Призахідний прочанин

365

 
 
Василь СТАРУН
 
не струшує сніг з голови мухомор –
наморені грози – аж двері наврозтіж:
до бідних – але чепуристих комор
ще з Дикого поля заскакують гості
 
гостини рабів: увивається дим –
домашні шибки відбивають край світу.
і шляхом назустріч – як глина – рудим
опалого – нашого – чорного квіту
 
***
всього на світі бачили щури –
в старому полі в листі без печалі.
лапатий сніг версадел і жури
жене любов за рибами подалі.
 
долівка полинова з вітража
спадає за камінний брід ночами.
і ми – не ми – призахідні прочани
з останнього – як – вирій віража.
 
кажан впаде – і бамкне дзвін з півнями –
півонії отямляться без тями:
твій подих заспокійливо вража
 
***
навиліт вечори – найліпший час.
для роздумів – і лійки – і фуршетів.
бувало: наливаєш – і почав:
«Ніколи Форд не їздив у кареті»…
 
і пішаки – що зникли з потрясінь
не дійдуть до свого армагедону –
де кості аргамака з-під роси
окреслять вершу та ручай озону.
 
на зону кинув промінь зореліт –
згоріти в полум’ї вечірнього мовчання –
хоч ластівка продовжує навчання
в мережаних румовищах релі*
 
а вечори виписують свій час –
частіше світуни тоді згоряють
і до ріки – з вербового плеча –
голосять села чергою до раю
 
*катеринка, шарманка
 
***
орда налипає на скло з орхідей –
фіранку ганяє літопис.
ще буде інерції  вечір і день
і літо небіжки-Європи.
 
невишиті стяги сягнули межі –
межиочі подвиг чи подих? –
застрягла душа в інтернет-мережі
що впала в порожні городи…
 
орда походжає – звивається черв –
паризького черева соки.
в руці червоніє колодочка-нерв
і вітер померло високий
 
***
тривіальна арка – стіл – рівнина.
бадилина висохла як Бог.
і печаль і кожного провина –
щоб ви народилися утрьох…
 
трохи помережаного степу –
стоптаних стежок та голосінь.
до колоніяльного вертепу
висне з тої хмари волосінь –
 
а гачок гойдається – як – ходик –
в решеті спивається вода.
решта все – лиш темрява і броди
і дерев опалена хода
 
***
до щезу голівку змахне махаон –
мак сірого кольору клір обирає.
трава парова і земля – там сира є –
холодні ворота і бідний Харон
 
гонитва за втраченим – три верхівця
і загнані коні на прапорі мають:
небесні воли – без вини – ремигають.
вертихвістка – вивірка – біла вівця:
 
цямрина дзвенить – угинається стан –
по рурці не крапле твердий Татарстан –
в клітинку підсака біжить на живця
та в жменю каміння – для – нас – набираю
 
***
нелічені зорі зализаний плиг –
на писанку дощ упадає верхами.
зелений ліхтарик тягни з-під поли:
вертають хори – розсипаються храми.
 
крізь ясла проміння прошиє лозу:
впаде Єрихон і наступного разу:
нашийник на горб та на вранішній зуб –
хурделить вогонь з керамічного базу:
 
базука – гончар – коливається пліт –
четвертий потоп огортає шинкваси:
сьогодні руками махає Палій:
шануйте його по дорозі до каси:
 
в касарні незлічені зорі та зір –
в північній стіні нерозбурханий звір
до автопортрета – ще – з юності ласий
 
***
по синіх лезах змішаного човна:
чи ворога – як – човгання вікна.
бухика – в ніч – посеред Лугу домна
і вересень – без вирину кона:
 
комори вкриті крилами потвори –
притвори снігу опадуть на слух.
до лабіринту криївок і Тори –
і пролітання потойбічних мух
 
мушва заб’є і мамонта і спокій –
і грім спокус відвернеться від нас:
і споночілий вус – і мокрий Мокій
впадуть на килими здобутих фраз:
 
добуток множиться під мультипанораму –
паноптикум втішається в глистах:
немає рік – вони не «імуть страму»
і їхні назви сховані в листах
 
***
вогонь не стукає до меви:
мовиння виметене вслух.
без черги відгук металевий
веде і сміх – і прах – і пух
 
Харко був дивний перевізник:
добув – тіль – півтори душі.
а скільки ще – «за так» – пролізли:
хто дав пиріг – а хто суші.
 
та суш і там неісходима –
і там своя сибір лежить.
вогонь пішов – як Бог – із диму.
і в спинах вітру буде жить
 
***
Тринідад і Тобаго річками прикрас –
слід фагота вивітрює сіті:
бур’янами біжить невдоволений Красс –
тривіальні покладені пліті:
 
дощ – не дощ – запливає земля
холодком –
на початку історій шукаєш опору.
у осінньо-зимову і літнюю пору
не обізветься прірва потужним
гудком…
 
гомін тисняву чує – в собі пропада –
тільки й радощів: наша земля молода –
удимається хмарами збещений Кром
 
***
Колиба: коли б
вона повернула
на праліс:
переліз – першоміст –
а просипана глина:
парастас у зашморзі сліз –
 
водночас – на сході
та заході – квітне
малина…
 
Станція Малин:
темінь роси опада:
кожну – сонну –
мураху світ опита
до свинцевих окалин.
 
