Руслана Ставнічук. Поезії

1361

Невпинний час малює каруселі –

Мозаїку із днів, годин, років.

Крізь пальці витікає сухопері

Піщинками, як з відер малюків.

 

Він знає все про всіх, бо він усюди

Господар і суддя для наших душ.

Вогненні розмальовує етюди, –

Не знати звідки бере фарбу-туш.

 

Готує кожному картини різні

Й унікальні підбирає кольори.

Чи веселкові чи пастельно-слізні, –

Кожен одержує, що заслужив.

 

Й цвітуть на полотні життя малюнки

Небаченої, дивної краси.

А поруч доля ходить в обладунках, –

У бій готує-точить меч і спис.

 

***

Ти мені подаруй-но любові –

Щоб казкова була та хмільна.

Я гулятиму з нею по колу

І п’янітиму вщент без вина.

 

Я відчую шматок диво-щастя,

Чеберцем розіллється воно.

Лиш, любове, мені усміхайся,

Щодо іншого – вже все одно.

 

Воду вип’ю кухлями цілими,

Не лишаючи крихт на потім.

Гей, любове моя омріяна! –

Я щаслива поруч сьогодні.

 

Будь, що буде – гуляємо нині, –

Раз в житті буває весілля.

Після цього нехай хоч поли’ном

Заросте усе моє тіло.

 

***

Змагався жовтень із вітрами,

Дощем ридав біля вікна.

Душа тепла вперто шукала,

Та залишилася одна.

 

Сама-одна на цілім світі

Хоча людей – греблю гати.

Ніхто не зміг її зігріти,

Серденько їй не розтопив.

 

До самоти душа звикала, –

Кудись подівся відчай, страх.

Їй було осені замало,

Душа ще вірила в дива…

 

***

Тривожно, тихо, обережно

Ступлю ногою в рідний край.

Душі від спогадів бентежно,

Та серце знає: ось він, рай.

Дитинства спомин вічно юний –

Життя мого дзвінкі роки,

Наївні мрії, плани, думи –

Залишиться цей край таким.

Літа злетять, закрутить доля

Шалено в колі зрілих днів,

Та в серденьку завжди зо мною

Живуть моменти ті святі…

 

***

Ця тиша буде вічно голосити

За тим що не судилось, не збулось.

Розлука душ просіється крізь сито,

Любов розквітне зернами колось.

 

Розлука пересіється, минеться,

Розтане, наче осені туман.

Ця тиша буде вічно біля серця,

Усі по парах, а вона – сама.

 

Є в тиші щось магічне, таємниче:

І страх, і відчай, спокій і тепло.

Коли тебе вона ледь-ледь покличе, –

Прилинеш радо під терпке крило.

“Українська літературна газета”, ч. 2 (268), 31.01.2020

Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік! Передплатний індекс: 49118.

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!