Різдво. Саморобна церква

228

***

Різдво. Саморобна церква.

Колись це була сільська водонапірна

башта,

Потім – бібліотека, що гніздилася

(від слова «гніздо»)

Під самісіньким дахом цієї башти,

А тепер ось –

 

Маленька кімната, білена крейдою.

Стеля нависає низько; дивно, чому

Саме прямокутність цієї кімнати

Так не відповідає моїм уявленням про церкву?

Ми із сестрою стоїмо під самою грубкою,

Але ноги мерзнуть. Святкова літургія

Триває години три, ми запізнились.

Отець Василь наверстує упущене –

говорить довго.

Його святкове вбрання,

шите синіми нитками

Однією з прихожанок громади,

То виникає, то зникає

за голубою фанерою

Маленьких царських врат.

Паперові голуби і янголи

Звисають із паперових ікон,

що їх позносили прихожани,

Пришпилених до паперово-крейдяних стін –

Уся ця саморобна церква, навіть сам отець
Василь

Нагадують орігамі, складене

із білого паперу

Людьми, що називають себе

«громадою»…

 

Ноги мерзнуть, літургія триває.

Та ось нарешті – «Вірую».

Наш сусід хутко зникає за дверима –

Там стоїть дзвін, єдиний дзвін цієї церкви,

Підвішений до перекладини,

Із занадто високим голосом, що тяжіє

до фальцету.

У нашої молитви з’являється

музичний супровід:

 

Вірую

Дзень!

в Бога Вседержителя, Творця неба і землі.

Дзень!

І в Ісуса Христа, Сина Його єдиного,

Господа нашого,

Дзень!

який був зачатий від Духа Святого…

Дзень!

 

Це ж треба – у сусіда майже музикальний слух,

Лише раз не потрапив у такт.

 

Я дивлюся на нього і знову пригадую:

Його батько послав на смерть

мого прадіда,

Доносом у 37-му.

Як йому дивитися на мене?

 

Я виходжу і стаю на його місце,

Я входжу до його тіла,

Я відшукую поглядом у натовпі

свою власну постать,

Я б’ю у дзвін:

 

Мій батько

Дзень!

послав на смерть її прадіда.

Дзень!

Що робити маю?

Я вибив для її баби й діда

краще місце на нашому кладовищі.

Дзень!

Бог свідок, простіше було вибити

кращу ділянку

під будівництво у нашому царському селі.

Дзень!

А тепер ось будую церкву…

 

Вона, ця нова церква,

лише за сотню кроків звідси.

Велика, двохкупольна,

Кажуть, наступного року стане до ладу.

Перенесуть до неї начиння із саморобної
церкви, де краще,

І все це орігамі перетвориться

На розігнутий лист паперу

У зморшках і згинах…

 

Це якесь закляте місце

вічних метаморфоз.

Колись тут стояла інша церква –

У  30-х
її зруйнували, коли до школи

ходив мій дід.

(Він казав: коли розібрали

попівський сарай,

Звідти посипалися людські пожертви – хліб,

Попи віддавали його свиням;

Дід до смерті не сприймав священиків та
релігії,

Для нього це було одне і те ж).

 

Церкву зруйнували,

а церковноприходську школу залишили –

Мою школу.

Вона загинула в 90-ті,

її розтягли по цеглині,

І на половині шкільного подвір’я

З’явився котедж

нового жителя царського села.

А на іншій половині – нова церква.

 

Це закляте місце вічних метаморфоз:

 

Водонапірна башта – Бібліотека –  Церква;

 

Церква – 
Школа –  Котедж –  Церква;

 

Навіть сусідній клуб не оминула ця доля:

 

Клуб – 
Фабрика –  Склад –  Пустка…

 

Це закляте місце вічних метаморфоз.

 

…Господи! Чому ти в’яжеш

такі міцні вузли?

Чому вдягаєш мені на ногу Свого ланцюга

І тягнеш мене до цього клятого місця,

Наче пса?…

 

А на подвір’ї моєї школи – тепер церкви

Свого часу відкопували

рештки священиків;

Про мого однокласника говорили,

Що він знайшов у ямі череп.

Той Віталик постійно був у чомусь винний,

І на це не впливали ніякі метаморфози клятого
місця.

Малолітній хуліган…

Його вже кілька років, як немає,

Він повісився у сусідньому садку,

І його мати, що торгувала

при дорозі поряд,

Навіть не змінилася на лиці від цієї звістки –

Так спилася,

Його батько давно, як помер

від туберкульозу,

Його сестра вийшла заміж і втекла звідти,

Їхня хатка розлізлася по швах,

І тільки сусідка запитувала час від часу:

«Віталику, ти не голодний?..»

 

Господи,

Я могла би продовжувати цей вірш

безкінечно,

Певно, це вже навіть не вірш – це проза,

Це вже мало не Прохасько –

«з цього можна зробити кілька віршів»;

Отак би й писала далі –

Без абзаців, без розділових знаків,

Слово за слово, наче кільця того ланцюга,

На якому Ти мене тримаєш,

Господи.

 

м.Полтава

?ЛАБ?L ??8?:}3Й (Київ)

 

1. Ю. Щербак. Час смертохристів

2. Маршал Вінграновський. Книга про поета
(спогади, есеї, листи, інтерв’ю)/ упорядник Павло Вольвач

3. Григір Тютюнник. Бути письменником:
щоденники, записники, листи/ упорядник Олексій Неживий

4. В. Гужва. Порцеляновий янгол

5. Д. Кремінь. Замурована музика

6. В. Некляєв. Вічний вітер

7. Галина Пагутяк. Сни Юлії і Германа

8. Надія Степула. Небо (не) сповідане. Все (і)
ніщо

9.І. Корсак. Отаман Чайка

10.В. Слапчук. Вибране.

 

Петро СОРОКА (Тернопіль)

1. П. Коробчук. Боса флейта. Поезії

2.М.Олефіренко. Лівша. Повість

3. Г.Пагутяк. Кенігсберзький щоденник

4. Людмила Литвинчук. Голубина трапеза

5.В.Шкурган. Ади жию

6.Г. Цимбалюк. Іпостасі

7. C. Дзюба. Життя між кулями: публіцистика

8.В. Малик. Синя книга. Щоденник. Записки для
самого себе

9.Поезія Вірменії. Авторська антологія М.М.
Нестерчука. Переклади Миколи Шатилова у журналах «Січеслав» і «Березіль»

10 Є. Баран. Дев’яності навиворіт: есе.

 

Олександр СТУСЕНКО (селище Буча на Київщині)

(оскільки експерт запропонував свою версію без
визначення місць, усі книжки отримують по 5 балів)

 В.Рутківський. Сині Води

Н.Килибарда. Угренова земля та інші оповідки

П.Крижанівський. У Чорнокуті

В.Мельник. Трильярди сонетів

В.Шкляр. Чорний ворон. Залишенець (книжка
вийшла друком 2009 року).

Брати Капранови. Щоденник моєї секретарки

Ю.Барабаш. Просторінь Шевченкового слова

С.Риндик. Дідова романтика

Олесь Воля. Щоденник

О.Бойченко. Аби книжка.

 

Редакція УЛГ дякує шановним експертам за
участь у рейтингуванні.

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!