Сергій Борщевський. Прикрі ронделі

1629

Думки мене змагають невеселі,

зненацька наринають з глибини

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Долучайтесь до УЛГ у Telegram!

і так назовні просяться вони,

що я мережу прикрі ці ронделі.

 

На Сході хлопці вбрані у шинелі

постали проти хижої чмани.

Думки мене змагають невеселі,

зненацька наринають з глибини.

 

А хтось вмостився зручно у фотелі

і скиглить, що втомився від війни,

хоча не знає тій війні ціни.

Одні – в окопи, інші – у борделі…

Думки мене змагають невеселі.

 

***

Деремося крізь хащі непролазні,

важка й терниста випала нам путь.

А хто ж Мойсеї ті, що нас ведуть?

То зрадники, то гендлярі, то блазні.

 

Спираючись лише на сили власні,

на власну волю і на власну лють,

деремося крізь хащі непролазні –

важка й терниста випала нам путь.

 

Та треба йти і далі без боязні,

аби туди дістатись будь-що-будь,

де обриси з туману постають

обіцяного краю невиразні…

Деремося крізь хащі непролазні.

 

***

Не перший рік на Сході йде війна,

там землю оперізують окопи,

а тут працюють бари і секс-шопи,

і на екранах крутиться шпана.

 

Дай волю їм – зжеруть, мов сарана,

планету всю кремлівські мізантропи.

Не перший рік на Сході йде війна,

там землю оперізують окопи.

 

З походу виглядають край вікна

Уліссів українські Пенелопи;

чекаємо підтримки від Європи,

А та і нерішуча, й забарна…

Не перший рік на Сході йде війна.

 

***

Мій Київ як стояв, так і стоїть:

він знав щасливі і трагічні миті;

коли Москви ще не було на світі,

мій Київ був багато вже століть.

 

Від куполів Софії у блакить

іздавна линуть дзвони гордовиті;

мій Київ як стояв,так і стоїть,

він знав щасливі і трагічні миті.

 

Тож треба опиратись самохіть,

як це робили предки знамениті,

зажерливій московській ненаситі,

щоб чулося крізь плин тисячоліть:

мій Київ як стояв, так і стоїть.

 

***

Твоя свобода тільки у тобі:

не жди її покірливо від влади.

Нехай тебе не зваблять казнокради,

не догоджай затурканій юрбі.

 

Не піддавайся розпачу й журбі

і не потрап у пастку безпоради.

Твоя свобода тільки у тобі,

не жди її покірливо від влади.

 

Гадаючи, що ми тепер слабі,

нас знову прагнуть уярмити зайди.

Попереду численні ще завади,

та нас вони не спинять, далебі…

твоя свобода тільки у тобі.

 

***

Така ознака нашої епохи:

відкриті всі дороги глупоті,

на сцені і в реальному житті

усюди домінують скоморохи.

 

Гадають владці, що підданці лохи,

всіх ошукати мають на меті;

така ознака нашої епохи:

відкриті всі дороги глупоті.

 

Переступивши істини святі,

на трони сходять знов царі-Горохи,

і треба не боятися нітрохи

і стати в них незрушно на путі:

така ознака нашої епохи.

 

***

Москву дратує українська мова,

адже народ без мови не народ:

у ній народу генетичний код,

у ній його життя першооснова.

 

Рятує міць прабатьківського слова

Від лихоліть, принижень і знегод.

Москву дратує українська мова,

адже народ без мови не народ.

 

Барвиста, життєдайна, пречудова

вона надійний щит від хижих орд;

дзвінка, неначе плин весняних вод,

душевна й ніжна, наче колискова,

Москву дратує українська мова.

 

***

Історія Московії кривава,

і це давним-давно збагнути час.

Повинен розуміти кожен з нас:

не в Путіні одному тільки справа.

 

Посвідчать Прага, Будапешт, Варшава,

Сибір, Центральна Азія, Кавказ:

історія Московії кривава,

і це давним-давно збагнути час.

 

Така вона, грабіжна ця держава,

Потрібні конче Крим їй і Донбас…

Дай волю їй – загарбає і Марс,

огидна, страхітлива і лукава

історія Московії кривава.

“Українська літературна газета”, чч. 25 — 26 (265 — 266)

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!