Слова рідного образ святий

1

 
Василь ВАСИЛАШКО
 
ПАМ’ЯТІ ЮРІЯ МУШКЕТИКА
Був запитальним знаком і окличним –
Писати й жити завжди мужньо міг!
 
Великим був, та й до всіх ран дотичним,
Гарячим був, та ні душі не впік.
 
Життєвий шлях його став історичним,
Віки прожив герой наш, а не вік!
 
В любові до людей митець не вичах,
Лиш братом брату світоч бути міг.
 
Лауреат Шевченків, як і личить,
В серцях лишивсь – як рідний чоловік!
6 червня 2019 р.
 
СТОЯЧИМ РАТНИК ПРИ МЕЧІ ПОХОВАНИЙ
Полян нащадки, які пасли в полі,
До сивої могилки у тополях
Прибігли всі, розкопками здивовані:
Стоячим ратник при мечі похований!
 
Чи то був скіф, чи давньоруський воїн,
Та наче схований не для спокою,
А й мертвим став до оборонних лав,
Мов сам собі так пам’ятником став,
 
Де степ вітрам історії відкритий,
Де палицю сади – і буде цвіт,
Де вічно треба землю боронити,
А може, і виводити у світ…
 
СВІЧУСЬ ТОБОЮ…
Свічусь тобою, горю тобою,
Мов золотиться туман зорею.
Мені подала ти знак рукою
І стежка твоя стає моєю.
 
Свічусь тобою, стаю поетом,
Ніякі тіні мене не спі`ймуть,
Падіння навіть здається злетом,
Як я впадаю в твої обійми.
 
В твоїх обіймах і я – в горінні,
Ясний серпанку душі моєї,
Кохання світле немає тіні,
Це я з тобою стаю зорею.
 
ЩОБ НЕ ТВОРИЛИ З НАС МЕНШИНУ
Присвячую Івану Пилиповичу Ющуку
 
Кивають досі на меншин «ківали»,
Щоб ми їх, нібито для кращих змін,
Не паралельно рідних мов навчали,
А замість української, взамін…
 
Щоб ті державної, як слід, не знали
Й натомість ми у себе, далебі,
Комусь на виріст кадри готували,
Чужим країнам кадри, не собі.
 
То за вкраїнський діалект русинів
Всім за окремий видають народ,
То в наших курдах визнати меншину
Ніяк не відкривається їм рот.
 
Їх ворог добре вчить з нас гнути шину,
Щоб українець, ніби сам не свій,
Перетворився з часом на меншину
В державі нашій, рідній, не чужій.
 
Волжан, які не «акають», а «окають»,
Москва меншиною не прагне звать.
На наші діалекти ж в неї око є,
Силкується нас ними розділять.
 
Як «старший брат» в Сірка позичив очі,
Вбив українську, взявши у полон,
То й незалежну в нас убити хоче,
Йде нас судить, а не себе в ООН…
 
ДИВА ЗІ СВІТЛОМ
І ЧУТКАМИ…
Звук з тунелю швидше світла йде –
Потягу не видно, та гуде…
 
Світло фар лиш за хвилини бачим –
Фари пітьму розмітають наче.
 
Промінь згас, а звук за ним не стих –
Далі йде по вигинах крутих.
 
Шляхом кривизни, що й на землі є,
Швидше світла лжа до нас поспіє…
 
Відстані коротшають між нами
Часто не зі світлом, а з чутками…
 
ЛЮБИТИ ВОРОГІВ?..
Любити ворогів? До серця – всіх?
Смертельних – теж? Загарбників країни?..
Як їхня церква вчить любити їх?..
Хай заберуться спершу з України!
 
До того хай полюбить їх тюрма,
Для ворогів народу, що наслала.
До нас Москва, у нас душі нема,
Коли і друзям в серці місця мало.
 
Яких же ворогів любить? Своїх,
Своїх, як сам Ісус учив, любити…
Як зло хоча б у собі переміг,
На зло одне поменшає у світі.
 
За власних, знаних, ворогів берусь,
Щоб спільну борозну знайти для плуга,
На краще в недруга я обіпрусь,
Щоб обернути недруга у друга…
 
І з ворогом народу вдаль і вшир
Шукати миру слід, не Кремль любити…
Але найперше край, де бою вир,
Як Бог дав вибір – треба боронити…
 
КОЛИ ВЕРБЛЮД
НАВКОЛІШКИ СТАЄ
Коли досяжна у верблюда спина
Для того, хто пустелю пізнає?
Тоді, як за банан від бедуїна
Той на коліна в жар піску стає.
 
