінку.

 

ЗЕЛЕНА АРФА

Підганяє зиму

Вітерець вологий.

Виринає з диму

Стовпова дорога.

Там завія чахне

І верба іскриться.

На зеленій арфі

Награє вітрисько.

 

ЛЕЛЕКИ

Повернулись у небо весни

Каравани лелечого роду

І на крилах до нас принесли

Запах сонця і талого льоду.

Ще вітрами шумів яснодень,

Але радо лелеки тріщали.

Видно, вчились вони у людей

Пам’ятати зелені причали.

Видно, це од людей у птахів:

Через відстані, бурі і втому

Повертатись до рідних дахів,

До привітного отчого дому.

 

АКРОАБЕТКА

Абетка – це зерно,

А не полова.

Це стежка неземна

Від нас до Слова.

Абетка – це сівба

Зерна живого.

Це стежка голуба

Від нас до Бога.

 

***

Тече ріка абетки.

Тебе вітають предки.

Читай від них листи,

Навчайся і рости!

 

ІМЕНИНИ  РОКУ

Казка

Рік добряче погуляв             

На просторах віку.

А надвечір янголя

Засвітило зірку.

Освятився віковий

Перелом великий.

І вродився рік новий

Під крилом ялинки.

Рік над хвищею росте

За велінням долі.

Поруч вишенька цвіте

У зеленій льолі.

«Мила вишенько, невже

Ти прийшла до мене?»

«Я не вишенька уже,

А весна зелена».

Рік барвисто мерехтить,

У росі промитий.

Поруч вишня майорить

У ряснім намисті.

«Мила вишенько, невже

Нам пора сивіти?»

«Я не вишенька уже,

А гаряче літо».

Рік нас кличе у дива

І мостить місточок.

Поруч вишня зігріва

Золотий листочок.

«Мила вишенько, невже

Нам краси не досить?»

«Я не вишенька уже,

А безлиста осінь».

Рік очікує гостей,

Малюків хороших.

Поруч вишенька росте

У крихкій пороші.

«Мила вишенько, невже

Зберегла ти соки?»

«Я не вишенька уже,

А зима висока…»

Дві зорі несе до нас

Янголя прекрасне.

Зазоріє нам одна,

А друга погасне.

І розквітне сад зими

На ланах широких.

Відсвяткуємо і ми

Іменини року.

м. Київ

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!