Рада Добріянова. «Переможені осінню»

489

Болгарська письменниця Рада Добріянова працює в різних жанрах. Вона авторка оповідань, есеїв, роману, поетичних збірок, а також – багатьох перекладів зі шведської мови на болгарську. Її власні твори перекладались у Швеції, Австралії, Німеччині, Туреччині, Білорусі, Росії та інших країнах. Мешкає в місті Треллеборг у Південній Швеції. У пейзажній ліриці Ради Добріянової осіння та зимова теми – серед провідних. Пропонуємо вашій увазі вірші з її майбутньої книжки українською мовою «Формула серця», яка незабаром побачить світ в Україні.

 

 

Зараз осінь

зрозуміло

з пантоміми

та арлекінового кольє

зараз осінь

в коренях новий парфум

літа підняв спогад

так піднімається роздушений горобець

зрозуміло

море остигло

і риби втратили колір

простягають мідіям тіні

зараз осінь

зрозуміло

місто говорить

в імлі від ліхтарів

зі світлинами людей

і чорно-білих арок

зараз осінь

в одній сухій фразі

листок фікуса Бенджаміна

слід осені в твоїх очах

нігті мені обпалює

зрозуміло

розумію

зараз осінь

 

Лист

Тіні тепер довші…

Квіти – глухіші…

Пташині пісні притихли

під дощем, який став вологішим,

і нічні пазли –

фрагменти нашої пам’яті –

громадять червоне листя

поверх гребеня і спільного місяця.

Переможені осінню.

Переможені музикою.

Занадто красива твоя рука,

створена у мені,

щоб матеріалізуватись.

Хіба не плачуть ті,

що довго були сильними?

Сніжки,

як пам’ятаєш –

наївні,

віднесені до сосняка.

Щоб уціліти під райдугою,

дай мені власного місяця!

 

* * *

Дощ мене притискає

своїми прозорими нігтями,

його води

руку твою продовжують,

до грудей моїх прилипає

ласка осінніх листків.

І було нереально правдиво,

і була наймажорніша гама,

тебе, що ніколи мене не торкався,

дощ обрав

за свою еротичну даму.

Камернішої від цієї тут п’єси нема.

Одна сльоза стікає

до-овга

по склу.

Актор вклоняється,

прожектора – нема.

 

* * *

Каштан, що в мою заглядає кімнату,

знає – гола я читаю невиразно.

Вітер щодня викрадає

з душі його по одному листку,

по одній колючці зеленій,

по шматкові кори пораненої

і на серці живому – плід!

Бродяго, оберни ураган на моє волосся –

на коноплі, на паперового змія перетвори!

Нехай розіб’ю голову

у вихорі нотного стану!

Знаєш – гола я дихаю.

 

Осінній гість

Один лиш сухий листок,

прилиплий в огорожі…

Був він зітханням Бога?

У вікні ранковий рум’янець,

вони про рунічне письмо говорили,

місячні стрічки,

засохлі по голих вітах.

Хтось перед дверима спинився:

ясний і холодний день

доньку привів у платті

з летючого сатину і жовтих діадем.

 

 

Осінні демони,

мої кревні й приховані,

прошу,

перестаньте кричати –

болить, болить…

В останні секунди мрій

темно спинилась тінь:

стартує нова гра:

немов облущування фарби,

життя отримує життя

через життя.

Осінь збиває листя

примусово,

без жодного слова

в палітрі.

Демони-супутники,

родичі мої зухвалі,

не хочеш когось убити,

хто ніколи не жив,

тому знов –

болить мені…

 

Поїзд-експрес

пріоритезує

безладні

події.

 

13 листопада

Париж 2015

 

Ніхто не вмирає в цей час.

В магії Вежі,

відображеній в Сені,

Джульєтта закохано тліє

під саваном у білій труні.

Нікого не вбивають

за одну монету,

і нема засохлої крові на фортепіано,

концерт запізниться

з метеорологічних причин.

