Сергій Цушко. Квітковий кур’єр

332

ПАРАДОКСИ ДОЛІ СЕРГІЯ ЦУШКА

Сергій Цушко йшов у нашу літературу, сказати б, кружним шляхом. Якщо переважна більшість митарів пера після школи визначається так: філологія або журналістика, то Сергій вибрав політехнічний інститут, а в ньому – вельми прозаїчна: факультет автоматики й приладобудування. Ні про які літекзерсиси йому не йшлося. Але життя любить гратися людьми, як шаховими фігурами.

Ментально й культурно цілком український чоловік раптом завіршував. І – російською. Певно, мали б ми в Києві ще одного Євтушенка або Рождєственського місцевого розливу, але зірки в небі стали так, що Цушкові випало зустрітися з людиною, яка мала вирішальний вплив на його літературну долю. Наближався ювілей Павла Чубинського. Сергій, який приязнився з його онукою та правнуком, зустрівся з Дмитром Чередниченком, який у нас не тільки один із найавторитетніших чубинськознавців, а й талановитий організатор культурних заходів, і вони успішно посправувалися в ювілейних заходах Чубинського.

А далі сталося, що потаємний віршувальник Цушко, який уже повертався до рідної мови, відкрився зі своїми літсправами Чередниченкові. І вийшло те, що неоднораз було в Дмитра з не одним початківцем: Чередниченко – вроджений педагог і тактовний ментор – узяв Цушка під свою опіку. Сергій пройшов у Дмитра Чередниченка повний літературний вишкіл. Не потрібен був йому й Літінститут чи філфак. А вже сьогодні вже має виразно окреслений поетичний профіль.

А ще йому знаності поміж письменництва додає його редагування книжок у різних видавництвах. Тільки «Ярославів Вал» завдячує Сергієві тим, що він відредагував кількадесят резонансних текстів.

Вірю, що в цього завжди зосередженого, відповідального й доброзичливого чоловіка, якому не можна не симпатизувати, попереду нові благословенні миті поетичного натхнення й нові важливі книги.

Інак у нього все не уявляється.

Михайло Слабошпицький

 

 

 

 

ДУША ДЕРЕВА

  1. Дерéва

 

Людина – дерево,

дбайливо посаджене чи самосійне,

у панчішках щорічних підбілювань

чи з надламаними гілочками,

самотньо-викличне

чи тихе й непримітне в гущавині,

стрімко злітаючи у височінь

чи при самій землі

з розкритими обіймами до кожного,

дарує шум листя,

свіжість і щедроту запашних плодів,

терпить наругу омели,

вибачає нечулих перехожих,

що у своїй сліпоті й глухоті

не зважають на те,

що всі ми – родичі

й кожному – болить…

 

  1. Двері

 

Хоча щоранку сотні людей

знайомих в обличчя

поспішно потискують їм руку,

а під вечір, притомлені,

на мить затримують її у своїй долоні,

та жоден за багато років

не мовив на порозі: «Добридень!»

 

Однак з дня у день

вони, доброзичливі й уважні

нащадки дубів і кленів,

несучи одвічну естафету,

кажуть услід нам: «Вдалого дня!»,

стрічають лагідним: «Доброї ночі!»

 

Бо в них усе ще пульсує

душа живого дерева.

 

***

Усе тимчасове – епохи і влади.

В очах мерехтять схарапуджені дні.

Все вперше й востаннє – бої і паради,

бадьорі початки й фінали сумні.

 

Нічого постійного в світі немає,

усе тимчасове – любов, ворожда.

Летить усе мимо, усе проминає,

між пальців тече – як пісок, як вода.

 

І ми у цім світі усі тимчасові,

усі проминуть – жебраки і царі.

А долі, вкарбовані в хлібі чи слові,

читатиме вічно лиш Той, що вгорі.

 

***

Не ми лічимо сходи –

це вони лічать нас.

Уважні до кожного –

запам’ятовують ходу,

сканують стани і настрої,

коли човгаємо ногами

або переможно карбуємо крок.

Радіють окриленому злітанню

з першого на дев’ятий поверх

і утисячне вибачають

забруднені черевики.

 

Тож, спіткнувшись на сходині,

не спіши закидати,

що вибоїн все більше –

хто ж як не ми.

 

Не така це проста справа –

перепис населення…

 

БІЛЯ МОГИЛИ БАТЬКІВ

Ці камені не скажуть більше,

ніж написано в їхніх метриках.

І судомні кліки жодної мишки

не розкриють сокровенний зміст,

схований за лаконічними тире,

як в альбомах і ноутбуках

жодне фото не озветься голосами,

які чуємо й нині тільки ми –

недовговічні застарілі носії,

котрих невдовзі не зможуть прочитати

найдовершеніші пристрої покоління 25 G.

Чáсові не потрібні

наскальні написи, крихкі папіруси,

еверести книг, дисків, флешок та блютузи –

він постійно гортає чисті аркуші наших душ,

старанно заповнюючи величну метрику

безкінечного Всесвіту.

