“Українська літературна газета”, ч. 11-12 (329-330), червень 2022
У «Видавництві Ліра-К» завершено підготовку до друку антології поезії російсько-української війни. У трьох попередніх числах УЛГ були надруковані добірки вибраної поезії з цієї антології.
До уваги читачів – заключна добірка.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Тетяна ПИШНЮК
***
Дівчинко з ключиком у руці,
В платтячку голубому,
Як же сказати, пташинко мала,
Що в тебе немає вже дому?
Вулиця ваша – весела колись –
Наче розрита могила.
Усе задимлено навкруги –
Зі страху ти очі закрила.
Цей світ збожеволів –
Прийшов сусід,
стріляє із автомата!
У цьому шаленстві
Посеред війни,
Пташко маленька, крилата,
Дивишся зляканим горобеням,
Шукаєш очима тата.
Стиснула ключика у руці –
Боїшся його загубити.
Гукаєш маму…
А крик мовчить…
Тут можна хоч вовком вити.
Тітка чужа втішає тебе
Лагідними словами.
Як же не хоче казати вона,
Що більше немає мами.
З такого квітучого Ірпеня
Ворог зробив руїну…
Дівчинко з ключиком у руці,
У тебе є Україна!
Надія ПОЗНЯК
***
Місто моє, я тебе не покинула. Знаєш,
скрута на двох – ця біда не біда – півхлібини.
Разом прожито десятки років, і між нами
більше, аніж є любов, утворилось глибинно.
Скільки разів почувалася тут у зневірі!
Скільки, було, шкодувала про втрачені шанси!
Що вже тепер?.. На сьогодні, немов харакірі
став би від’їзд мій до Польщі, Німеччини, Франції…
Суми, козацького краю тендітна окрасо!
Діти твої перечікують бомби в підвалі.
Хліб на старенькій «копійці» розвозить Пікасcо –
юний онук і єдиний в сусідської Валі.
***
Готую обіди, чекаю на Ноя,
та човен розібрано і не пливе.
І страшно самій врешті стати війною:
убиті не плачуть… А в місті Веве,
на схід від Лозанни, в Швейцарській Рив’єрі,
куштують іскристе принадне вино.
Можливо, і я б там сиділа… тепер я
війною стаю. Віднедавна. Давно!
Прекрасні парижі, берліни, варшави,
а Суми сумують, в печалі, одні.
І де моє місце? І міста? І ґави,
в якої сьогодні теж очі сумні.
Борис ПОНОМАРЕНКО
***
Гуло громами в небі над столицею,
Де так спокійно й затишно було,
А ти, Росіє, матимеш сторицею
За сльози, кров, за сатанинське зло.
А ти, Росіє, зрадою спаплюжена,
Давно зганьбила честь своїх батьків,
Залякана, зґвалтована, одружена
З катюгою, що вже осатанів.
Його весь світ давно назвав убивцею,
Який не має в серці співчуття,
Який умився кров’ю українською —
І замахнувся на саме життя…
Воно таке тендітне, незахищене,
Бо кожен з волі Господа зростав,
А він собі привласнив право нищити!
І світовий порядок розтоптав.
Пожнеш Росіє те, що вже посіяла,
Обравши збожеволілих царів.
Ти завжди нас рабами звати мріяла —
Отримаєш наш український гнів!
березень 2022 року
Любов ПРОЦЬ
* * *
Не рятує усмішка Джоконди:
Орди сатанинські спокій зрушать…
Гатять вісті – перші вражі бомби –
Деренчать шибки в чутливих душах.
Бо ж людина, прецінь, не з заліза,
Як істота в цьому світі кожна…
Вклякнула при дверях та валіза,
Що назвали коротко – “тривожна”…
Чи ж уперше? Боже, чи уперше
Хмари чорні там, на виднокрузі?..
Десь здалека:”ой верше, мій верше…”,
А йому назустріч:”ой у лузі”…
Дідо в стрісі знов шукає ґвера:
Пре москаль, то треба чатувати…
Правнук дзвінко:”Батько наш – Бандера!”,
Дідо вторить:”Україна – мати!”
***
– Ані руш! – я собі. – Тут стояти!
І щитом – світло стрітенських свіч…
Знов тополі виходять на чати,
Протинаючи списами ніч.
