“Українська літературна газета”, ч. 5 (361), травень 2024
темні часи
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
глибшають тіні немов під різцем різьбярів
в темні часи я на брід цей зимовий набрів
снігом заповнений простір по вінця по втому
де тут скажіть-но дорога до мене додому
бачиш примерзлу до криги пір’їну – то я
боже невже те що діється – воля твоя?
темні часи наче кригою груди притисли
риба зринає угору у пошуках кисню
глибшають тіні неначе під гострим різцем
око від вітру сльозить крижаніє лице
дай боже рибі повітря в її ополонку
дай сивій матері звістку про сина з полону
що ж це за пір’я у кризі з якого крила
де тут дорога крізь темні часи пролягла
квітне на вікнах мороз гострим листям осоту
січень. війна. день семисотий
24.01.2024
поводир
хмари важкі наче вісті зі східних фронтів
чорні неначе зневіра мов крик гайвороння
ніч стало важко любити – тепер поготів
важко в імлі розпізнати це ті чи не ті
хто там іде нам назустріч крізь ночі безсонні
хто це торкається пальцями наших облич
наче сліпий когось хоче впізнати достоту
пес-поводир підведе його нам до узбіч
– хто це – питаєш – він темний і скорбний мов ніч
– це тільки вітер лише тільки вітер зі сходу
вітер зі сходу наповнить нас чимось гірким
що заповзе у легені в провулки в кімнати
лиже нам руки цей пес-поводир-побратим
вітер нам вкотре торкає обличчя затим
тільки нікого не може із нас упізнати
18.02.2024
відбій повітряної тривоги
беззоряно-чорне знов небо знов мапа країни червона
недремне вночі потойбічне чигає по той бік кордону
від мокрого снігу ці ночі стають більш важкі і вологі
зустрілися на перехресті нічному нічні дві тривоги
у першої голос журливий він душу до денця виймає
вона причитає над тими кого уже більше немає
у другої в косах троянди чорніші чорнішого горя
вона заридала за тими кого ось не стане вже скоро
у світі завжди – кажуть – порівну буває щастя і лиха
тож після усього нас мало б чекати сторіччя утіхи
замовкли обидві сирени ще схлипнувши раз наостанок
червоною смугою в небі займається пізній світанок
22.02.2024
шлях додому
скотч тримається на вікнах вже третій рік
денна температура тримається вище за норму
життя тримається на жінках які виїхали
країна тримається на жінках які залишилися
війну рахували днями потім роками
дітей вчили найголовніших правил –
правил рідної мови і правилу двох стін
одних підхопив і заніс вітер війни
наче парашутики кульбабок
інших змусив глибше пустити корені
щоб не зламатися щоб зміцнити ґрунт
кожна пташка добре знає шлях додому
бо тут гніздо в якому вона народилася
пташина душа зазвичай має свій схід
і свій захід і північ і південь
і шлях їхній лежить не з півдня на північ
а з минулого в майбутнє
понад мертвими містами і селами
понад посіченими вибухами посадками
до свого майбутнього гнізда
складно буде відмивати скотч з вікон
складно зібрати докупи розсіяне вітрами
високо в небі летять лелеки
цієї весни вони прилетіли
на три тижні раніше
07.03.2024
колискова
не перша весняна гроза це дитино
не спалахи перших заграв весняних
нехай мов кораблик ця ніч наша плине
за бортом лишаючи вибухи лих
не звірів голодних виття це дитино
лунає крізь ніч і повітря сире
кораблик наш хвилі долає невпинно
ми стрінемо тільки казкових сирен
ніщо корабель наш спинити не зможе
у трюмах везе він сни мирних часів
на щоглі наш стяг майорить переможний
а лиха й тривоги – за бортом усі
ми завтра такий же кораблик зладнаєм
з паперу кори сподівань і удач
він хутко полине струмком-дивограєм
добраніч дитино
не бійся
не плач
13.03.2024
***
вирви обабіч дороги з посіченими вщент кущами
дошка із написом змитим зарюмсаними прадощами
швидше це можна вгадати аніж роздивитися – міни!
випито ще один березень поки що до половини
сонце червоне мов око налите гіркою сльозою
тягне злим протягом звідкись зі сходу чи то з мезозою
котиться понад згарищами сонце моєї країни
наші міста будуть кращі ніж ті що лягли у руїнах
грає розжареним полиском зла половецька личина
соняхи чорні заклякли з потупленими вниз очима
наче це все і не з нами – знов точить нас думка стороння
крізь продірявлене небо скорботне летить гайвороння
та придивися як знов на світ божий щоб замайоріти
наче відкопаний прапор чи наче зі сховища діти
наче з оточення ханського воїни княжого війська
звільна випростується-проростає весна українська
16.03.2023
***
коли знай чорнішає обрій щоднини
що силу дає нам в години невтішні?
по-перше, це дихання сонне дитини
по-друге, у глечику гілочка вишні
виходять із темряви видива Гої
в повітрі розлите похмуре бароко
вчорашній і нинішній – нас тепер двоє
ми входимо в річку тривожного року
куди нам пливти і як карта нам ляже
ні оком ні думкою це не охопим
весна приміряє вбрання камуфляжне
і блимає зірка мов свічка окопна
палітра потроху стає майже чорна
заграви запалюють край небокраю
скрегочуть доби лиховісної жорна
та кілька речей нас усе ще тримають
і дві з них – повірте – цілком дивовижні!
по-перше, це дихання донечки сонне
і друга – це зрізана гілочка вишні
у глечику маминім на підвіконні
20.03.2023
м. Суми
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.