РОДИНА
Добрі мої вороги і запеклії друзі,
Лицарі світла і сутіні, піші й комонні,
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Паперті служки і ті, що слугують Мамоні,
Білі, зелені, малинові, чорно-червоні,
Ті, хто у ситій заслузі чи лютій осузі!*
Вічна робота, мозолі, докука-гризота:
Щоб до копійки копійка, за літом – зима…
Чорна рілля, та зело, та стерня, та багнота…
Скільки потрібно узять, щоб надбати ума?
Звіяно: жменя зерна і горою половиця.
Пнулись-тяглись, а воно і ні се, і ні те…
Скільки іще нам утнеться і неназдоровиться,
Заки із розуму мудрості понаросте?
Тупцяєм-тупаєм, давньою ступою ступаєм,
Муку свою перебілюємо на муку…
Скільки чекать, поки мудрість просне братолюбієм, –
Чи переходу шукати, пустелю яку?
Пріється тяжко усе, що віками намріялось.
Пера Жар-птиці, Грім-дерево – де воно,
де?..
Скільки уже нас по білому світу просіялось,
Скільки іще у чужі порохи упаде.
2010
___________________________
*Осуга – осуд.
*
Вони при власті – однієї масті:
Муркочуть і отари не псують,
За трапезою білі і пухнасті…
Але й у щасті пристають напасті,
Бо вовчу морду ікла видають.
*
Дметься, величається…
Мамі ж його трясця! –
Все колись кінчається,
Все усім воздасться…
Світом не насититься
Черево захланне –
Репне, і розсиплеться,
І погноєм стане.
*
Там, де слово гучне викликає
лавини сповзання,
Час-пора лаштувати вождям
показне стажування:
Стань, обранцю, на скелю,
обтяжену снігом і льодом,
Та й учися по-людськи балакати
з рідним народом.
*
Той, хто живе на хлібі і воді,
Не б’є поклонів лакомству і блуду,
Носити може мантію судді
І не страшитися Страшного Суду.
«Гетьмання» нашу
думку єдна
У великій «державній» грі:
«Україна у нас одна!..
У крайньому випадку – дві…»
*
Убозтво велич любить через край
І ласістю саме себе карає –
На царство прагне, як у вічний рай…
Тому й мізерне, що і знать не знає:
Земного раю вічно не буває.
*
Ти можеш дні заповнити ущерть:
Умом, трудами, лінощами, гартом,
Розрахувати кожен крок за стартом
І кожної секунди круговерть…
Усе одно – там фініш, де і смерть.
І скажуть люди: «Біг, а не дійшов…»
Бігунче, пожалій-но підошов!
*
Живемо – наче затяли самі себе карати:
Хто дармове наобіця – в
отамани і край;
Не впріємо «на шармака» стонадцять маток ссати
Чи хоч у чорта на хвості заїхати у рай.
Чиє б весілля не було, а нам на нім гуляти,
Ще й, як годиться, прихопить законний коровай…
Вже й друга оком важимо: «А що б із нього взяти?»
І похапки прощаємося, мимрячи: «Давай!»
*
Така красива і невинна
В труні безплатна медицина!
*
Що не світання, то tabula rasa*:
Новий месійка, як нова мітла…
Вчорашній день витоптує дотла
Засліпла майбуттям табунна раса.
*
Холодне серце – та гарячий рот:
Хамло звикає до чужих щедрот…
*
Пігмеї рядять на титанів тендери,
Шинкарським чадом згиджують криївки…
Ведуть Бандеру на розпродаж «бендери»,
Стецька ж у торг – «стецьки із Гончарівки».
*
Сховайся хоч за сорок бастіонів –
Не вбережешся від людських прокльонів.
Обсядуть горем і при царських статках,
Не на тобі – то на твоїх нащадках.
*
Нікчеми короновані
рятуються в екзотиках
Заморського перебір’я
ідей, давно засалених.
