Предвічна суть: усе  за  волею  Творця

 

Ярослав ТКАЧІВСЬКИЙ

 

 

Молитва

Помолюся над ланом паперу,

серед слів я вишукую перла.

Кришталеве збираю намисто –

у Творця прошу сили і хисту.

 

Неодмінно молитва поможе:

«Думку світлу дай, Господи Боже,

подаруй мудре слово мені,

щоб творилися вірші й пісні…»

 

Ні спокою не маю, ні сну –

зерна літер кладу в борозну…

Біле поле засіє перо –

родить Правда, Любов і  Добро.

 

***

Геть усе – марнота,

окрім віри Христа,

окрім Слова Святого –

Триєдиного Бога.

 

Геть усе – марнота –

роду мудрість проста:

вчення Божого Слова,

бо все решта – полова.

 

Геть усе – марнота –

це душі висота!

Непідроблене гасло

стало сяйвом незгасним

для братів-християн.

Вірмо всі (ти і я…)

не в земну марноту –

в Істину золоту!

 

Геть усе – марнота,

окрім віри Христа,

окрім Слова Святого –

Триєдиного Бога.

 

Богородиця

Не погляд – а крихіточка жалю

і океан надії, віри й світла,

промінням він розсіявся над світом –

я до безтями очі ті люблю.

 

Очищу душу в сяєві очей,

які постійно вірили й прощали…

Не відаю, чи вимолю пощади

в Пречистої за грішний світ оцей.

 

Прости моління до земних богів,

усі провини, Матінко, прости нам,

за страсті та розп’яття Бога-Сина –

прости нас всіх: братів і ворогів.

 

Як «Отче наш» і «Вірую» щодня,

й до Тебе, Богородице, молюся,

до Твого серця серцем я тулюся –

моя Ти Покровителька одна.

 

***

Пересуди і обмови,

і буденна суєта…

Лиш наїдки та обнови,

а забули про Христа.

 

І пісні у дні скорботи,

і гріховності плоди…

Чом шукаємо гидоти

в склянці чистої води?

 

Брате мій, дитино Світла,

душу сатані не дай!

Поміж тлінню цього світу

пізнаваймо святість Тайн…

 

Правду, як зіницю ока,

збережи, бо в цьому суть…

І тобі Господь звисока

праведний осяє путь.

 

***

Коли Бог за нас, хто проти нас?”

(Новий Завіт: Послання св. апостола Павла

до римлян, розділ 8, вірш 31)

Пізнав я дружбу, мир і зраду,

пізнав невдачі, злети і біду…

Але якось даю собі ще раду,

бо з Господом у серці в путь іду.

 

Мене тому лукаві не скосили,

що твердь моя зовсім проста:

Нема такої в світі сили,

щоб подолати міць Христа.

 

***

Помилуй мене, Отче, що єси…

І воскреси не в сні, а наяву.

…Мене живцем, було, кусали пси,

і гризли до костей, а я – живу!

 

А я живу, бо ще не судний день,

бо в пеклі зла не час душі палати.

Не буде правди на Землі й ніде,

як правитимуть Всесвітом пилати.

 

Помилуй грішних, Господи, й прости,

хоч прощення благати нам не гоже.

Над банями церков блищать хрести,

та чи горить у душах Слово Боже?..

 

Не докір… То дзвенить моя сльоза,

котра вночі та вдень лупає тишу.

Народе мій, я ще не все сказав,

то сповідь серця у піснях залишу…

 

З Україною в серці

Чистий колір весни

у водиці прозорій:

відбиваються сни,

які збудуться скоро.

Відступила зима –

переходимо в літо.

Розквітає земля,

щедро сонцем зігріта.

 

Тут радіє душа

й поцілунків причастя,

сміх дітей нас втіша,

бо з родиною щастя.

Підростає вже син

і донька, слава Богу…

Рай земної краси

з хати кличе в дорогу.

 

Сині гори вже звуть

й кришталеві озерця.

Починай свою путь

з Україною в серці.

Веселкові мости

постають нам з порога.

Україна – це ти! –

подарунок від Бога.

 

Стара хата

Ну, що ж ти так, моя старенька хато,

колись буяла – вже стоїш сама.

Цвіли батьки, росло дітей багато,

а нині тут – ні душеньки нема.

 

Була гніздечком не одній дитині,

з якого всі злетіли у світи.

В своїх турботах призабули нині

й не згадують, що вже самотня ти.

