Думки мене змагають невеселі,
зненацька наринають з глибини
і так назовні просяться вони,
що я мережу прикрі ці ронделі.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
На Сході хлопці вбрані у шинелі
постали проти хижої чмани.
Думки мене змагають невеселі,
зненацька наринають з глибини.
А хтось вмостився зручно у фотелі
і скиглить, що втомився від війни,
хоча не знає тій війні ціни.
Одні – в окопи, інші – у борделі…
Думки мене змагають невеселі.
***
Деремося крізь хащі непролазні,
важка й терниста випала нам путь.
А хто ж Мойсеї ті, що нас ведуть?
То зрадники, то гендлярі, то блазні.
Спираючись лише на сили власні,
на власну волю і на власну лють,
деремося крізь хащі непролазні –
важка й терниста випала нам путь.
Та треба йти і далі без боязні,
аби туди дістатись будь-що-будь,
де обриси з туману постають
обіцяного краю невиразні…
Деремося крізь хащі непролазні.
***
Не перший рік на Сході йде війна,
там землю оперізують окопи,
а тут працюють бари і секс-шопи,
і на екранах крутиться шпана.
Дай волю їм – зжеруть, мов сарана,
планету всю кремлівські мізантропи.
Не перший рік на Сході йде війна,
там землю оперізують окопи.
З походу виглядають край вікна
Уліссів українські Пенелопи;
чекаємо підтримки від Європи,
А та і нерішуча, й забарна…
Не перший рік на Сході йде війна.
***
Мій Київ як стояв, так і стоїть:
він знав щасливі і трагічні миті;
коли Москви ще не було на світі,
мій Київ був багато вже століть.
Від куполів Софії у блакить
іздавна линуть дзвони гордовиті;
мій Київ як стояв,так і стоїть,
він знав щасливі і трагічні миті.
Тож треба опиратись самохіть,
як це робили предки знамениті,
зажерливій московській ненаситі,
щоб чулося крізь плин тисячоліть:
мій Київ як стояв, так і стоїть.
***
Твоя свобода тільки у тобі:
не жди її покірливо від влади.
Нехай тебе не зваблять казнокради,
не догоджай затурканій юрбі.
Не піддавайся розпачу й журбі
і не потрап у пастку безпоради.
Твоя свобода тільки у тобі,
не жди її покірливо від влади.
Гадаючи, що ми тепер слабі,
нас знову прагнуть уярмити зайди.
Попереду численні ще завади,
та нас вони не спинять, далебі…
твоя свобода тільки у тобі.
***
Така ознака нашої епохи:
відкриті всі дороги глупоті,
на сцені і в реальному житті
усюди домінують скоморохи.
Гадають владці, що підданці лохи,
всіх ошукати мають на меті;
така ознака нашої епохи:
відкриті всі дороги глупоті.
Переступивши істини святі,
на трони сходять знов царі-Горохи,
і треба не боятися нітрохи
і стати в них незрушно на путі:
така ознака нашої епохи.
***
Москву дратує українська мова,
адже народ без мови не народ:
у ній народу генетичний код,
у ній його життя першооснова.
Рятує міць прабатьківського слова
Від лихоліть, принижень і знегод.
Москву дратує українська мова,
адже народ без мови не народ.
Барвиста, життєдайна, пречудова
вона надійний щит від хижих орд;
дзвінка, неначе плин весняних вод,
душевна й ніжна, наче колискова,
Москву дратує українська мова.
***
Історія Московії кривава,
і це давним-давно збагнути час.
Повинен розуміти кожен з нас:
не в Путіні одному тільки справа.
Посвідчать Прага, Будапешт, Варшава,
Сибір, Центральна Азія, Кавказ:
історія Московії кривава,
і це давним-давно збагнути час.
Така вона, грабіжна ця держава,
Потрібні конче Крим їй і Донбас…
Дай волю їй – загарбає і Марс,
огидна, страхітлива і лукава
історія Московії кривава.
“Українська літературна газета”, чч. 25 — 26 (265 — 266)