 

***

Сиплеться з давніх хрестів позолота.

В Києві більшає спритних хозар.

Там, де було Козине болото,

вже не Хрещатик, а Бабин Яр.

 

Хто в сухий ґрунт своє жито посіяв,

марно чекає, щоб дощик пішов.

Позіх сховав на іконі Месія –

він не сівач, а риболов…

 

***

Скільки помилок не засвоєно!

На долання марнуємо сили.

Що таке битий шлях – вибоїни

чи асфальту клапті між ними?

 

Кого варто народом звати –

чорнороба чи пана-лорда?

Чи покірних, яких багато,

чи таких нечисленних гордих?

 

В чім життя мого сенс і логіка

в карантинах поміж смітниками?

Що – поезія? Філологія

чи світіння душі між рядками?..

 

КВІТКОВИЙ КУР’ЄР

Світлані Короненко

і Тетяні Кучинській

 

В метро обертаються люди на мене,

немов депутат я чи навіть прем’єр.

Причина? В руках моїх диво зелене,

при нім я – звичайний квітковий кур’єр.

 

В людей доокола кульки і портфелі,

наплічники, сумки, громаддя валіз.

В коробці моїй – пасажири веселі:

ще пагони вчора, а завтра вже – ліс.

 

Не зрізані, ні! Визирають лукаво,

свій форми і барв демонструючи хист.

Доручено вкотре мені пильну справу –

ладнати в цім світі живий квіткоміст.

 

Сказала дружина: «Знайома чекає

і родичка мріє про квіти ці теж.

Хоч в хаті вже тісно, одначе навзаєм

усе, що дадуть, ти мені принесеш».

 

…Така прикладна роль у буднях поета:

ти вартий чогось, коли десь тебе ждуть.

Так вірші – сердечна жива естафета –

єднають нас, далі і далі ідуть…

 

***

Весняним цвітінням пишаються віти,

але восени сад плодами звітує.

Якщо ж пустоцвітом лишаються квіти,

то шал молодий і погордливий – всує.

 

Самого себе так природно любити,

однак не за хист ще незрілий чи вроду.

Порожнє відро деренчить на пів світу,

наповнене – мовчки несе свою воду…

 

ПРО КУХАРІВ

Ці кухарі готують не для всіх,

але й годують не лише еліту.

Стають у чергу що не день до них

вибагливі гурмани всього світу.

 

Біля мартена й домни гаряче,

та справжній кулінар терпіти мусить:

як зварить юшку, то вона пече,

та як схолоне, вже ніхто не вкусить.

 

ПОГЛЯД З ВИСОТИ

Аристократ я, хоч і кранівник.

На все згори кидати погляд звик.

Здіймаючи будинки в висоту,

із ними разом я росту, росту, росту.

Вас не дратує мій кар’єрний ріст? –

це не по блату: тут потрібен хист.

 

ДОЩ І ДОЩИХА

Приходить дощ в садок не сам –

із ним замріяна дощиха.

Де він влаштує тарарам,

вона – листочки пестить тихо.

 

Іди! – шумлять йому. – Набрид! –

пошарпані й пом’яті віти.

Їй вдячно дивляться услід

умиті й посвіжілі квіти.

 

***

Налий мені, кельнерко, чорного чаю –

нехай за столом посамую

і те, що в собі я донині ховаю,

дістану на світ, заримую.

 

Налий мені, сестронько, дві філіжанки –

хай друга, мов спомин, холоне.

Хай вкотре хмеліє із самого ранку

серце моє безборонне…

 

***

Які різні звірі – великі, малі!

Писати про них можна повісті.

Наприклад, жирафа: живе на землі,

голова ж – на четвертому поверсі.

 

Ось муха нахабна в кімнаті літа –

ну як розминутися з нею!

Та мало хто бачив трудягу крота –

він риє метро під землею.

 

Метелик яскравий літа між квіток,

на них може їсти і спати.

Без дому живе у траві слимачок,

а равлик не ходить без хати.

 

Дельфіни не можуть ніяк без води,

орли і лелеки – без неба.

Пінгвіни живуть там, де холод завжди,

а ящірці сонечка треба.

 

І тільки людина в цім світі ніде

ні ладу, ні місця собі не знайде.

 

***

Дівчата, як і пташки,

надзвичайно чутливі до поглядів:

не встигнеш і роздивитись –

гостро вистрілюють у відповідь.

І як не хочеться їх розчаровувати,

що марно пощербили стрілу

об старий висохлий пеньок

замість переможно вібрувати

в палкому юному серці.

 

Пташки, як і дівчата,

надзвичайно чутливі до поглядів.

Тож і чуємо чарівні співи,

заховані в густому верховітті,

а їх, як наприклад соловейка,

бачимо хіба на світлинах.

