Сергій Шинкарчук. Зі збірки “Птахи означень”

1013

***

Життям живеш, чи лише тлієш,

бо вже по-іншому не вмієш?

Бо вже всі спалено мости —

собі скажи, собі скажи! —

Чому так вітер тонко врочить,

чому всі води — в каламуть.

Чи це твоя справдешня суть?

І рвуться промені натуги,

реве на сонці кочегар,

твоя життя — це Божий дар!

І все, що зроблено — з живого,

і все, що створено — візьми,

життя твоє — не осторога,

воно — це стежка, нею йди.

***

Всеочисний високий біль,

налитий тугою усесвіт,

де всі дороги перехресні

й жагою звана самоціль.

Тобі натомість — біль і біль!

де все так біло й світло-яро,

на видноколі сонце встало

і всі встають разом із ним.

І п’ють, і п’ють його скрижало,

де кожен день — це самоціль,

всеочисний високий біль,

й в тобі тепло його згорало.

***

Радій, душа! Це сонце так сміється,

сміється тин і брід, вилискує земля

криштально чиста. Хмуро в’ється

на оберегім жолобі трава,

а в небі край божественний, здається,

його ти бачив вже крізь ці літа

малечо-куці. А душа — сміється!

Сміється — хай, її сльоза легка

для неї обереться у слова

казкові. Світанково б’ється,

мов птах конвульсій, мов пернатий

змій етимологій, — ти шалій,

душа! у радіснім поклоні.

***

Холодний подих дихає мені,

холодний подих дихає тобою.

Осанна вод! Осінньою габою

пливе, мов ткач, і тче на кораблі

примари хвиль, замріяні овали

на перегідді між камінних брил.

А що за змахи волелюбних крил!

собі торують стежку манівцями,

і тчуть корали неба і землі,

між вод бринять чаруючі відтінки —

це диво-див, це очі її — жінки!

Природа-матір і водневі пінки.

Холодний подих дихає мені,

і світ весь кружить осені хорали.

Диви, які на течії канали!

плескають на каміння лій

і ждуть поволі з долі суховій.

Осанна вод! Незглибна блискавице,

кидаєш з неба зводи крижані,

де торохтить за обрій залізниця.

Холодний подих дихає мені…

***

Цвіте любисток в когось на вікні,

і місяць гріє холодно мені.

Чому сьогодні легко у житті,

а завтра — скрушно? І мете тополя

на хмару вітер — вітер хмару їсть,

немов світанні дні перед грозою.

Куди ідеш, куди ідеш зі мною —

у сад полину, в полиновий сад,

де мов неткана гладь серед принад

тебе вітає… І мете тополя,

мете — не думає, що скрушно у житті,

сьогодні — легко, післязавтра — рвійно.

Бо все — незглибно! Все є елегійно!

Цвіте любисток в когось на вікні,

і місяць гріє холодно мені…

***

Війна, загиблі люди —

там все не так, як тут:

машини, вулиці й приблуди,

і скавулить собачий гук.

Там рожевіє синє небо,

гірка печаль тамує смак.

Вогню і жалості не треба —

це навикання наче шлак.

Іде війна, а ти в коморі —

оце так світ твого буття!

Тут мирне небо і тополі,

стрункі дівчачії тіла.

Усе для тебе — частка раю,

співочі кроки в майбуття

і сон повільний небокраю.

Тож засинай, мале дитя.

 

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

 

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!