Олександр СТУСЕНКО
НЕ ВПЕВНЕНИЙ – НЕ ЇЖ
Мав творчий злет,
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Із’їв рулет –
Та й ледве встиг у туалет.
Лежав хот-дог.
Хто з’їв, той здох.
Піратський коньяк:
Хильнув – і мертвяк!
Сто сосисок в тісті –
Сто мерців у місті.
Не бери пиріг з грибами –
Понесуть вперед ногами.
Свіженький хліб:
До рук прилип.
Батон –
Бетон:
Хто вгриз,
Тому приз.
Огірки чудові,
Різнокольорові…
Беріть
Ковбаску свіжу:
Кричить
Оце, як ріжу.
Шашлик із м’яса:
На смак – пластмаса.
Хоч пий пігулки, а хоч всаджуй клізму –
Не виженеш цю кашу з організму!
Спинись, чудова мить!.. А дулі з маком:
До туалету – три квартали з гаком.
В біляшах начинка всяка:
В тому – кіт, а тут – собака,
В тім – конина, в цім – людина…
Процвітає Україна!
ГІМН СІМДЕСЯТИРІЧЧЮ
Сім десятків має,
Та, забувши страх,
Довго щось шукає
У своїх штанах.
Щастя буде мало
З того, що знайде.
Все, що мав, – упало.
Скоро й відпаде.
ЖЕРТВА ЛІТЕРАТУРНОГО ПРОЦЕСУ
Ідуть дослідники.
Вони вже є. Вже тут.
Ще ти живий, ще хвицаєш ногами,
а вже один колегам каже: «Гарно!
Диви, які титани в нас ростуть!»
……………………………………….
І починаєш тьмяно бронзовіть.
Охоче пишеш те, у чім потреба…
(Валерій Гужва, із книжки «Дуель»)
Ідуть дослідники.
Заходять у під’їзд.
У кожного свої на тебе плани…
Ти ще живий, трубою в тебе хвіст,
а вже тебе записано в титани!
Твій творчий шал і прагнення горіть
завалюють лавровими вінками!
І починаєш тьмяно бронзовіть,
у п’єдестал вростаючи ногами.
Вже пишеш те,
що велено писать,
а рецензент єлеєм губи маже.
І хоч-не-хоч, а мусиш помирать,
коли дослідник твій тобі накаже.
ЛЮБОВ НЕЛЮДСЬКА
Я тільки нині здогадався,
Що почуття й у звірів є.
Наш Кіт у Мишу закохався:
Він їй проходу не дає.
Бува, любов дарує крила,
Та тут вона стоїть кутом,
Бо й Сучка гордість загубила:
Постійно біга за Котом.
ОБРАЗА ОСОБИСТОСТІ
Моє обличчя рилом ти назвав.
Приїхав я ображений додому.
Поїв з корита все, що Бог послав,
В кутку нас…ав і влігся на солому.
Я уві сні і рохкав, і сопів,
Обурення не здатний вгамувати:
Ну як ти, бісів сину, лиш посмів
Моє обличчя рилом обізвати?!
ТВОРЧА ЖИЛА
Читають мене
критики,
Поети і
політики.
Вигострюють думки!
І серцем моїм
бавляться –
З свого ж бо
насміхаються! –
Шукають помилки…
(Раїса Іванченко, з книжки «Наче тисячу літ живу»)
Читають мене
медики,
Поети і
поетики,
Монашки та дяки,
І мафія,
й політики,
І навіть гострі
критики…
Вишукують думки!
І серцем моїм
бавляться,
І словом моїм
давляться,
І чухають носи…
Висловлюють
претензії
І шкрябають
рецензії…
Такі тепер часи!
Літературні
злодії
Шпандьорять злі
пародії:
Гадають – на віки!..
А я живу
й не каюся,
Від критиків
ховаюся –
Й пишу у дві руки!
ЕПІГРАМА НА НЕЗРОЗУМІЛУ
ЕПІГРАМУ
Алаверди Валерії Богуславській
Ніяк не можу зрозуміти:
Як з РАНИ можна АКТ зробити?
Ну, тобто я ніяк не розумію,
Як із предмета витворити дію.
Риму вбогу собі я залишу,
А вам – вашу ВІРШОВАНУ ТИШУ.
НАГАДАТИ – НЕ НАГАДИТИ
Валерії Богуславській –
на епіграму в «Укр. Літ. Газеті»
від 15.12.2017
Це знають перА ветерани
І ти, молодий, це знай:
Маєш рани – зализуй рани,
А на показ їх не виставляй!
Нагадати укотре мушу
Цей простий поетичний урок:
Розкриваєш на людях душу –
Тож очікуй у неї плювок.
СНІГОВА ІДИЛІЯ
Дітлахів зібрав двірник,
Коли сніг укрив містечко,
І з’явився сніговик
Від будинку недалечко.
Та пройма любовний пал
І останнього незґрабу…
Сніговик засумував,
Тож йому зліпили бабу.
І відтоді – благодать:
Під вітрів веселі згуки
Так от поруч і стоять,
Взявшись за гілляки-руки.
Та прийде весна-красна –
В один день вони розтануть.
І зіллються він-вона,
І одним струмочком стануть.
ФАНТОМ-АС
Запав у житті туман.
В тумані усе обман…
Майже навпомацки йдеш.
Судилося – не минеш.
Потроху людей смішиш,
Трапляється – то грішиш,
І кожний наступний крок –
Мов зведений зброї курок.
Не знаєш, коли схибнешся,
Чи влучиш, чи промахнешся…
А втім, не в тумані річ.
Я тихо піду у ніч.
Вам – сонце ясне сяйне.
Пробачте мені мене.