Коли верблюда в’ючать так завзято,
Мов третій горб на спині постає,
А потім ще й кепкують над горбатим?..
Тоді, як з болю він поклони б’є..
 
Коли верблюд свою терплячість морить,
Скидає кривдника й на все плює?
Тоді, як для покари, не з покори
Зненацька він навколішки стає.
 
Коли ж у нас я згадую верблюда?
Тоді, як за всолоджену брехню
Або за жменю гречки гнуться люди,
До жолоба підсаджують свиню…
 
ЯК ХТО ЛЮБИТЬ
Вухами любить жінка, люди кажуть,–
Так слово чоловіче жінці важить.
Якщо мовчить коханий про кохання,
Навряд це жінці – золоте мовчання.
 
А чоловік очима, кажуть, любить,
Бо жінка втілення краси, всім любе.
Хоч є краса, що через очі входить,
А потім боком все-таки виходить…
 
Буває, правда, й чоловік подругу
Нерідко любить чи не любить вухом.
Трапляється в житті це в пари тої,
Де любляться і чубляться обоє .
 
До жінки – він: – Як ти пиляєш зрана,
Тоді я не люблю тебе, кохана!..
Вона ж на те: – А ти невдячний всує –
Чи я ж тебе пиляю? Я – шліфую…
 
ЗОЗУЛЕНЯ
Мову завойовницю, що витісня
 
Іншу мову, господиню, з хати,
Закликають раптом… захищати.
 
Звісно, кожна мова має мати
Право жити, та не витісняти
Іншу мову з рідних місць щодня…
 
Має право ж і зозуленя,
Виростать собі в гнізді чужому
Із яйця, підкинутого в ньому.
 
Тільки так би крила розпрямляло,
Щоб чужих пташат не викидало
З їхнього ж гнізда це пташеня…
 
СЛОВА РІДНОГО ОБРАЗ
СВЯТИЙ
Слова рідного образ святий
Постає в біографії слова!
Гублять сув’язь духовну світи,
Якщо в рід не вкорінена мова.
 
Що у мові російській «кобзар»?
«Бандурист», ну й «сліпий» ще до слова, –
В українській – це Божеський дар,
Це Шевченка й степів наших мова.
 
Мова та, що лупає скалу
У Франка – у пориві до волі,
З ломикаменю Лесі снагу
Додає і рятує від болю.
 
МИ БУТИ В МЕНШОСТІ НЕ МОЖЕМ
Ми бути в меншості не можем,
Як сотня й тисячу долає,
Де братня єдність сили множить,
Де серце дужче рідним краєм!
 
Ми бути в меншості не можем,
Як досі в нас «брати» стріляють.
Від розбрату, храни нас, Боже,
Ми всі брататись дужче маєм!
 
Ми бути в меншості не можем,
Як всіх корупція грабує,
Як від офшорів загорожу
Лише народ увесь збудує…
 
Ми бути в меншості не можем,
Якщо за мир не на колінах
З Європою і світом гожим
Так треба дужчати Вкраїні.
 
ЩО МЕНШЕ,
ТО – БІЛЬШЕ…
Як шлях бере мене з собою,
Чи добре щось натомість маю?
Що менше, люба, я з тобою,
То більше я тебе кохаю.
 
Що менше я дивлюсь під ноги,
То більше далини я бачу.
Що менше кидаю дороги,
То більше дім для мене значить.
 
Що менше помагав я дітям,
То самостійніші зростали…
Та як межу страшну помітить,
Коли те “менше” – “дуже мало”?..
 
ТАК ХОЧУ ВІРИТИ,
ЩО БУДЕМО БАГАТИМИ
Так хочу вірити, що будемо багатими,
Як більше ми людей заможних матимем,
Збагачених не лиш на аметисти,
А й на діла та помисли пречисті.
 
Та чи багаті будемо, коли заможні,
Які світи собі купити можуть
Чи партії, на Боже будуть бідні –
На совість, честь і співчуття до бідних?..
 
