Салам, побратиме Баку!

Олександр БАКУМЕНКО, м. Київ

На службу в Баку тридцятидвохрічний Данило Бакуменко потрапив за призначенням як відмінник навчання відразу ж після закінчення редакторського факультету московської Військово-політичної академії. Коли його направляли до Баку, начальник відділу кадрів академії пожартував:

– Ваше прізвище Бакуменко? Тож Ваше прізвище й спрацювало для мандатної комісії. Сам Бог велів служити Вам у Баку!

Молодий підполковник спробував заперечити, попросивши призначення в Україну на будь-яку посаду, але тим самим тільки викликав гнів кадровиків. Адже не кожному випускникові академії надавалася висока честь очолити політвідділ Закавказького військового округу. За роки служби на Кавказі Данило Олександрович зріднився з Баку. Вивчив азербайджанську мову, традиції та культуру цього народу. Ще під час навчання на філологічному факультеті Харківського державного університету виявився неабиякий хист у Данила Бакуменка до вивчення іноземних мов. В університеті він захопився літературними перекладами, що стало до нагоди вже по війні, під час військової служби. Перебираючи батькові архіви, знайшов цікавий цикл його віршів, написаних у рік мого народження, а також чимало оригінальних перекладів з азербайджанської відомих азербайджанських поетів, зокрема батькового побратима, народного поета Азербайджану Расула Рзи та відомого поета Зейнала Халіла. Пропоную Вашій увазі вірш Данила Бакуменка «Салам, побратиме Баку!» та кілька перекладів Данила Бакуменка з азербайджанської Расула Рзи й Зейнала Халіла.

САЛАМ, ПОБРАТИМЕ БАКУ!

Промчавши між морем і кручею,

Наш поїзд ввірвався у ліс…

Навколо луною гримлючою

Озвався перестук коліс.

А сонце тим часом за горами

Сплітало в клубок промінці…

І ось за Хачмасом до моря ми

Помчали в поля-солонці.

Там сіль забіліла заметами,

Там бурі, пустельні степи,

Лиш біля дороги пікетами

Стоять телеграфні стовпи.

Дививсь у вікно і не вірилось,

Невже так змінився ландшафт?

А небо все зірилось, зірилось

На обриси вишок і шахт,

На море, вітрами сполошене,

На поїзд, що линув здаля,

На голі, піском запорошені,

Роз’їдені сіллю поля.

І раптом відразу сузір’ями

Обсипало бухту морську.

Та це ж спалахнуло нагір’ями

Прославлене місто Баку.

Салам, побратиме Баку!

1953

Расул РЗА

КРАПЛІ

Крапля по краплі – дощ.

Крапля по краплі – сльози.

Крапля по краплі – сяйвом зірок

Сходять на травах роси.

Крапля по краплі – хліб

Повнить засіки зерном.

Крапля по краплі – турботи клубок.

Крапля по краплі – озера.

Крапля води у спеку –

Щедрість над всі щедроти.

Трути ж гадючої крапля одна

Може людину збороти.

Іскра – це крапля теж,

В ліс залетить – пожежа.

Крапля по краплі – розквіт життя,

Світу людського безмежжя.

Ті, в кого душі, мов крапля, малі

Серце вражають

краплинами слів.

1961

СПИТАЙ

Як страждає вогонь –

Спитай золу.

Про смуток очей –

Тільки віям знати.

Як прагнуть руки

Творити щодня –

Людину треба спитати.

Про те, чому пісня сумна,

Обірвана знає струна.

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

Ноги лишають

На камені слід, –

Як день страждав той,

Спитайся року.

На світі стрічав я

Багато бід,

Не бачив більшої біди,

Ніж горе народу.

Про лихо пітьми

Хай скаже сліпий.

Про це вже писати не стану.

Я очі заплющив,

Розплющив їх –

Скількох побратимів не стало!..

Як страждає

Пересохле русло ріки –

Струмка запитай у спеку.

Дороги довгі,

Стежини вузькі,

Спочинок далеко.

Як страждає нога,

Кам’янистий долаючи шлях,

Того запитай,

Хто вершини крутої досяг.

Я в путі,

Іще не досяг я мети.

Що там –

Спека,

Негода?

Чи житиме вірш мій?

Не знаю.

Спитай у мого народу.

1962

Зейнал ХАЛІЛ

ЛІРИЧНІ МІНІАТЮРИ

***

Нічліг під небом на кошмі.

Ген місяць з рогом золотим!

Здаюсь я човником в пітьмі,

А мрія – парусом над ним.

Я чую:

Гомонять струмки –

Мов брат із братом розмовля.

Перлинами зійшли зірки –

Зі мною небо і земля.

Що буде завтра – буть тому,

Згорає міст минулих літ!..

Допоки сонце підійму,

Звірятиму по зорях світ.

***

Торкнулась до плеча рука.

У прожилках багрянця жар.

Долоня осені легка,

Душа осіння повна чар.

Листка пергаменту гладінь

Палили сонце і мороз.

І золото й срібло промінь

На ньому райдужно сплелось.

Стою, задумався над ним,

Як і його творець-дубок:

Чи скаже осінь, схожа чим

Моя долоня на листок?

***

Трудивсь садівник і щодня, і щоночі,

Щоб садові жити сто літ.

А вмер садівник –

Хтось на руки робочі

Поклав йому яблуні цвіт.

Земля справедлива

За щедрі літа:

Що дав їй на світі –

Потому верта.

***

Я мовив:

– Дівчино моя, салам!-

Повір моїм закоханим словам…

А в почуттів, мабуть, своє начало,

У відповідь мені – ані слівця.

Дивилась ти на мене і мовчала,

Душею надихаючи співця.

1977

Переклади з азербайджанської

Данила Бакуменка