І, тужачися, тягнуться
до хмар по вутлих ґнотиках,
У позику ізсуканих
і за борги підпалених.
*
Усе слабке, непевне і калічне:
Правитель і урвитель, Богом дані,
Палаци й монументи…
Тільки вічне
«Наметове містечко» на Майдані.
*
Поки вони нас – ординською дужістю,
Ми їх – терпимістю, ми їх – байдужістю…
*
Де ви, браття у щасті, яких мені день волів?
Так охоче летіли до щедрих моїх столів,
І при «Хмелю ж мій, хмелю…» за чарою що є сили
Совістились, клялися, святе побратимство творили…
Чаші хмелю сухі. На столах ані хліба, ні сала.
Глядь – корова і вірних гостей язиком ізлизала.
*
Граніт і мармур. Черепи гординні
При постаментах, стесаних із плах…
Одвіку на соборних цвинтарях
Патриції-плебеї не єдині.
Одна на все хіба що мурава,
Стосилий мох і земляна черва…
Та царські мавзолеї вічних снів –
Притвори до пекельних казанів.
ЗАГУМІНОК «ПАРТІЯ
ВЕДЕ»
Чудна єси у нас держава:
Суціль – невинність і повинність.
Що більше охоронців права,
То нахабнішає злочинність.
Фабричне ремесло – на трісці,
Заводи – мов підбиті танки,
Зате вже й у селі, не в місті –
Як на «Волл-Стріті»: бари й банки…
Щороку «вишівська родина»
Прещедро сіє лікарями,
Але зоскніла медицина
Все приростає цвинтарями.
Міста нових будинків повні –
Щоб тут же множились бездомні…
Жінок охотимо родити,
А безпритульних – ніде діти…
Землі рахманної – розмаї,
А гречку жебримо в Китаї…
Скарбниця – дірка у залатах,
А мільйонерів – як у Штатах…
Бюджети вічно просять
каші,
А на Багамах – всюди наші…
Країна у боргах довіку,
А статкам «бонз» немає ліку…
Зате від офісів – рябіє!
«Служивих» – ніде голці впасти!
Хай українець порадіє:
Ще не кінець, бо є що красти…
Та наші люди й не бідують,
На всяке лихо раду мають:
Одні щасливці десь торгують,
А інші – щось охороняють…
Що розбрат, зрада і неслава?..
Що з того, що примара миру?..
Чудна-таки у нас держава –
Мов наречена… для ясиру.
Смакують владу філістери:
«Яке ж то врем’я золоте!
Збільшовиченої ери
Президенти і прем’єри!
Кожен – знай краде:
Партія веде!»
ДЕНЬ КОЗАЦТВА
«Є ратний дух до чарки і до сала
І цілий пук «державницьких ідей».
Запалим світ без мички і кресала,
Як заревемо ревма: «Гей! Гей! Гей!»
То не біда, що руки, мов ковбаси,
Що тельбухи аж репають по швах,
Зате ж у нас – аршинові лампаси
І золоті кокарди на лобах.
То не біда, що військо в нас – тумани,
Що в піхвах не шаблюки, а ложки,
Зате ми всі – гетьмани й отамани,
І поки є стелячені профани,
Ми серед них – нівроку козаки…»
За зірку на погоні, за шлики
П’ють блазнюки, аж оселедці дмуться.
…Спи, Кривоносе, спіть, Січовики,
Щоб зі стида не довелось-таки
В святих могилах вам перевернуться.
2010
*
Завжди його вперед вела дороговказна зірка,
На дух м’ясива, на м’якуш – повз ями і гачки.
За те, що слово вивергав іскряве, наче сірка,
Йому курили фіміам і ставили свічки:
Непримиренний патріот, мистецтва щедра мірка…
А все, що у юрмі плелось, – осужі балачки.
Хіба що лацкан піджака затаврувала дірка –
Міняв зі зміною зірок обачно партзначки.