ЛІТА КУЮТЬ ЗОЗУЛІ
НАМ І КВІТАМ
Який бур’ян? Косить? Ти з дуба впав,
Якщо нам незабудки сліплять очі,
Як луг братків з ромашками збратав,
З їх золотом у сонячних віночках?..
 
Яка коса?.. Побачивши косу,
І будяки нам квітнуть синьо-синьо,
Волошка множить барви – на красу
І майорять майори – до калини!
 
А самосійний сонях, сонця міт,
Мов сіяний не вітром тут, а мною!
У павутинні пліт – як живопліт,
Уся межа – в цілющім звіробої.
 
Не їстівне? Ні, є на всі чаї!
Стручки цикорію у каву мітять…
Звучать і квітам співи солов’їв,
Літа кують зозулі нам і квітам!
 
КОЖНА ЖІНКА МОЖЕ
ЗАСВІТИТИСЯ…
Як не лінь тобі в красу влюбитися,
В жінки є усе, щоб засвітитися…
 
І руденькій мовлю: “Радо бачена –
Сонце золотеньке, помаранчева!”
 
Стебелинку бачу:– “ Переможемо,
Бо тебе в душі носити можемо”.
 
А як повна – “Є кого обняти нам,
Скажемо бог дав добра багато в нам!”
 
Як, бува, стрічаю скромно стишена,
Мовлю: «Йди на пальцях, серцем пише нам».
 
Що й казать, як лиш зі цвітом знатися –
Руки слід підняти і здаватися.
Яви все золото своє!..
 
ЯК ПАЛИТЬ ДІВЧИНА,
КРАСУ…
Як палить дівчина красу ще юна
Й мені здається, що згорить уся,
Спиняюся, кажу: – Яка красуня!..
Та: «Ну і що?»– запитує краса.
 
-А те що – палите!.. Якби не гарна,
 
Крива, сліпа, в зажурі сивих літ,
То, певне б, і застерігати марно,
А так страшенно жалко – дивоцвіт…
 
Почула, знітилась, цигарку м’яла,
Згадав, кусалась інша, мов оса…
Та засторог краса й «не дочувала»,
Не вчувши спершу, що вона – краса.
 
БЕРЕГИНЯ
Ансамблю «Берегиня»
Душа народу – у фольклорі:
Людей збирає в хороводи,
Віки єднає нам, степи і гори,
З племен утворює народи.
 
Душа народу – у фольклорі,
Купала йде у вишиванці,
Співають сарафанні хори,
Звучить там-там, як дикі танці.
 
Душа народу – у фольклорі,
В легенді, пісні, у примові.
В баладі світяться нам зорі,
 
Душа народу – в ріднім слові,
П’ять тисяч мов народи мають,
Щотижня світ втрачає мову,
Не гинуть мови, що співають.
 
Не гинуть там, де люди слово
Не гнуть догідно на всі боки.
Прекрасна і співуча мово,
Снаги тобі на лет високий!
 
НЕ ГРАЙ ТИ РОЛЬ СВЯТОЇ
З РАЮ…
Не грай ти роль святої з раю,
Як ти далеко від небес,
Бо раптом милий покохає
Прекрасну роль, а не тебе.
 
То що тоді? Чи грати ролі,
Зробити сценою життя,
Своєму «я» не дати волі
Чи дати волю каяттям?..
 
А чи зібрати силу волі,
Страхи віддати на вітри,
Момент влучити й вийти з ролі,
Але в житті не вийти з гри?
 
А чи зібрати силу волі
Й під знаки оклику тополь
Єдиним махом вийти з ролі –
І стати кращою за роль!
 
Бо як у ролі ти найкраща,
Й крім ролі в тобі краще є.
Добудь себе з душі на щастя,
 
ПИТАЄ ВНУЧОК МАМУ ПРО СЕСТРИЧКУ…
До року йде сестричці, братик жде,
Коли її за ручку зможе вже водити.
Попитує матусю: «Ще не йде?»,
Допитує: «Коли буде ходити?»
 
-Піде у рочок, – мама знов доводить,–
Як три тобі буде… Та диво наше
Слідом за матінкою вдома ходить:
-А покажи нам, мамцю, як вона не ходить,
Сьогодні, може, вже не ходить краще?..
 
Редакційний колектив «Української літературної газети» вітає Василя Василашка з 80-річям! З роси і води, шановний Василю Федоровичу!
 
 
 

Прокоментуєте?