РОДИНА

168

 

РОДИНА

Добрі мої вороги і запеклії друзі,

Лицарі світла і сутіні, піші й комонні,

Паперті служки і ті, що слугують Мамоні,

Білі, зелені, малинові, чорно-червоні,

Ті, хто у ситій заслузі чи лютій осузі!*

 

Вічна робота, мозолі, докука-гризота:

Щоб до копійки копійка, за літом – зима…

Чорна рілля, та зело, та стерня, та багнота…

Скільки потрібно узять, щоб надбати ума?

 

Звіяно: жменя зерна і горою половиця.

Пнулись-тяглись, а воно і ні се, і ні те…

Скільки іще нам утнеться і неназдоровиться,

Заки із розуму мудрості понаросте?

 

Тупцяєм-тупаєм, давньою ступою ступаєм,

Муку свою перебілюємо на муку…

Скільки чекать, поки мудрість просне братолюбієм, –

Чи переходу шукати, пустелю яку?

 

Пріється тяжко усе, що віками намріялось.

Пера Жар-птиці, Грім-дерево – де воно,

де?..

Скільки уже нас по білому світу просіялось,

Скільки іще у чужі порохи упаде. 

2010

___________________________

 

*Осуга – осуд.

 

*

Вони при власті – однієї масті:

Муркочуть і отари не псують,

За трапезою білі і пухнасті…

Але й у щасті пристають напасті,

Бо вовчу морду ікла видають.

 

*

Дметься, величається…

Мамі ж його трясця! –

Все колись кінчається,

Все усім воздасться…

 

Світом не насититься

Черево захланне –

Репне, і розсиплеться,

І погноєм стане.

 

*

Там, де слово гучне викликає

лавини сповзання,

Час-пора лаштувати вождям

показне стажування:

Стань, обранцю, на скелю,

обтяжену снігом і льодом,

Та й учися по-людськи балакати

 з рідним народом.

 

*

Той, хто живе на хлібі і воді,

Не б’є поклонів лакомству і блуду,

Носити може мантію судді

І не страшитися Страшного Суду.

 

 «Гетьмання» нашу
думку єдна

У великій «державній» грі:

«Україна у нас одна!..

У крайньому випадку – дві…»

 

 

*

Убозтво велич любить через край

І ласістю саме себе карає –

На царство прагне, як у вічний рай…

Тому й мізерне, що і знать не знає:

Земного раю вічно не буває.

 

*

Ти можеш дні заповнити ущерть:

Умом, трудами, лінощами, гартом,

Розрахувати кожен крок за стартом

І кожної секунди круговерть…

 

Усе одно – там фініш, де і смерть.

І скажуть люди: «Біг, а не дійшов…»

Бігунче, пожалій-но підошов!

 

*

Живемо – наче затяли самі себе карати:

Хто дармове наобіця – в 
отамани і край;

Не впріємо «на шармака» стонадцять маток ссати

Чи хоч у чорта на хвості заїхати у рай.

 

Чиє б весілля не було, а нам на нім гуляти,

Ще й, як годиться, прихопить законний коровай…

Вже й друга оком важимо: «А що б із нього взяти?»

І похапки прощаємося, мимрячи: «Давай!»

 

 

*

Така красива і невинна

В труні безплатна медицина!

 

*

Що не світання, то tabula rasa*:

Новий месійка, як нова мітла…

Вчорашній день витоптує дотла

Засліпла майбуттям табунна раса.

 

*

Холодне серце – та гарячий рот:

Хамло звикає до чужих щедрот…

 

*

Пігмеї рядять на титанів тендери,

Шинкарським чадом згиджують криївки…

Ведуть Бандеру на розпродаж «бендери»,

Стецька ж у торг – «стецьки із Гончарівки».

 

*

Сховайся хоч за сорок бастіонів –

Не вбережешся від людських прокльонів.

Обсядуть горем і при царських статках,

Не на тобі – то на твоїх нащадках.

 

*

Нікчеми короновані

рятуються в екзотиках

Заморського перебір’я

ідей, давно засалених.

