“Українська літературна газета”, ч. 5 (349), травень 2023
ЛАВИНА
І знову зі сходу суне орда московитів,
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Списи прожекторів небо зі зла розсікають.
Бурий ведмідь із загрозами лапи здіймає,
І кулеметами тиша ранкова прошита.
Поки прив’язані коні баскі ланцюгами,
Негідник старий підступні сплітає сіті.
Орк ненаситний творить безчинства у світі,
Навіть словами кидає смерть поміж нами!
Ніби лавина зійшла, світло сонця зникає.
Направо підеш – каміння, наліво – провалля.
Чи зна чоловік, що з собою візьме в замогилля?
Або чого він на смертному одрі жадає?
Розбита горем сестра ридає над братом,
Річка спинила свій плин, а дощ кам’яним став,
Сонце зійти не змогло, лиш заграва огниста:
Регоче упир і погрожує з жерла гармати.
З ЛАВРСЬКОЇ ДЗВІНИЦІ
В Києві виє сирена… І Чапа боїться,
Нишпорить поміж будинками вітер холодний,
Слід одинокий на білому снігу Господній
Бачу й не вірю у казку, що бійні призвідця
Десь в тридесятому царстві, далеко за морем,
Начебто йде братовбивча війна в Україні.
Досить!… те братство фальшиве віднині в руїнах,
Мертва та правда!… Убита брехнею і горем!
Бомби у Києві, Харкові, Сумах, Херсоні.
Слово безбарвне, серця кам’яніють від болю.
Хай буде проклятий той, чия чиниться воля
Стерти у попіл ці села й міста безборонні!
Гул літаків, рев гармат ні на мить не втихає,
З докором дивляться в небо всіх мертвих зіниці.
Дзвонить у дзвони набатом на Лаврській дзвіниці
Безжальний до ворога бог, що помсти жадає!
СЛІДИ ГОСПОДНІ
Вкрили дим і мряка чорна
Бучу та Ірпінь…
Тут блукає від учора
Вбита моя тінь.
Їй блукати сотні років
Між уламків бомби.
Що ж ти твориш, царю орків,
Проклятущий зомбі!
Та Тарас із «Джавеліна»
Ворога вітає.
Бо не стане на коліна
Той, хто волю має.
У вогні Дніпро… палає
Світ увесь сьогодні…
Бог Софію затуляє:
Он сліди Господні!
КИЇВ. АНДРІЇВСЬКИЙ УЗВІЗ
Моєму старшому синові Раулю
Вчора тут мешкали люди,
Нині – руїни і дим.
Чом по-зимовому студиш,
Березню з ликом блідим?!
Квітень – чи буде квітучим?
Серце так прагне весни…
Бач, не скорилася Буча,
Марно старались вони!
Власну домівку шукаю.
Важко впізнати… Стоїть!
Вчора наснилось: вмирає
Мій малознаний сусід.
Київ орда розпинає,
Мов на Голготі Христа.
Що з нами сталось? Палають
Села вкраїнські й міста.
Снилося: хвилі Дніпрові
Гідру гидотну русні,
П’яну від крику і крові,
Випхали з дна навесні.
Ворога доблесні вої
Гнали з своєї землі.
Твердо стояв на Узвозі
Гордий Апостол Андрій!
ЛИСТ ПАМ’ЯТНИКА ТАРАСОВІ ШЕВЧЕНКУ
У ТБІЛІСІ ДО ПАМ’ЯТНИКА ТАРАСОВІ ШЕВЧЕНКУ У МОСКВІ
Чолом тобі, мій двійнику! У цей жорстокий час
Стоїться як тобі під п’яним позирком Арбату?
Туманить очі сніг, а чи сльоза солонувата?
Чи погляд гордий в холоді й морозі зовсім згас?
В Тбілісі березень заплутався в негоді теж:
То дощ, то сніг, то враз дев’ятиоке сонце світить.
Та лине тут: «Героям слава!» – йде луна по світі –
І чуюсь тигром в панцирі із бронзових одеж!
Ти знаєш, тут брати по крові й плоті. А у вас?..
І де ж та байка про братів-слов’ян, скажи на милість?
Злі перехожих погляди, ядуча злість, ненависть,
Злословлять і плюють тобі під ноги повсякчас…
Я знаю, що на глум тебе в Москві зовуть «хохлом».
А тут мене шанують, люблять: я ж – творець «Кавказу»!
В серця картвелів маю безстрокову, брате, візу.
Хотів би, щоб і в тебе в тій країні так було.
Чи ж те можливо?! В Україну люто пре москаль
І ріки крові до Дніпра течуть дітей невинних,
Зчорніло сонце від димів, гірчить вода полинно…
Хай западеться лігво сатани. Мені – не жаль!
З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ, МОЯ КОХАНА!
Присвячується покійній дружині
Замкнені двері нашого дому, Іє!
Кулі, снаряди, вибухи, обрій чорніє.
Що з нами коїться – не поясню, не вмію!
Армагедон… криваві жнива у смерті.
У пеклі живі, розтерзані душі мертві,
Злякано виє пес безпорадний, обдертий.
Куди мені йти, де порятуюсь, самотній,
Як погамую чуття падіння в безодню:
Колесо крутиться часу, а рух зворотній.
Туга, завбільшки у Всесвіт – відкрита рана,
З іншого простору сяєш мені, жадана,
І, попри все, я вітаю тебе, кохана!