В землю цю, достобіса прекрасну,
Серцем босим навіки вросла.
… Київ, Харків, Херсон і Попасну
Огортає кривава імла…
Страх під серцем нехай не замлоїть,
А зіниці викрешують лють –
Її наші новітні герої
На каральні мечі переллють!
Стоїмо! Будь, Пречиста, зі мною…
Зайдам клятим свого не віддам!
Перемога над нами сурмою:
Слава Нації! – Смерть ворогам!
Тетяна П’ЯНКОВА
***
Нація переможців родиться у підвалах –
Світ закриває вуха, тупо відводить очі…
Бог на руках виносить янголів з-під завалів
Серця, що вибухає і кровоточить…
Треба лишати гнізда – небо пече і рветься…
Лялечка вже не плаче…
В лялечки біле тільце…
Бог видихає чорним… Люто шнурує берці
І підіймає зброю…
– Заповідь перша: Цілься!
***
Небо моє розстріляне…
Вибухами пронизане…
Покручі проросієні,
Рани йому зализуйте!
Суки Кремля прегрішного,
Вас тут до скону гратимуть!
Наших Чугайстрів більшає!
Рук і набоїв більшає!
Вашої крові більшає –
Соняхи проростатимуть!
Олена РЄПІНА
***
За нами сотні віків
І тисячі поколінь,
Міцні рамена батьків,
Мільйони мрій і молінь.
У генах вишита віть,
У венах множиться час,
Допоки магма століть –
Крізь нас!
А з нами сотні сердець,
І тисячі голосів,
Де кожен брат і борець,
Де є заміс і засів.
Щодня міцніє граніт,
І наливається бас,
Щомить гуртується світ –
За нас!
Над нами вічні сонця,
Пульсує рідна земля,
Перепрошиті серця,
Погасла зірка кремля.
Схилилось небо небес,
Кивнув з портрета Тарас,
Всміхнувся Той, що воскрес –
Для нас!
26.02.2022
Світлана СІВАК
***
Ріжу шкіру свою на ремені… А чого мені…
Наплету з неї батогів із шипами на кінчиках,
Та по спинах, по головах ворожого племені –
Хай заюшаться, зайди, хай скалічаться.
Всі скінчилися сльози, висохли – плакати нічим,
Із поламаних ребер виписую слово «ВОЛЯ».
Потім зшию себе по шматках перед образом Вічності,
Бо на часі криваві ігрища дикого поля.
Не буває в мерців жалю, не буває прощення…
На відтятих руках із тризубців стікає миро…
Нічим більше прощати, грудна клітина розтрощена,
Тільки глибше заб’ю їм в горлянки їх нице замирення.
Твердо ноги мої у землю пускають корені,
Міцно плечі тримають небо, вогнем обпечене.
Кров’ю чорною кашляти їм від обіймів Нескорених!
Ні жалю до них, шолудивих, нічого. Зречення!
Ще болітиме дужче ця наскрізна виразка, але що мені.
Мовчки сходжу до прокажених зі свого розп’яття.
Ріжу шкіру свою на ремені пошматовані.
Пощастило їм, я – не Бог. Отже тільки прокляття.
Юлія СІЛЬЧУК
НЕ ЗА ЕКЛЕЗІАСТОМ
Це час, коли
проклинають пошепки…
Коли всі молитви
закінчуються трьома крапками…
(бо не все можна
говорити Богові),
коли бажання божевільно грішні
і пахнуть кров’ю…
…кров’ю помсти…
Це час, коли не читають,
бо у літерах ввижаються
ракети, колони, солдати…
Це час, коли майже не думають
(і часто діють на випередження),
бо будь-яку добру думку
глушить власне серцебиття…
Це час, коли не мріють,
бо жодна людська фантазія
не в змозі затулити собою
плач малих дітей
і звуки сирен…
Бо від повітряної тривоги
сильніша хіба що
тривога материнська…
Це час, коли не плачуть
над гробом, бо… Або нема кому плакати,
або гріб напівпорожній,
або… найтяжча втрата
брала сльози в кредит
під непосильні відсотки
ще ДО поховання…
Михайло СИДОРЖЕВСЬКИЙ
***
…порожнього великоднього ранку
молюся
до холодних небес:
Христос Воскрес
Христос Воскрес
Христос Воскрес…
Воістину Воскрес
Воістину Воскрес
Воістину Воскрес –
ридають
далекі
тривожні
небеса…
24.04.2022
Ольга СКВІРСЬКА
ЛЮТИЙ
Скотч на вікнах, на серці – лютий,
Має присмак сталевий кров.