І, тужачися, тягнуться

до хмар по вутлих ґнотиках,

У позику ізсуканих

і за борги підпалених.

 

*

Усе слабке, непевне і калічне:

Правитель і урвитель, Богом дані,

Палаци й монументи…

 

Тільки вічне

«Наметове містечко» на Майдані.

 

*

Поки вони нас – ординською дужістю,

Ми їх – терпимістю, ми їх – байдужістю…

 

*

Де ви, браття у щасті, яких мені день волів?

Так охоче летіли до щедрих моїх столів,

І при «Хмелю ж мій, хмелю…» за чарою що є сили

Совістились, клялися, святе побратимство творили…

Чаші хмелю сухі. На столах ані хліба, ні сала.

Глядь – корова і вірних гостей язиком ізлизала.

 

 

*

Граніт і мармур. Черепи гординні

При постаментах, стесаних із плах…

Одвіку на соборних цвинтарях

Патриції-плебеї не єдині.

Одна на все хіба що мурава,

Стосилий мох і земляна черва…

 

Та царські мавзолеї вічних снів –

Притвори до пекельних казанів.

 

ЗАГУМІНОК «ПАРТІЯ
ВЕДЕ»

Чудна єси у нас держава:

Суціль – невинність і повинність.

Що більше охоронців права,

То нахабнішає злочинність.

 

Фабричне ремесло – на трісці,

Заводи – мов підбиті танки,

Зате вже й у селі, не в місті –

Як на «Волл-Стріті»: бари й банки…

 

Щороку «вишівська родина»

Прещедро сіє лікарями,

Але зоскніла медицина

Все приростає цвинтарями.

 

Міста нових будинків повні –

Щоб тут же множились бездомні…

 

Жінок охотимо родити,

А безпритульних – ніде діти…

 

Землі рахманної – розмаї,

А гречку жебримо в Китаї…

 

Скарбниця – дірка у залатах,

А мільйонерів – як у Штатах…

 

Бюджети  вічно просять
каші,

А на Багамах – всюди наші…

 

Країна у боргах довіку,

А статкам «бонз» немає ліку…

 

Зате від офісів – рябіє!

«Служивих» – ніде голці впасти!

Хай українець порадіє:

Ще не кінець, бо є що красти…

 

Та наші люди й не бідують,

На всяке лихо раду мають:

Одні щасливці десь торгують,

А інші – щось охороняють…

 

Що розбрат, зрада і неслава?..

Що з того, що примара миру?..

Чудна-таки у нас держава –

Мов наречена… для ясиру.

 

Смакують владу філістери:

«Яке ж то врем’я золоте!

 

Збільшовиченої ери

Президенти і прем’єри!

Кожен – знай краде:

Партія веде!»

 

ДЕНЬ КОЗАЦТВА

«Є ратний дух до чарки і до сала

І цілий пук «державницьких ідей».

Запалим світ без мички і кресала,

Як заревемо ревма: «Гей! Гей! Гей!»

 

То не біда, що руки, мов ковбаси,

Що тельбухи аж репають по швах,

Зате ж у нас – аршинові лампаси

І золоті кокарди на лобах.

 

То не біда, що військо в нас – тумани,

Що в піхвах не шаблюки, а ложки,

Зате ми всі – гетьмани й отамани,

І поки є стелячені профани,

Ми серед них – нівроку козаки…»

 

За зірку на погоні, за шлики

П’ють блазнюки, аж оселедці дмуться.

…Спи, Кривоносе, спіть, Січовики,

Щоб зі стида не довелось-таки

В святих могилах вам перевернуться.

 

2010

 

 

*

Завжди його вперед вела дороговказна зірка,

На дух м’ясива, на м’якуш – повз ями і гачки.

За те, що слово вивергав іскряве, наче сірка, 

Йому курили фіміам і ставили свічки:

Непримиренний патріот, мистецтва щедра мірка…

А все, що у юрмі плелось, – осужі балачки.

Хіба що лацкан піджака затаврувала дірка –

Міняв зі зміною зірок обачно партзначки.  