лише колиба – коли б…
в хмарищах риб
сіті зелені пропали
 
***
Кабалістика:
каннібал сторопілий
з вугіллям у грубому ранці:
ніби грубка похідна
болідом крило отира:
для полеглих – нікому –
цвітуть опівніч померанці:
ще зітреться підошва
прийдешнього – з крони – мира…
макарбічна примула –
порожнього решета глід.
голіздра: сірникова коробка лежить:
пане Леже – жита вижатий слід –
в полі дощ не з відра…
 
треба в спільній печері
переляком жить.
 
***
Катран подовжений
до леготу фіранки:
за Франками –
тіль попіл Піреней.
 
за Летою
збігаються підранки –
та їх пастух –
останній Змій з Лерней…
 
«Еней був парубок…» –
катран котився в гори –
гори – вечірня зоре –
на воді.
 
важкий замок
поземної комори
упав на дно –
і вирнув на Суді
 
***
моргав до Моргана – здираючи моралі:
сніг «вапліте» – поліття морове.
чавунне море – подих на Аралі:
неначе в серці дзеркало криве.
 
паліччя та коріння різьбяреві
приніс вогонь – а вітер обікрав:
перо довічно моститься на Греві –
обидві витинанки чорні – «кра!»…
 
в останніх числах осені та року
заводить дух минулого толоку:
«Що буде тут?» – «Твердиня та кура».
 
***
коротко зверстані
штани і веремії –
«во время оно» тоне
тин тобі по вії
 
проз кагалу чужих
загат – орлів – каганів –
на островах чуми і
ґрат степи не брані.
 
на поле вийде оцелот –
брехня крізь отвір:
в сумі шляхів і позолот
святої  Мотрі
похилий скит –
скотарський меч
знесе керунки –
і шум освистаних комет
впаде до лунки –
 
до Яма в гості прийде
витерта худоба.
на пальці хукне –
ось тобі: любов і мода.
 
***
любити голос втраченого всує:
солодкі вишні викрадуть огріх.
столітній дуб в долині голосує
і по стерні відбиток – наших – стріх.
 
стріпне крило водою стоянкою:
крізь жабуриння визирне ирій.
похідні стани за святим Лукою –
дим горнеться до серпанкових мрій:
 
додолу серпень висипе здобутки:
бутовий камінь – ворохи кислиць.
маленький черв з розписаної дудки –
струмок кисневий витікає з глиць…
 
любити голос потаємних чисел –
ліпити волос і поштовий знак:
дитя співає. хто – хоча б навмисне –
у ньому геніяльний блиск впізна?
 
***
коли б Росія мала сором
і парацельс Осоргіна.
і спів – з-під меж – не вийшов хором
стороннім виповзом… хто зна:
Огінського з тужним принуком:
при нукерах стрибок з межі.
не сином – так своїм онуком
додай зловорогу маржі…
 
а мажі з меж на старт постали –
аж міль летіла з постолів:
ось берег – як і води талі –
ключ логосу на кілька слів
 
***
Роди розбиті – сніг розкопок.
зелений кушпіл суєти.
під спеку паровозних топок
промчали вмить  чужі світи:
і ти був там – самотній свідок –
у безповітряних гаях.
не зачепивсь – і не поснідав –
не мав колодника в роях.
 
колишньо витруєна віра –
уражена стрільцем снаги –
та наша вулиця аж сіра
без нумерації – ваги –
і в лопухах дітей катмає.
лише маєток на горбі.
жовтаво-синій прапор має
у непролазній боротьбі:
бороти все на гнутих спинах –
щоб – на хребтах цвіла доба…
немає дня – вітця – і сина:
і дятла – що – весло довба
 
***
зозулі зорепад зворотній:
з воріт худоба в край доби.
заворушились дикі сотні –
та в позолоті короби:
 
до них дзвенять промиті мощі –
розбурхані в спекотний час…
а ми збираємось на площі –
та все не схвалюєм прочан:
 
при човні кожен – ріг набитий –
аж – колихається за пруг.
будь-хто: нормани – англи – брити
так і не візьмуться за плуг:
 
той оберіг – до – нас – прибився –
та: все іржавіє – вгруза.
лише – один – Тарас молився
і сріблом плакала гроза
 
***
зарисовані очі чернеток і зим –
завмирає кленова подоба:
під зеленим числом квітникових корзин
виринає хоробра худоба
 
сіє зерно світ за очі висохлий стриж –
голим полем олива і влада.
в рамці Брейгеля вихопив темінь і бриж –
як збиралась балада
 
Ладо – вивірко – ніж на зорі –
гак засилено в хвіст буревію:
сонце спить на піску – у пожовклій норі:
Бористен не подобався Вію:
 
сію-вію лахміття мурашок ясних –
на торжищі кернавому вершник-м’ясник
розтинає слова соловію
 
***
на рубежах – непасторальна скиба –
шмат зелені аж стертої в борні.
до того мовчазна у пущах риба –
тепер – над – погорільцями бринить.
 
сум’яття днів утрачене в свічадах –
свічі огарок множиться в світах.
почати зраду – як життя на чатах
у понизов’ї на чужих вітрах…
 
втрачати голос і в грошах волати –
забути рід і шлях на Іордань.
однакові – спередвійни – пилати
штовхають нас в дохристиянську рань.
 
с. Данилівка Біловодського р-ну
на Луганщині

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!