Хто б подумав, що мова люті
Найсолодшою стане з мов?..
Лють рятує лиманський берег,
Лаври голову золоту.
Чуєте, “господа, вы звери”,
Вам лежати навіки тут.
Проростете бодай травою
Чи пшеницею за селом –
Тим, що знищила ваша зброя,
Тим, що соняхами цвіло.
Ці прокльони вам за Каховку,
Волноваху, Харків, Бердянськ.
Лють вистукує кровотоком.
З нею виборемо життя.
Микола СЛЮСАРЕВСЬКИЙ
НАВАЛА
Зі сходу, зі сходу, зі сходу
криваві убивці ідуть.
На нашу і власну свободу
новітні кайдани кують.
Брехню їм у вуха вливали,
щоб Путін як стадо їх пас.
Бараноподібна навала
націлила роги на нас.
Од Гітлера землю очистив
з російським наш страдник-солдат.
А нині ще гірших фашистів
колишній привів сюди брат!
Забуто, забуто, забуто,
як разом вривались в Берлін.
В Росії ненавидять люто
всіх нас, хто не йде на поклін.
Зі сходу, зі сходу, зі сходу
фашисти на танках повзуть.
І нашу, і власну свободу
в криваві обійми беруть.
Та зась! Ми збудуєм державу
без них, путенят, на віки.
А їхні безмозкі орави
залишать тут жовті кістки.
2014 – 2022
Катерина СОКОЛ
***
Наступного разу, як попрошу, то танцюй зі мною,
Бо бачиш, ранок опісля виявився війною.
Дні вже ніколи не скласти до купи,
Готуй документи, запасай крупи.
Гугли рецепти коктейлю з бензину,
«Як ти?» – питай кожен ранок кохану людину.
На цьому уламку тривоги о шостій
Багряні прожилки в моєї злості.
Ранок солодкий. Такий, як ніколи доти.
Я – Немезида. А ти, хто ти?
Кому потрібне твоє насичене мріями тіло,
Коли небо ракетними обстрілами прошило,
І вікна потрібно заклеїти клейкою стрічкою,
Щоб уламки скла не розтеклися річкою.
Дивися уроки першої медичної допомоги,
Ховайся в підвал за сигналом тривоги.
Твоє покоління – волонтерство, тероборона,
Блокада на в’їзді у місто бетонна,
Мішки із піском на даху роботи.
Я – Немезида. А ти, хто ти?
Обстріли мирних людей і кварталів,
Блокуй їм на зло пропаганди каналів.
Ніяких поблажок, пробачень чи розуміння,
Російський солдат, насип у кишені насіння.
Вдавися землею, водою – затямиш:
Воно не твоє і ніколи не стане.
Готуй владну відсіч з надійного тилу,
Якщо бачиш танки по вулиці Миру.
Серце тримає напругу, б’ється в залізній коробці.
Ніколи не вибачу смерть своїх дівчат і хлопців.
А разом, ми разом – незламні коди.
Я – Немезида. А ти, хто ти?
Леся СТЕПОВИЧКА
***
Хотят ли русские войны?
(Є. Євтушенко)
Чи хочуть москалі війни,
спитайте ви у сарани,
що налетіла на наш край
й Шевченків запалила рай.
Чи хочуть москалі війни,
спитайте ви у сатани,
що сів на троні у Кремлі,
і смерть приніс моїй землі.
Де ви взялись, зелені чоловічки,
на наші голови, на наші кораблі,
на землі наші предківські, правічні,
й те, що росло й цвіло на цій землі?
Навіщо увійшли у нашу хату
і потоптали мальви у дворі?
Синів ховає Україна-мати
і сняться кулемети дітворі.
Так ось який ти справді «русский мир»!
Так ось яка ти, «русская весна»!
Благословляє патріарх Кіріл
і входить в Україну «Сатана».
Палають села і горить Донбас,
стоїть мов скеля батальйон АТО.
