Широколужанський цикл

169

МІСЯЦЬ-ОПРИШОК

У дошку

П’яний місяць

Сяйнув на небокраї,

Хильнув ще з надвечір’я

В колибі з вівчарями.

 

Ой, братику опришку,

Що коїться – ватага:

Старшук і троє менших

Відкинули забрала –

 

Хропуть…

                 І блеють вівці…

 

Недоєна отара

Покинула кошару

Та й слідом за

Опришком подалась

На забаву.

 

Ой, Леле!

               
Благодать…

А у селі тривога –

Церков уже зо п’ять

І в жодній нема Бога.

                   Лиш
миші

шкряботять

                   З прогнилого

амвона.

 

Гей, місяцю-опришку,

Хильни ще чарку-другу,

Най встигну у селі

Прокласти я дорогу.

 

Тверду, як суть

До Бога!

 

ЯКЩО ОХОТА Є

Візьми обов’язок

На себе

Та зав’яжи у

Мідний вузол.

 

Відчуєш – кайф,

Відчуєш – спрагу,

І станеш з вітром

В перегони.

 

Злетиш над

Падаллю та прахом

І замахнешся на

Вершину

 

Куди ніколи

Не сягала

Людська мисля

З початку

Світу.

 

Там рай

Із пеклом

Не межують…

 

 

Там тільки

Істина

На троні!

 

Візьми обов’язок

На себе –

Та й скинеш

Істину під

Ноги…

 

Вмикай потужності,

Арійцю!

 

УТОПИВ Я КОЛИСКУ

Ведуть

Мене на розстріл

Три братні народи,

Дружньо ведуть

В останню путь.

 

Тільки й тої вини,

Що втопив я колиску

В гирлі Десни…

 

Ведуть…

 

Чую у спину

Мат-перемат,

Як –

Мова заходить:

«Киев – есмь мать…»

 

Ех, буде, що буде,

Загилять однак,

Кидаю у вічі:

«Київ – не трансвестит».

 

Чітко лунає команда:

«П л и!..»

 

Три

Братні народи

В колиску

Лягли…

 

М?ДЯНКА

Петра

Читаю тропи

У селі,

Та й бачу сам:

 

Широкий Луг

По горах здичавів –

Захланно всує.

 

Добігає час

По ґруниках

Доглянутих

Ґаздівств.

 

Тут жони

П’ють горілку, як узвар,

Загнуть матюк

І вправно чешуть

Брехні,

Допоки їхні –

Чоловік і син

Укалують по чехах

За волячі

Кревні.

 

Широкий Луг

Набрався реп’яхів,

Волочиться насилу

В полонину,

Немов укрився струпом

Шолудивий

Пес.

 

Петра

Читаю тропи

У селі…

 

ЯК ЗАРАЗ БАЧУ

Коли помру –

Посходяться волхви

З далеких Гімалаїв

У Карпати,

Складуть урочо

Чин і кармазин:

Запустять півня

До вузької

Хати.

 

А в хаті тій

Ні вікон, ні дверей –

Покрита околотом

Домовина.

 

Лежу…

Ні руш…

Укляклий,

Як живий…

 

 

Аж раз,

Гляди,

У темряві тісній

Когут затріпотів:

Розправив ясні

Крила,

Війнув хвостом

Та й шию надимнув, –

І шугонула вгору

Багряниста

Грива…

 

Волхви, волхви…

Довкруж

Задумались у вічне.

 

Тріщить вогонь,

Солодко-пряний

Дим

Кружляє в небо,

Мов повісмо

Злинялого

Намиста.

 

На сьому квит!

Мій слід сягнув увись.

І більше я –

Нічого не побачу…

Коли, назустріч –

Невідь-хто

Здаля

Гука мене

Святково-урочисто!

 

м. Київ

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!