І лиш малоосвічені горобці

у модних подертих штанцях

так і пнуться втрапити на очі.

 

ПРАЩУРИ

Проходять, ніби хмари небокраєм,

і губляться у мареві сторіч.

Невдячні – чи хоч раз ми пригадаєм

обпалену мозаїку облич,

вслухатимемось у відлуння кроків,

плекатимем вогонь, щоб він не згас?

 

І щоби – не нечулі, не жорстокі –

нащадки наші пам’ятали нас…

 

***

Коли тобі за сімдесят,

мимоволі стаєш схожий

на обачного мандрівця,

що, хапаючись за кущі й траву,

спускається в долину

й лише іноді озирається

на подолані вершини.

 

І пригальмовуєш ходу,

вже не колекціонуєш пейзажі,

не думаєш про нове,

а лиш як завершити початі справи.

Та тим себе обкрадаєш,

бо життя не зупиняється

і кінець маршруту оголосить

лише машиніст-серце.

 

В САТИРИКИ!

Скільки поетів у нас в Україні!

Аж злиплися губи від лірики…

Все – зав’язав! І рішуче віднині

я переходжу в сатирики

 

Навіть не в гумор. Там надмір сиропу,

переспіви і панегірики.

Тож, як з безвізом прошкують в Европу,

я переходжу в сатирики.

 

Тем вистача. Ось написане мною.

Там графоманії вщерть. І

тільки почни – над самим собою

можна сміятись до смерті.

 

БЕЗЦІННА КНИЖКА

Сидить на ярмарку книжковім

з новою збіркою поет.

Гука: «Ось віршики чудові!

Тут лірика, верлібр, сонет!»

 

Хтось погортає пів хвилини,

хтось пожаліє грошенят.

Хтось на ходу значуще кине:

«Це – неформат!»

 

Тримають всі в руках смартфони –

пенсіонер, школяр, студент…

Здіймуть на книжку очі сонно:

«Не той контент!

Немає в ній постмодернізму,

нікого з жаху не трясе,

нема сексизму, містицизму –

ні те, ні се…»

 

Терпів писака ці насмішки,

та врешті його допекло:

«Я згоден, що це не шедеври,

та якби аркушами книжки

були тут долари і євро, –

тоді б ціни їй не було!»

 

ОБАЧНИЙ РОНДЕЛЬ

Я до ронделя ставлюсь обережно.

Цю тринадцятипелюсткову квітку

боготворити не спішу безмежно –

як лиш одну, до прикладу, нагідку.

 

Я ставлюся до творчості належно

й топчуся на одному місці рідко.

От і рондель сприймаю обережно –

цю трѝнадцятипелюсткову квітку.

 

Вслухаюсь в поетичний світ бентежно:

численні жанри – творчих злетів свідки.

Тож на тринадцятипруткову клітку

свободу не зміню беззастережно.

Я до ронделя ставлюсь обережно.

 

КОРОНАВІРУС-2020

Кожний рейд в супермаркет –

це як вихід у Космос:

проводжає родина

як на подвиг тебе,

як бійця споряджає

проривати блокаду

і повторює вкотре:

«Ти ж себе бережи!»

 

Ти виходиш у масці

сам на себе не схожий,

як по мінному полю,

нашорошено йдеш.

Хто тобі йде назустріч –

як і ти, партизани,

а чи ті, що й не знають,

що вони – вороги?..

 

Може, й ти у цім світі –

найшкідливіший вірус

і отруюєш Землю

існуванням своїм?

І не вибачить врешті

всетерпляча Природа

гріхи вільні й невільні

нам – нечулим й сліпим.

 

Нас і Космос не прийме…

 

***

Моя рідна країна

нагадує студію звукозапису

з чудовою ізоляцією.

Роби в ній що завгодно:

співай, кричи, стукай у стіни –

все записують,

але назовні не вийде нічого.

 

ГІМН КИЄВУ

Твоя шапка Мономаха нелегка.

На обличчі до цих пір тавро Батиєве.

Твоє ймення не згубилось у віках,

мій Києве.

 

І трудився ти, й не раз на бій ставав,

виривав зі свого серця жало змієве.

Ти із попелу, як Фенікс, поставав,

мій Києве.

 

Твій Хрещатик має серце молоде,

над Славутичем ширяє дух Майдановий.

Досі в серці моїм травень твій цвіте

каштановий.

 

Попри всі удари долі – оптиміст,

татуйований абеткою латинською.

Всі часи ти, сивий батьку руських міст,

був і є столицею вкраїнською.

 

УКРАЇНІ

Тебе цілують привселюдно

і хтиво тягнуться до губ.

Твердять із посміхом облудно,

що кожен – вірний однолюб.

 

Не хліб дають на рушникові,

а соловецькі сухарі.

Одвіку Твій вінок – терновий,

де зріли грона калинові –

карпатські зяють пустирі.

“Українська літературна газета”, ч. 14 (280), 17.07.2020

 

Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!