Ці хлопці – леви, кожен – справжній ас,
з такими не здолає нас ніхто.
Хоч бронік в них лише один на трьох,
й на трьох всього по автомату,
зубами рвуть отой чортополох,
відваги їм не позичати.
Тримайтеся, синочки золоті!
Тримайтеся, гвардійці, добровольці!
Нехай вас оминають кулі ті,
вертайтеся живими, оборонці!
Програє демон, скінчиться війна,
повернем Крим і відбудуємо міста.
І розцвітуть героїв імена.
Героям слава! Й вічна слава та!
Чи хочуть москалі війни?
Скоріше, лихо, промайни!
Чи хочуть москалі війни?
Спаси нас, Боже, й сохрани!
Літо 2014
Олександр СТУСЕНКО
ЛЮТИЙ ЛЮТИЙ
Цей місяць був справді лютий,
Із пекла гарячий привіт.
Прорвався гнійник роздутий
І трупом смердить на весь світ.
На краще були надії,
Та замість ривка – прорив:
Прорвався гнійник Росії –
На тілі Землі нарив.
ПЛУГАТАРІ ВІЙНИ
Біда від кремлівського Вія,
Бо він – параноїк чи шиз.
Зростила немита Росія
Брудний і кривавий рашизм.
Московські братове лукаві,
На вас наша кров лежить!
Ви ж нам відмовляєте в праві
Не просто в своїй державі –
Під небом Господнім жить!
Ваш галас, бадьорий ще вчора,
У горлі вам нині дере.
Це ж ваше майбутнє потвора
Породжена вами жере.
Людмила ТАРНАШИНСЬКА
ЗАСТЕРЕЖЕННЯ З МИНУЛОГО
(подих Хіросіми)
Спочатку – світло.
А потім – звук.
Ядерний вибух –
В натурі.
О-о-о-о-о-о-о-о-о-о-й-й-й…
Гаряче жерло.
Спопеляючий згук.
І тіні –
Від тулубів,
ніг і рук.
Тлу-у-м…
Атомне пекло.
А потім –
Ще й чорний дощ.
…Живі мертв’яки.
Чи мертві (недо)живі.
Примари обвуглені –
Анатомія пекла…
Безодня …
А-а-а-а-а-а-а-а-а-а –
Луною розходяться
Кола…
Мільйони очей –
застигли довкруж
німим запитанням:
чому?
Згорілі тіла,
Атомні тіні –
тримають хіба що
поглядом –
Пекло…
І подих безодні…
…А маленьке хлоп’я
Міцно тримається
За мамину руку.
Боже, спаси…
Єси на небесі…
2021 р.
Ярослав ТКАЧІВСЬКИЙ
УКРАЇНА
Горять степи, моя земля горить –
це Україну поливають «градом»…
Он сатанинська зірка знов зорить,
насаджена з Кремля повзучим гадом.
Двоглавий змій «червоної чуми»
жахає світ… Знай, путінська заразо,
що на своїй землі сильніші ми –
на захист волі в бій підем всі разом.
Є непоборним рідний мій народ –
захисниками в нас – і син, і мати…
Не буде місця в краї для заброд
й нікому Україну не здолати.
Бо тут наш світ й отут свята межа,
тут наша кров і наша перемога.
Як Україна світу не чужа,
то де його всесвітня допомога?
І де Європа й США, і де весь світ –
ми втретє на порозі світової…
Та Путіну не знищити наш цвіт,
бо кожен з нас, котрий живий, – то воїн.
Почуйте всі: ми не раби, ми є!
Ми – центр Європи. В нас цвіте калина…
Тут предків слід і тут життя моє
із найдорожчим словом – УКРАЇНА!
07.07.2015 р.
Наталка ФУРСА
***
Заходь, братіку, маю для тебе дари:
любов, од якої ні дихання вже, ні сну,
і землю мою, яка під ногами у зайд горить
і розверзається – на всю свою глибину!
І якщо ти не схочеш жерти цю землю сам,
Острів Зміїний у поміч і «молотов вячеслав», –
ляжемо в неї вдвох!