*
Все шворить і в’яже червінців мішок,
Все хоче і може юрма безголова:
Із телепнів шкурити «телезірок»,
А з homo alalus* – «будителів слова».
2011
________________
Homo alalus* (лат.) –
первісна «людина безсловесна».
***
Що мені діяти, як мені бути з тобою?
Цвітом насіятись берегом-бережиною?
Громом гримучим охмурить ослаблу хмарину?
Чи водограєм зіскочити з гір на долину?
Димом упасти? Сховатись у срібнім тумані?
Знятися вихором при вітровію воланні?
Крякотом селезня мряклого березня вранці
Птаство закружелять у весільному танці?
В легіт убраться, вістунити гожу погоду?
Чи глухарем заливаться тобі на догоду?
Стати органом, щоб фуги мої і хорали
Ситі, веселі гостини твої забавляли?
Заціпенітися? Перетекти в баговиння?
Мохом пласким увиватись у власне коріння?
Ні! – на роду мені долено долю собачу:
Гавкати вічно до тебе, Оспалий Читачу.
2010
ТРЮЇЗМ* ПРО ВЛАДУ
Улізали боком і краями,
Поміж крапелин, у вушко тлі,
Дряпалися сподом і верхами
На амвони у найвищі храми, –
Ухопить за бороду руками
Владаря і неба і землі.
А хапали те, що долю луска, –
Вічно межову окрайку ями
І покору тліні та золі…
Не врятують ані римська гуска,
Ні з вінця на лобі мозолі.
Влада, дурню, – це міцна мотузка,
Що кінцем звивається в петлі.
2011
___________________
*Трюїзм – загальновідома істина.
ЗАСТІЛЬНА
Ми ще живі, хоч декому й не віриться.
Була б шапчина – голову вкладем,
Був би казан – пшонця у нім насіється,
Були б ворота – найдемо й Едем.
Допоки розум волить «їж і пий!»,
Допоки твердь з-під ніг не утече, –
Ану ж мерщій по вінчики налий!
Що буде там – нікого не пече.
Була б земля – а лишеньком ударимо…
Були б уста – а салом поведем…
Було б кому – а ми
наскипидаримо…
Було б кого – та ми ж
не підведем!..
Допоки розум волить «їж і пий!»,
Допоки твердь з-під ніг не утече, –
Ану ж мерщій по вінчики налий!
Що буде там – нікого не пече.
Гукніть куди – ми гуртяком із вами,
За «дякую», а можна і за так…
Кого гойда, що в дядька під ногами –
Гостинець, мурава чи коров’як?
Допоки розум волить «їж і пий!»,
Допоки твердь з-під ніг не утече, –
Ану ж мерщій по вінчики налий!
Що буде там – нікого не пече.
Кому, скажіть, яке до того діло,
Що ми самі на себе й по собі?
Що вічно в нас ні впало і ні сіло,
А всядеться – то тільки на горбі?
Допоки розум волить «їж і пий!»,
Допоки твердь з-під ніг не утече, –
Ану ж мерщій по вінчики налий!
Що буде там – нікого не пече.
Нехай валують за рови собаки!
Де б не снувало, що б там не ревло, –
Ми ще живі, панове небораки,
Своїм на диво, а чужим на зло!
Допоки розум волить «їж і пий!»,
Допоки твердь з-під ніг не утече, –
Ану ж мерщій по вінчики налий!
За тих, хто править нами, грім їх бий, –
Хай і у пеклі їм добро пече!
2010
***
Позичили в родителів життя
Та й дуримо себе, що ми – боги,
Що позиці не буде вороття,
Як не вернути по зимі сніги…
Не тішмося, бо час платить борги
Непоминущий, мов саме буття.
Все зважить незворушний Судія,
Усі довги, які на карбі є, –
І чесно вділить кожному своє…
Блажен, кого сподобить судний торг
Лишити дітям позику, не борг.
2011
м. Київ