Сльозами січня

В ПЕРЕДЧУТТІ РІЗДВА

1.
Кожного Святого вечора
Я маю святий обов’язок –
Терти мак.
Округлий макогін
Роздушує маленькі зернини,
Як грішні душі,
І вони пускають молоко
На знак покаяння.
Коричнева порожниста
Макітра у формі
Зрізаного конуса
Стає чистилищем,
А витончені узори
На зовнішніх стінках –
Ілюстрованим шляхом
До життя вічного,
Бо тільки у раю
Така краса
Може статися.
2.

Зі сходом першої зірки
Сідаємо вечеряти.
Тато запалює свічку,
Говоримо Отче‘наш
І беремо по великій
Ложці куті.
А далі все по черзі:
Борщ, узвар,
Вареники, голубці…
І так до дванадцяти.

3.

Цілий вечір
Ходять колядники,
Провіщаючи
Різдво Христове.
Тоненькі дитячі голоски
Розливаються хатою,
І душі родичів,
Давніше померлих,
Пританцьовують
У вуглах.
А велика ґадзуля
Вилазить з-під підлоги,
Поважно переміщуючи
Своє тіло,
І всі знають,
Що то прабабця,
І тому набирають
У окрему миску
Кожної страви
І кладуть перед нею.
4.

Кольорові лампочки
Блимають
На зеленій ялинці,
А антикварні
Образи святих
Переливаються радістю
І утворюють неповторну
Атмосферу Різдва.

5.

Так починається
Свято.

КОЛЯДКА
Випало трохи снігу,
Стало трохи красивіше,
Аби я міг
Написати вірша.
Слова, що вимовляються
І лишаються у пам’яті.
Наче сліди, лишаються
Відбитки пальців і п’ят,

Як бігає малий хлопчик
Босоніж довкола хати
І носить під очима срібло не злото –
Скрижанілі сльозенята.

Кажуть, що ходять вовки,
Гаразд, що не літають.
Заходять в оселі,
    сідають на лавки
І на опецки сідають.

Питають їсти.
Як дадуть – добре.
Нема – колядують.
Малий хлопчик в яслах
    у корови
Коляди не чує.

* * *
Зі стріхи скапує  вода
Сльозами січня…
Це відбувається, мабуть,
Симптоматично.
Невже не можна, аби сон
Був, наче сонце,
Коли тріпочеться форель
Ув ополонці
І б’ється в кригу, наче в скло,
Гарячий подих?
Розпуклий лід за течією
Мирно сходить,
Лавини снігу злазять з гір,
Немов опришки,
І на заміну глупоті,
Зимовій тиші

Лунає щебет у гаях,
Такий предвічний.
Зі стріхи скапує вода
Сльозами січня…

м. Івано-Франківськ