МИ ЗАЛИШАЄМО КИЇВ
Машин каламутний потік у бажанні вціліти…
Ми залишаємо Київ й не знаєм, що далі…
Нам голосіння й слова в горлі каменем стали,
Всі перед Господом рівні тут, старці і діти!
Тут залишаєм минуле, майбутнє й сьогодні
Веземо з собою лиш грона любові та гнів.
На обрії радості привид, згасаючи, мрів,
А замість неї стрічались печаль і самотність.
Диких кочівників оргія темна й жорстока
(хто наказав їм, чия чорна воля і слово?),
Наче то скіфи із темних віків пруть із ревом.
Ні, замість них тепер бачу гидотного орка.
Ми залишаємо Київ, занурившись в темінь,
Місяць ховається в хмари від сорому наче.
Пекло на наших очах оживає гаряче,
Радощі й втіхи на попіл згоряють в геєні.
НІ ЄДИНОВІРНА, НІ БЛАГОЧЕСТИВА
Єдиновірна? Благочестива?
Навпаки – богохульна.
В пустелі Монголії зроджена,
Дотепер безпритульна,
Ні вигляд, ні лик свій не змінює,
Ні вчинки загарбницькі.
Вона завжди там, де руйнації,
Убивця і зрадниця.
Століття ідуть за століттями,
А вона прагне крові,
І бути хазяйкою хоче так
В сусідському домі.
І сліпне від заздрості, бачачи,
Що сусід живе краще.
Лиш кров’ю наситить невинною
Це єство непутяще.
І поки в родючі чорноземи
Сіє смерті насіння,
Я оду співаю поваленню
І поразці росії!
О, ТЕ, ЩО Я БАЧИВ, БУЛО ГІРШЕ ВІЙНИ
Приголомшена, з горя волає Софія свята,
Зруйнований варваром, плаче і стогне Поділ.
Та надійний Європи і Азії тут вододіл,
І стоїть непохитно фортеця братів-християн!
На Київську Русь урагани упали і град,
Із справжньою Руссю воює фальшива країна.
Німі і потворні раби сіють смерть і руїну.
О, те, що я бачив, то гірше війни у стократ…
Ми їхали в ніч… не знали, куди і навіщо?
Втомлений гул двигунів. Із погаслими фарами.
Небо лютневе вкривалося дивними хмарами,
По атому множили віру й терпіння найвищі.
Вісім років ятрилася рана кривава АТО,
Волали до НАТО: невже ти не бачиш потопу?!
Протріть свої заспані очі, НАТО, Європо!
Як нині загинемо ми, порятує вас хто?
СТОЇТЬ МІЙ ДІМ
Телефоную сусідові в Київ… Він вдома.
Стоїть ще мій дім… Ракета не влучила й нині.
Що ж ти, виродку, сину собачий, тут чиниш?!
Хто це здатен збагнути, хто це усвідомить?!
Бог береже землю цю, цей народ споконвіку,
Іншої зброї не знають вони, окрім віри.
Меч перемоги і щит свій Творець їм довірив –
Стоїть Україна, і Київ, й так буде довіку!
АПЛОДУВАТИМЕ ТОБІ ЄВРОПА
Від Чорнобиля і до Майданів,
До жорстоких реалій війни
Був з тобою, я й зараз з тобою
П’ю вино за життя восени.
І крізь гуркіт боїв, крізь ридання
Чую голос Тараса, Франка,
Чую Лесю твою найдорожчу –
Їхня пісня лунає дзвінка.
Так, на жаль, вже роки пролетіли,
Вже не той я, і сили не ті,
Та любов і повага до тебе
Непорушні для мене й святі.
Наче скарб, бережу в своїм серці
Доброту і прихильність твою,
Навіть відстань над ними не владна,
Вони вічні – й на тому стою.
У думках ти моїх безупинно,
І зцілити тебе моя ціль…
Із тобою в найважчі години,
Твою радість ділю і твій біль.
Наближається час Перемоги,
І здобудеш ти мир в боротьбі.
На Говерлі піднімеш свій прапор
Й крикне «СЛАВА!» Європа тобі!
УКРАЇНСЬКИМ ПОЕТАМ
Сестри й брати мої, нині ми свідки
Цих найчорніших Вітчизни часів.
Батько Тарас кличе помсту із неба,
Лицар Шота свій не стримує гнів!
З вами я, браття, і краще за інших
Я розумію ваш біль і печаль.
Вам надсилаю з листом своє серце:
Рана на ньому кривава і жаль.
В Грузії нині ім’я «Україна» –
Величі символ, відваги й борні,
Символ братерства, взаємоповаги,
Мужності, стійкості духу й броні.
Вірте: пишаюсь, як чую ваш Славень,
Стяг синьо-жовтий – він рідний мені,
Сиве чоло своє низько схиляю.
Честь віддаючи полеглим в війні.
Миру вам!.. Мову дзвінку солов’їну
Вбити не зможе воронячий крик…
Хай береже вас Святая Софія
Й сяє над вами Оранта повік!
Лютий–вересень 2022 року
Київ–Броди (Україна) – Варшава (Польща) – Дзвелі Абастумані (Грузія)
Переклад з грузинської:
Оксана Гунька-Маїк
У добірці – вірші, написані у період з лютого до вересня 2022 року, у складний час, коли автору довелося покинути свою київську домівку, поїхати з Києва на Львівщину, звідти – до Варшави, а потім – до рідної Грузії. У вишуканих поетичних рядках відбилися душевні переживання, надія, віра, любов!
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.