Ніхто не вмирає в цей час.

Зойки у кроках,

охоплені полум’ям вени,

перерізані горлянки,

ніхто не горить уночі,

нема ні летючих зомбі,

ні феєрверків згори,

і тротуари не є бронею,

яка б зупинила стрілянину в серця.

Кошмари не мають повторюваності,

тільки цей день притворився.

Ніхто не вмирає в цей час.

 

В листопаді

Швидкий листок,

єдиний змиг

раптової спільності!

Ех, швидкий листок,

солодкий залишок

бездомної думки,

найжовтіша радість!..

Всі груші поопадали

(чому там з’являються очі твої –

знову?),

жовто згнивають

геть за короткий час.

Дерево розкидає

квадрати

по тротуару

через сильний вітер.

Швидкий листок,

колючий поцілунок чоловіка

мені в потилицю.

 

Зима

Виявилась вранці несподіванка –

лебеді усі назад вернулись,

поки я ще спала.

Побіліли клени,

у вікні замети,

світиться в дворі каштан –

корабель примарний вдалині…

Плавають також думки…

Світло і повільно ронить час

днів краплини,

сніжні і молочні,

трави білі-білі – побіліли.

Як надворі сніг оцей віщує

одне бажання

про вічнозелене!

 

Сніжна ніч

В білі кошики лапатий падає сніг,

ліс, обважнілий від білого

з білими китичками на рогах,

пробігає оленів табун…

І падає лапатий сніг

в моє пізнє вікно –

сиплють питання згори,

чи в чужому домі хтось бродить,

а чи дах побілілий – збірний?

В ньому все небезпечне,

незвичне і алогічне,

страх вишиковується поблизу

відчиненої небесної брами,

як у сновидінні й пробудженні

сіамських близнят.

Там шепче і розсипає

правдоподібна любов,

двоїста й зухвала,

з двома входами:

Вона прийшла. І ти пішов…

Хтось водить кінець мого сну

в летючому зимовому космосі –

сані ці збито зі справжньої ялинки,

і скрипить життя дитинства.

Коли в білі кошики падає сніг,

над пеклом торжествує світла ніч.

 

Зимова пастель

Чайник увімкнутий в контакт дня.

В чайнику пищить і свистить,

свистить і пищить моя самотність.

Кипить вода – жасминові поля,

китайські чашки, порцеляною покриті,

чекають свого трубадура з цитрою.

Увечері вимикається, як кожний знає,

безтурботний чайник.

Слідують довгі переходи безсоння

серед лісу оленячих рогів – вони,

ті табуни в бірюзовому тумані, не знають,

чи повернуться якогось дня…

В контакті дня, чайник увімкнутий.

Сніг навіває можливе передчуття,

що дещо може статись.

Підмету з любов’ю замети

перед домом сторічної жінки.

Потім сядемо з бабою Дарою

серед знімків, друзів позгадуєм,

а чайник прошепче ледь чутно:

«нема такого слова – «самотність»…

 

Зимовий малюнок

Чорні жеребці сьогодні білі

побілені знаки

«Обережно, козулі!»

сніг вночі малював у вікні

крижаною фарбою веснянки і квіти

і відбитки холоднокровних пальців

укрили інеєм брови, чоло

в моєму просторі штурмували

скляним твоїм військом

в розслідуванні ясно бродять

не подумай мною заволодіти

не старайся пробачити

серце поета це ложка

протяжна й хронічна,

куди витікають саги…

поки зима чистить хлорилом

життя сонно звітрюється

коло вікна понасідали горлиці

невідомо звідки з’явившись

щоб перетворитись на воду

жеребці іще галопують

білі скрипки грають в копитах

вночі незворотно світить

важко закроєна

неонова легенда

про втрати в зеленому.

 

Переклав з болгарської  Віктор Мельник

 

“Українська літературна газета”, ч. 26 (318), 31.12.2021

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!