 

А ти чекаєш й вікнами сумними

вдивляєшся у далечінь доріг,

й вичікуєш господарів, бо з ними

тебе також у серці хтось беріг.

 

Нема вже ґаздів… Ти, мов сиротина,

вже не рай-хата, як було раніш.

Лиш плачуть мальви росами під тином,

що ти, хатино, пусткою стоїш…

 

Самітник

Усе закономірно… Без причини

дивлюся в люстро на своє лице –

чоло та очі крають вже морщини

й ніхто не здатен виправити це.

 

Ніхто, повірте, юність не поверне,

і літо бабине лиш блимне восени.

…Сидить самітник у кутку таверни

і спогади снує, мов бачить сни.

 

Про ту яву, котра вже стала болем,

й рубцями в грудях залишила слід.

Тече сльоза… Мов тінь, ступає полем

за ту межу, де серце топить лід.

 

Босоніж йде, аж на душі тривожно,

межінь минув і став на путь тверду.

«Куди ти йдеш, – питають, – подорожній?».

А він: «У вічність… Я додому йду…»

 

Предвічна суть

Ніхто не знає, що нас чекає –

предвічна суть:

на долю, любі, не нарікають,

її несуть…

 

У мить спокуси наш гріх злякає

Господній перст.

На свою долю не нарікають –

несуть, мов хрест.

 

Вже гріх у пеклі – смола стікає,

смола кипить…

Ніхто на долю не нарікає

в останню мить.

 

Над білим світом до всіх глаголю

з-посеред хмар:

Прийміть всім серцем недолю-долю

як Божий дар!..

 

Живімо для добра

У траві росина, чиста, як сльозина,

а в очах іскрина щастя, ніби цвіт…

Бо живе людина для доньки і сина,

щоби став добрішим білий світ.

 

Росяні світанки в позолоті ранки,

літепла останки, наче серця жар.

Тепло завжди в хаті, як є батько й мати.

І для них – нічого нам не жаль.

 

Як тут не радіти: ми – батьки і діти.

Душу буде гріти кожен світлий день.

Доле наша, доле, – перекотиполе…

Розквітай любов’ю для людей!

 

В тишу і у вітер линемо по світу.

Десь обмерзли квіти – осені пора.

Хоч і скроні срібні – не журіться, рідні,

а живімо, люди, для добра…

 

Прости нас, Боже…

То із небес земне життя:

у неньки під грудьми дитя.

Це знаємо і я, і ти –

це знає кожен…

Від радості сльоза з лиця,

бо все за волею Творця:

у храмі серця Дух Святий

і Слово Боже.

 

Якщо десь двоє розійшлись

і вже не разом, як колись,

й злетіли порізно в світи,

хоч так негоже.

Хай омине покара ця

молімо день і ніч Отця:

«Не дай розлуки нам, Святий,

не дай нам, Боже…»

 

Коли нам гірко на душі,

біль гоять рідні спориші.

Як в ранах сіль – чужі світи

й слівце вороже.

Ти злих, Владико, не карай,

і нам озлобитись не дай,

не дай нам, Господи Святий,

не дай нам, Боже.

 

Хай всіх зігріє пісня ця

й розбиті, зболені серця

єднає вислів той простий:

«Господь – все може!..».

Востаннє Господа проси:

«По смерті, Боже, воскреси,

помилуй, Господи Святий,

прости нас, Боже…»

 

Земна мандрівка промине,

спливе і радісне, й сумне

поміж гріхів і суєти

по смертнім ложе…

Щоб не скінчилося життя

без прощення і каяття,

благаймо, Господи Святий,

Єдиний Боже.

 

***

Повірте, рай отам, де двоє…

Я з вами досвідом ділюсь

й аби ніхто не став вдовою,

молюсь.

 

Едем – у парі… Тут, довкола.

Лікуйте ближнього слівцем,

щоб з вас ніхто не став ніколи

вдівцем.

 

В світах із вірою святою

прибережіть своє життя,

аби не стало сиротою

дитя.

 

Коли нестерпна мить настане,

простімо всім… І лиш тоді –

ніколи пусткою не стане

твій дім.

 

Знов сонячна воскресне днина,

всі ж знають: істина – проста…

Тут кожен з нас іще дитина

Христа.

 

Син Божий в суті та в основі,

Він з нами в сні та наяву.

Я стверджую!.. І з Ним у Слові

живу!

 

м. Івано-Франківськ

 

Залишити коментар