Пилок двокрапок

 
 
Олександр БУКАТЮК
 
:авгієстан:
авгієві стайні – то батьківщина
надто перестараєшся з чищенням
(генеральним внутрішнім прибиранням)
то так вичистиш
що нічого й нікого в ній не залишиться
тільки я буду плямою (ні двоплямою – : )
нагадувати:
колись в тобі була батьківщина
і ти був у ній
 
:бездомний дім:
я в:томи:вся від втоми
я вдома не вдома
бо бездомний мій дім
бо вже невідомо
чи належу я дому
бо дім мій не мій
я поставив би кому чи крапку та стій-
те… я в домі своєМУ ЧУжий
недоречний я мовби іржа на ножі
та без мене у домі всі леза тупі
як дивитись тверезо? вже п’яний світ!
та вже втомлений втомою я бережу
(чорна кров залишила на лезах іржу)
рідний дім що нестерпно чужіший чужого
перекрили вже кисень і биті дороги
тільки батько не битий бо ми
не гуртом
брату ворог братіший тож дім вже мій – дом
все у ньому відчужене та не чуже
Бог не знятий з хреста його береже
повертайся мій доме бездомний і блудний
серця камінь наріжний в тобі
завжди буде
 
:я на:ви:воріт:
я вивернув себе
внутрішнім голосом до вас
в мені сад може запросто стати
морем
глядіть не заблукайте
в цих::::::::::::::::::::двокрапках
вони – тунелі в ні:де і ні:що
чуєте мене
 
:
в:ми:кайтесь
ось вам розетка – :
 
:пилок двокрапок:
горло моє – вулик
бджоли із серця збирають пилок двокрапок
мед – голос який ви бачите
споживайте до перед після
 
:
цей вірш ЇЖАк
двокрапка – : – його оченята
слова – голки
на які настромлене моє серце
 
:
болить амПУТований час
вже БІЛЬше його від:тя:того
ніж ні:бито життя того
гангрена що з’їдає вікИ
на десерт ласує моїми буднЯМИ
що могли би святами бути
все що залишиться –
кілька звіршеграфованих ми:те:й
впритул далекої вічності
 
:голгота лісу:
ще до того як слово було
коли ліс ще всеВИДячим був
і всеЧУЮчим
незнищенна краса не знала тліну
та ліс ПОЧУВався САМотнім
бо нікому було розповісти про рай той
(тому і слова ще не було)
заплакав ліс від самоти нестерпної
від смутку невимовного
і сльози його зерна:ми стали
посіЯв ті зерна і за:коло:сила:ся вся земля
людьми
зрадів ліс
і щедрим був на дари для людини кожної
та йшли віки і люди
не просто забули про свого творця
а й стали вбивати його дітей…
нещасні не розуміють
що цим і себе знищують
 
:конститутивне:
конституція тіла
на інвалідному візку
не до:рівню:є конституції духу
іноді фізична рухомість на 10%
компенсується атлетичністю душі на 90%
хто як не ми визначаємо
обмеженість
чи необмеженість влаСНИх
можливостей
та особлиВІСТЬ потреб
 
:
контрабанда віршів з душі
через митницю серця
це порушення неписаних
хроБАЧих законів
які вірші (знак питання)
жерти треба (знак оклику)
жерти все що рухається і нерухоме
зжерти волю якої не було
і майбутнє якого не буде
(так диктує голодне минуле)
зжерти себе батьків і дітей своїх зжер:ти
руйнуючою інтелект і психіку
самовбивчою мутованою любов’ю
жерти
(зжерли вже знаки питання і знаки оклику)
які ВІРші
 
:
мова – дорожній рух
стою на острівці (не)безпеки-мовчання
і кидаю серце
під колісницю Поезії
 
:
поезія – найважчий вид спорту
спробуйте дістатись фіНІШУ
ще до стАрту
коли не можеш відірвати погляду
від бе33вучного почутого
або підняти барви над поЛОТном
чи відокремити музику від нот
а стрибнути з жердиною пера вище своєї гоЛОВИ
яка невід’ємна від тулуба
принаймні до зустрічі з кАТОм…
вона – наче всі види спорту в одному –
твої парапарнаські ігри
а ще
поезія – бойове мистецтво
миру
 
:всюдисущість стін:
«Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод
Не спинить вас! Зносіть і труд, і спрагу, й голод,
Бо вам призначено скалу сею
розбить»
 
:збіговисько приГОЛОСних:
запах вигорілих німбів
і пропахла часом тлінь
все на світі тільки ніби
наче мовби яко тінь
все на світі не у світі
несусвітня словизна
у секунДНОму столітті
хто вас знає що ви зна…
що ви знаєте про вчора
що ви знаєте про за…
проза – поза вірші – поза
поза межами терзань
що ви знаєте про завтра
коли й нині не було
десь шукає аргонавта
як руно осіннє тло
на толоку хто з останніх
слід за першими застив
хто закоханий в кохання
хліб на масло намасти
масло масляне хліб хлібний
і цих приголосних збіг
чи збіговисько подібних
безподібних буквоніг
на словах стою і слово
під ногами аж горить
що ж ці приголосні! знову?!
до гори мов говори!
а гора собі горою
а гора зі слів горить
все це вам здається грою?
але ж гра – дитинства мить
але ж діти гру сприймають
як життя що у житті
грі нема кінця ні краю
мо’ зіграєте? а втім
хтось хіба у вас питає?
 
:колишня вічність:
Кристалізується в серці сльоза.
Крила обрубані все ще тріпочуть.
Пам’ять в минулім зостатися хоче.
У голові гамірливий вокзал.
Все ж озиРАЮсь, бо в плечі пече
все, що колись називалося вічністю.
І почуваюсь приречено-міченим.
В серці – пуСтеля. Оазис очей…
 
:ніби-манія:
ніби немає причалів
у океані зі стін
нас ніби звід:там вивчали
в лабораторії тлінь
ніби ми носимо німби –
ніби ГРАнати кільце
ніби ми ніби ми ніби
всі підписались на це
творчість – релігія ніби
ми її ніби жерці
неба годуємось хлібом
із журавлями в руці
ось я одним це пишу
звете його ви пером
та не відмовлюсь й від миші
щоб цифру:вати ряд.com ,,,,,,,
ні не забув я про ніби
а про не ніби забув
створюю всесвіт
мені би
з ніби зір:вати табу
 
:
хліба й видовищ
хіба не вид:о:вище
коли розпинають хліб?
а риба дорогА
як довічний ремонт до:роги
одним словом – золота
це ви маєте ви:конати
333-и її бажання
хліба й видовищ!
розпинання хліба –
то два в одному
блаженні голо:дні
та хіба ви гол:одні коли
обжерлися видовищами
розпинання хліба
хто така риба?
церква?
казкова істота?
сніданок?
ваша прамати
мовчазні мої?
та годі! не репетуйте!
все одно мовчите
чим більше слів
тим БІЛЬше несКАЗАНного
всього-на-всього переведення
голосних і приголосних
хліба? видовищ?
 
:
ходив по вулиці із тріщиною
в грудях
о:днорідна маса людей
реагувала по різному
о:дні – не помічали
другі – показували пальцями
треті – плакали
четверті – сміялися
п’яті – кидали в неї монету наче в скарбничку
шості – впихали сміття
сьомі – заглядали в середину
восьмі – сто:ронилися
дев’яті – ви
яка ваша реакція на рану
в моїх грудях?
м. Івано-Франківськ
 

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал