Щоб чути щебет їхньої весни…

111

УКРАЇНСЬКИЙ БОГАТИР

«Виходячи
на сцену, я молився

за
Україну. Тому й перемагав!»

                                                                                                           Іван
Піддубний

 

Як маю поривання людні,

А дух позиції здає,

Мені історія з Піддубним –

Снаги неначе додає!..

 

Як українські школи щезли,

Кубань-край русифікувавсь,

Він «русский» в паспорті закреслив

І «українцем» записавсь.

 

За «бунт» ударили по долі –

Пайка позбавили, відтак,

Живий скелет зморив би голод,

Якби не золото відзнак.

 

Міняв медалі на макуху

Борець борців, арен кумир,

Та виявив незламність духу

Як український богатир!

 

*Піддубний І.М. (1881-1949) – феноменальний
український

богатир, шестиразовий чемпіон світу з французької
боротьби.

 

 

ДІЄСЛОВО

 

Професору
Івану Ющуку

Шаную над усе частину мови

І в назві дивовижну – ДІЄСЛОВО.

Бо діє дієслово те щомить,

Себе примушує творить, любить.

Я час теперішній його плекаю –

Пишу, спішу, біжу, лечу, читаю,

Минулий і майбутній поважаю:

Життя – все, що було і бути має.

Вид недоконаний є в слів – «не сплю»,

«Робив» чи – «думаю», «співати маю»,

Я теж до них повагу щиру маю.

Та більше вид доконаний люблю:

Зробив, подумав, заспіваю!..

 

 

    ДІАЛОГ З
ГІДОМ У ХРАМІ ЗЕВСА

 

– Якщо Храм 
Зевса – в шані і без віри,

Якщо ваш Зевс більш знаний, ніж Сварог,

То чи, – спитав я, – 
в греків рідновіри

Є, як у нас, і чи в них  Зевс– знов Бог?..-

 

 – Тим, котрі
Зевсом ніби захворіли,

Ми чуб нагріли так, аж слід схолов…

 – І сміли
демократи?… Чую: – Сміли. –

Гід каже: – Щоб ніхто в нас не зборов

 

Розп’яттям християнства незалежність,

Яку з Христом народ вернуть зумів,

Щоб навіть нашим Зевсом грецьку єдність

Нам ворог розколоти не посмів…

 

 – А чи нема
образ за те в народі,

Що не відроджуєте ви 
своє?..

 – Нехай наш
Зевс у міфах верховодить –

У міфах теж вселюдська цінність є!..

        Афіни,
2008 рік

 

 

ЩОБ ЧУТИ ЩЕБЕТ ЇХНЬОЇ ВЕСНИ…

 

В Ганусі зір – ясніший, як зоря,

В Данилка очі – глибші за моря,

«Старе-мале» – Тарасик, жвава ртуть!..

Не знав, що внуків можна так любити,

Впадати в їхній вік, в дитинстві жити.

Як тьохкіт соловейків там і тут,

Дружина всюди діточок почує,

Бодай у слухавку з дітьми жартує…

І зойк одненький їхній краде сни.

Вже вітаміни не лиш їм купуєм,

Себе хоч деколи немов гартуєм,

Щоб нам побачить, як зростуть вони,

Щоб чути щебет їхньої весни…

        2007 рік

 

КОЛИ ВІД ВАС ВІДХОДЯТЬ РІДНІ

 

Іде до вас – то більшає людина,

Іде від вас – то меншає поволі.

Та щось не так, як ви згадали сина:

Відходив – ріс, закрив собою поле…

А як від нас відходять мама й тато,

Іде світів за обрій, ой, багато…

 

 

У КРИВИХ ДЗЕРКАЛАХ …

 

Гадали, ми не вмієм ладить з тими

Хто наші вікна плутає з дверима.

Коли ж Майдан, де проти зла повстали,

Донбас в кривих дзеркалах відзеркалив,

Той край, куди ескспортували скритно

Новий розбій, щоб зло в Криму прикрити, –

Тоді спізнали й світові еліти:

Що з нашим «старшим братом» – 

Важко й світу…

 

 

       
«ЕПАТАЖНИЙ»

 

Обпльовує святині нам щодня,

Натура явно хамська і продажна,

А з ним ще панькаються: не «свиня»,

А виявляється, лиш «епатажний»

«Пі`сятель» цей – 
для теле-пня…

 

 

СИВИНА У ВУСА – БІС В РЕБРО…

 

Сивина у вуса – біс в ребро,

Діаманти злодій 
в кізки тиче…

Оженилось крадене добро

На красі молодшенькій утричі.

 

Але так літа омолодив

Він чар-зіллям, щоб любила «кізка»,

Що у себе зморшок не лишив

Не лише на лобі, а й на мізку…

 

 

ЗНАВ СОКРАТ…

 

Знав Сократ, що іде

Із Нічого в Ніщо,

Не повстав, хоч і міг,

Проти власної страти:

– Я мину, ну той що?

Я умру, ну то й що?

Вб’ють хай тіло моє,

Аби тільки не вбили Сократа…

 

 

«УЩЕМЛЕНИЕ»

 

Запам’ятавсь мені крикун в Криму,

Все нарікав, що «ущемляют русских».

На що я мусив відказать  йому:

– Таж девять з десяти газет «на 
русском»

 

І – шкіл, де українець – третій всяк…

Здавалось, визнати помилку має,

Та не здається звиклий до атак:

 – Ещё на ту десятую и ущемляют…

 

 

КОЛИ КРАСА ВСТУПАЄ МІСЦЕ…

 

        Коли
краса вступає місце

        Й
бровами молодо зліта,

        Він
відмовляється присісти

        І
випрямляє вмить літа.

 

        Обоє з
цього червоніють,

        Бо
зрозуміли душі враз,

        Що  і на літніх чари діють –

        Як сивий
погляд не пригас…

 

 

М’ЯКИЙ ЗНАК

 

Знак м’який у нас – як добрий знак

Істини, що ми м’які душею,

З миром доброзичливі ми так,

Що купали б гостя і в єлеї…

 

Та як ми поступливі занадто

Й нам на горло пісні наступають,

Я не радий, що твердого знака

В алфавіті нашому немає.

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!