 

*

Все шворить і в’яже червінців мішок,

Все хоче і може юрма безголова:

Із телепнів шкурити «телезірок»,

А з homo alalus* – «будителів слова».

 

2011

________________

 

 Homo alalus* (лат.) –
первісна «людина безсловесна».

 

***

Що мені діяти, як мені бути з тобою?

Цвітом насіятись берегом-бережиною?

Громом гримучим охмурить ослаблу хмарину?

Чи водограєм зіскочити з гір на долину?

 

Димом упасти? Сховатись у срібнім тумані?

Знятися вихором при вітровію воланні?

Крякотом селезня мряклого березня вранці

Птаство закружелять у весільному танці?

 

В легіт убраться, вістунити гожу погоду?

Чи глухарем заливаться тобі на догоду?

Стати органом, щоб фуги мої і хорали

Ситі, веселі гостини твої забавляли?

 

Заціпенітися? Перетекти в баговиння?

Мохом пласким увиватись у власне коріння?

Ні! – на роду мені долено долю собачу:

Гавкати вічно до тебе, Оспалий Читачу.

 

2010

 

ТРЮЇЗМ* ПРО ВЛАДУ

Улізали боком і краями,

Поміж крапелин, у вушко тлі,

Дряпалися сподом і верхами

На амвони у найвищі храми, –

Ухопить за бороду руками

Владаря і неба і землі.

 

А хапали те, що долю луска, –

Вічно межову окрайку ями

І покору тліні та золі…

 

Не врятують ані римська гуска,

Ні з вінця на лобі мозолі.

Влада, дурню, – це міцна мотузка,

Що кінцем звивається в петлі.

 

2011

___________________

*Трюїзм – загальновідома істина.

 

ЗАСТІЛЬНА

Ми ще живі, хоч декому й не віриться.

Була б шапчина – голову вкладем,

Був би казан – пшонця у нім насіється,

Були б ворота – найдемо й Едем.

 

Допоки розум волить «їж і пий!»,

Допоки твердь з-під ніг не утече, – 

Ану ж мерщій по вінчики налий!

Що буде там – нікого не пече.

 

Була б земля – а лишеньком ударимо…

Були б уста – а салом поведем…

Було б кому –  а ми
наскипидаримо…

Було б кого –  та ми ж
не підведем!..

 

Допоки розум волить «їж і пий!»,

Допоки твердь з-під ніг не утече, – 

Ану ж мерщій по вінчики налий!

Що буде там – нікого не пече.

 

Гукніть куди – ми гуртяком із вами,

За «дякую», а можна і за так…

Кого гойда, що в дядька під ногами –

Гостинець, мурава чи коров’як?

 

Допоки розум волить «їж і пий!»,

Допоки твердь з-під ніг не утече, – 

Ану ж мерщій по вінчики налий!

Що буде там – нікого не пече.

 

Кому, скажіть, яке до того діло,

Що ми самі на себе й по собі?

Що вічно в нас ні впало і ні сіло,

А всядеться – то тільки на горбі?

 

Допоки розум волить «їж і пий!»,

Допоки твердь з-під ніг не утече, – 

Ану ж мерщій по вінчики налий!

Що буде там – нікого не пече.

 

Нехай валують за рови собаки!

Де б не снувало, що б там не ревло, –

Ми ще живі, панове небораки,

Своїм на диво, а чужим на зло!

 

Допоки розум волить «їж і пий!»,

Допоки твердь з-під ніг не утече, – 

Ану ж мерщій по вінчики налий!

За тих, хто править нами, грім їх бий, – 

Хай і у пеклі їм добро пече!

 

2010

 

 

 

***

Позичили в родителів життя

Та й дуримо себе, що ми – боги,

Що позиці не буде вороття,

Як не вернути по зимі сніги…

 

Не тішмося, бо час платить борги

Непоминущий, мов саме буття.

Все зважить незворушний Судія,

Усі довги, які на карбі є, –

І чесно вділить кожному своє…

 

Блажен, кого сподобить судний торг

Лишити дітям позику, не борг.

2011

 

м. Київ

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!