І нехай нас крόпить роса –
раз просто на сонці згоріть вона не змогла…
***
Колись, нескоро, а може, й скоро, бо час відносний,
ми з тобою зустрінемось, рідна моя, єдина,
десь під яблунею, під вишнею, під черешнею,
і ти розкажеш кожному хрущику, кожній бджілці,
і ти розкажеш кожній квітці й листочку кожному –
до останньої титли, до слізки останньої, вже останньої, –
як утікала із пекла звірячого, розриваючи душу навпіл,
і як Бог її зцілив!
І спита янголятко, сіпнувши за полу:
а звідки це? де це? –
і тільки старенький історик сивий
засвідчить у відповідь:
– Та була колись горе-країна – уже й не згадаю назву,
та уже, слава Богу, її немає, –
і перехреститься.
Бо саме віра тоді перемогла –
щитом і мечем.
Олександр ХОМЕНКО
***
трохи тепла тьмяна далеч
дерева дими
завжди світанок звістують
сирени тривоги
янголи сурми чиї
як тростинки тонкі та тендітні
джотто і проповідь птахам
і далі самі позивні
пугач круку
дрозд круку
перевірка зв’язку плюс
прості істини кожна окремо
птахи небесні – ті мають гнізда
за горою – там неопалима купина
автомат – то пелюстка
залізної квітки вогню
***
тільки тонкими смугами світла
тільки мішками з піском
білим кольором втрати та охорони
зовсім вони над бруківкою міст
пірамідами степу
над березнем смертного шалу
ті що завжди говорили
тепер мовчазні в самоті
ті хто у бронзі стояли
віки нетутешні повернуть.
Олег ЧОРНОГУЗ
***
Ти, Європо, сидиш в ресторанах,
Як тоді, у тридцятих роках.
Україна ж — в кривавицях-ранах
Б’ється з орками на кулаках.
А Європі нічого не треба.
Тільки б ночі спокійні і сни.
А у нас чорний дим через небо.
Задзеркалля — обличчя війни.
Повертаються в край наш лелеки,
Із далека летять журавлі,
І тривожний у небі той клекіт —
Їхні гнізда горять на землі.
Сам диявол сусідів проклятих
Породив на кордоні у нас.
Саме нас, а не вас розіп’яти
Їм віддав божевільний наказ.
Як орда із норд-осту до півдня
В Україну пройшла на свій страх
Й запустила кривавого півня,
Більшість з вас заховалась в кущах!
Ти відкрила для нас коридори,
Врятувала жінок і дітей.
Тільки Мокша — то ж скринька Пандори…
Кров і сльози течуть із очей.
Та спасибі тобі і на тому,
Що дітей прихистити змогла.
Переможемо орків. Додому
Діти вернуть до згарищ житла.
Ми не вмієм ставать на коліна,
Дух козацький цього нам не дасть.
Відбудуємо знов Україну,
Відженемо московську напасть.
Ми як Фенікс, і нам не звикати
До руїн і смертей на війні.
Ми — спартанці. Орда має знати:
Ми воюєм під сміх і пісні.
Отака вже весела в нас вдача,
Б’ємо орків з усюди усюд.
Захотілось земельки на здачу?
Виділяєм два метри для юд.
Спи спокійно, мрійлива Європо.
У біді пізнаються брати.
Без підтекстів, без мови Езопа
Як була, так і є зараз ти.
Ми не будемо більше благати.
Як по совісті — нам не з руки.
Наше небо тепер захищати
Будуть з вирію рідні птахи.
Ярослав ЧОРНОГУЗ
***
Мені не хочеться війни,
А тільки хочеться любові.
Війна — то виплід Сатани,
То — море сліз і ріки крові.
І люте горе для батьків,
Руйнація, будинки голі.
І смерті тисяч вояків,
І вільне місце на престолі.
Дивуєтесь? Казав Творець:
Врятує всіх Любові пісня.
Той зробить світові кінець,
Хто кнопку ядерну натисне.
І той опиниться на дні,
Хто не боїться Неба суду.
Бо переможців у війні
Жахній, сьогоднішній не буде.
Земля уся у ній згорить,
І темрява – як з підземелля –
Укриє всю її за мить,
І перетворить на пустелю.
О Боже, дурнів схамени,
Любов’ю вбий страшну спокусу.
Прокляття демонам війни
Пошли, сильніше землетрусу!!!
17 лютого 7529 р. (Від Трипілля) (2022)
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/