***
почався вибух –
враз! –
заглиблення у себе,
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
вдивляння в себе,
пошуки себе
на хмарнім кряжі
зведеної вежі
і на блискучім замку Малярме!
на сонмі скла
сліпучого хорали
тягнули пісню,
довжачи П’єро,
п’ючи прозорий глясе
із бокалу,
як спазматичний Стусовий
ковток.
***
світ
як безладдя форменіє
на срібноликому панно,
малює пензель
Рафаеля
на ньому
сплетене руно,
мозаїку архаїки
та змислів,
сільце рибалки, що застиг
в німій поставі сутерена, –
яскрава заграва
ісходить
з його жагучого нутра.
і треба вже!
негайно!
вмить!
щоби прокинулось й
прорвалось
блаженство фарб
приховане в тобі!
***
ходи –
я покажу
тобі Рембо, Поля Верлена,
я оповім тобі катрени
про мисленнєву сутність
рим,
я покажусь тобі таким
велеречивим,
як хтонічний
давно похований
злий Рим.
у мемуарах
екзегези,
в експропріаціях дощу
я покажу тобі свою
віршову унцію
запалу,
я покажусь тобі запраглим
переповісти дорогу
прощальну проповідь
кинджальну!
***
поглянь
в вікно –
яке блискуче сяйво,
виблискує від гладкості душі,
як вимита у келії Прохаська
рослинна філософія
віршів.
поглянь,
дивись
старанним спогляданням,
все глибше й глибше
піднімай увись
свій скіпетр зародженого щастя,
і сяй, як кришталевий
лист.
***
пройшовши
шлях
від заходу до сходу,
як Магеллана рвані кораблі,
сполохано зринали штормові,
як язики,
багатогранні хвилі,
і патагонські гарбища видінь,
муляжами освітлюючи
схили,
у білій іпостасі
вітряків.
***
розквітнув сад
із Лотоса й П’єрмону,
рука, як тюк,
встромляється
в ліси,
глибиться суть
із кореня рости,
й свідомість знову
на межі амвону,
прохромлює словесну
форму гри.
***
неси
себе
на хвилі моря,
б’ючись об камені тверді,
де пнуться мури
алегорій,
терзають з дерева вірші,
бурунно б’ють
з боків й фалангів,
безжально звихрюють крильми,
спонтанно спалюючи
крапки
й лягають плавно
на папір.