І
І знову жайвір душу бередить
І засіває співом всю округу.
Земля в полях тихесенько бринить,
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
А тиша поночі підвищує напругу.
Тремтить повітря – то весна несе
Проміння тепле сонячної млості.
Ще мить одна – і заспіває все,
Від ковили до букової брості.
О! Я вже чув як журавлиний клин
Вночі над нашим містом линув.
Невдовзі із чужих країн
Повернуться і люди в Україну.
І запанує тиша на землі,
І запанують давні заповіти,
Піднімуться міста і наші діти,
І щастя усміхнеться крізь жалі…
ІІ
Немов з-під криги все в тобі скреса –
Забуті почуття і давні мрії,
І рідні голоси, і та краса,
Що душу навесні одвічно гріє.
А що душа поетова? Болить
Або співає, мов казковий птах?
Іде стежиною в гаю, але за мить
Звертає на Чумацький шлях.
Там небо виколисує весну
І надягає зоряні віночки.
А тут ми проклинаємо війну,
Де гинуть у борні сини і дочки.
І ти, як Всесвіт, все в собі несеш –
Дари й гріхи усіх часів і рас,
І космос дивовижний цей без меж,
І це життя буденне без прикрас.