Раїса Харитонова. «Смак крові і заліза на губах…»

295

***

Найменше днів у лютому,

бо він найдовший.

Качатко лемківське пливе рікою сліз

із головної площі.

Від горя у батьків –

Холодним яром – зморшки.

Час на могилах глини їм нашарував

із СРСР завтовшки.

Нас до хреста завжди привчав

натільний хрестик.

І мирним теслею ізмалечку

виховувався месник.

Але…

Пливе кача…

У серці – кречет.

Рука тримає меч, що випрямляє плечі.

 

***

Душогубка-купе, чай втридорога.

Надобраніч скупе, наче ворогу.

 

А крізь гуркіт коліс – тиша спомину:

як любити клялись під іконами.

 

Наша Горлівка вже, наша станція

загубилась навік у акаціях.

 

Хто б подумати міг, що так станеться,

що як сніг на поріг – окупація.

 

Що синам і батькам як пороблено:

Батьківщина – одним, другим – Родіна.

 

***

Труханів міст – мережана бретелька

у літа молодого на плечі.

Твоє ім’я, неначе карамелька

у мене за щокою…

Та ключі

в кишені вже намацала розлука,

що кряче над Донеччиною круком…

і котиться сльозою по щоці.

 

* * *

Коротка нічка солов’їна

і ніжна і глибока,

та Марс вистежує Вкраїну,

мов снайпер, вовчим оком.

 

І дні – як ночі: з небом чорним,

мов шахтарі зі штреку.

Здолайте, хлопці, цього чорта

і повертайтесь з пекла.

 

Пейзаж Донбасу

6 січня 2019

 

Розстріляний Донбас. Аеродром,

неначе птах пораненим крилом,

махає обгорілим знаменом

усім нескореним, стражденним.

 

Шепоче віхола вкраїнською псалом,

а в шанцях «брат» з насупленим чолом

лежить повержений, як усесвітнє зло,

як врубелівський демон.

 

***

Війна на безрік? На роки?

Кров наша ллється три віки…

Коли ж нарешті козаки

почують слово, що як сокіл,

злетить з гетьманської руки?!

 

З життя літер

 

що з нами сталось?

від ненависті показились.

навіть літери

перебрязкуються словами:

Т погрожує пістолета/тах-тах/ми,

кулемета/та-та-та/ми,

гранаТами, сТальними Танками.

Р, наче Марс,

посеред рингу стоїть і регоче:

пропонує свій миррр

і свій рррай-ай-ай-ай:

що ті Танки-консервні-банки

проти його аРтилеРії, Ракет,

гРадів та іншого аРсеналу

«Руського миРу»?!

та ваРто йому лиш ошкіРитись –

ррррррррррр –

як не тільки Т,

а й усі трампи, макрони і меркелі

заїкати-ти-тимуться все життя!

чим ТРизну справляти,

йшли б краще ТРибом своїм,

ТРудилися, яко бджоли,

щоб – не Ракети, не Танки,

щоб – ТРансфрматори, ТРаулери

ТРамваї, ТРолейбуси, ТРактори…

ТРакТоРами поля би орали,

сіяли гречку, саджали картоплю,

райські сади, виноград і троянди…

 

якому негіднику спало на думку

назвати війну миром?

 

***

Такі у нас брати (від слова брАти):

нащадки Каїна, народжені вбивать.

Усе, що бачать, їм потрібно взяти,

Натомість «мамо» вони кажуть «…мать».

 

«Брати», які не відають про волю.

Важку енергію брехні їм не здолать.

І їм диктує Зло на їхню голу долю

неславу, наче славу, примірять.

 

***

«Привид» в небі, мов блискавка, блискає:

від двоглавих – димовиська штрих.

Хто захоче землі української,

той отримає цілий штих!

 

Пісню чуєш з чудовим приспівом,

де матюк не вважають за гріх?

Хто ще хоче землі української

аж на цілий-цілісінький штих?

 

Балайки бренчать по-кремлівськи,

їм плювати на мертвих й живих.

То ж дамо їм землі української

аж на цілий-цілісінький штих!

 

Весна 2022

 

Вже близиться кінець рокам жалобним,

де наші хлопці – горілиць до Бога,

й до пекла пелькою –

запечені на жужіль вороги.

Ми підійшли впритул до Перемоги!

У небі – журавлі!

Розквітли степ і сад, й гаї зелені…

Але війна не йде, веде брудні торги:

звичайний крем’ях видає за кремінь

і пропонує не зерно – полову…

Ми – голий нерв. Нас ріже слово:

«синиця в жмені».

Гуде прадавнім гнівом дзвін Мазепи,

й трембіта піднялась, мов жерло танка,

бо на розбитій траками дорозі –

а кша проклята! – знов колона п’ята.

 

***

Ми прощали й прощались щодня.

Ми втомились прощати й прощатись.

Ми не можемо більше боятись.

У нас доля на всіх одна.

 

Самотужки здолали страх

і пліч-о-пліч, спина до спини,

ми зустрінемо і зупиним

сатанинсько-рашистський жах.

 

Час прийшов, компромісів не буде!

З того світу волає Батурин,
і УПА, Сандармох і ГУЛАГ,

й закатовані голодом люди,

і Чорнобильський саркофаг.

 

Ми прощали й прощались щодня.

Ми втомились прощатись й прощати.

Бог один, Україна одна.

Бог – отець, Україна – мати.

 

***

Смак крові і заліза на губах

притлумлює і біль, і страх.

Смерть вишиває хрестиком Вкраїну,

та над руїнами уже літа пташа.

 

У тебе лише сиві коси – не душа,

непроминальна наша Батьківщино.

 

Травень

 

Беруть конвалії на ріжки пріле листя;

біжить стежина, наче із дитинства;

на линві – ластівок агатове намисто.

І нині, й прісно!

 

І буцім ні війни, ні сліз, ні горя:

у голосі шпаків любов і світло.

Біленькі чайки над Азовським морем

як символ щастя й літа.

 

І травень знає, чим тебе розважить:

пригубить пальчика, а наче поцілує,

а наче рану невигойну забинтує

і терези на мить урівноважить.

 

 

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!