Предвічна суть: усе  за  волею  Творця

199

 
Ярослав ТКАЧІВСЬКИЙ
 
 
Молитва
Помолюся над ланом паперу,
серед слів я вишукую перла.
Кришталеве збираю намисто –
у Творця прошу сили і хисту.
 
Неодмінно молитва поможе:
«Думку світлу дай, Господи Боже,
подаруй мудре слово мені,
щоб творилися вірші й пісні…»
 
Ні спокою не маю, ні сну –
зерна літер кладу в борозну…
Біле поле засіє перо –
родить Правда, Любов і  Добро.
 
***
Геть усе – марнота,
окрім віри Христа,
окрім Слова Святого –
Триєдиного Бога.
 
Геть усе – марнота –
роду мудрість проста:
вчення Божого Слова,
бо все решта – полова.
 
Геть усе – марнота –
це душі висота!
Непідроблене гасло
стало сяйвом незгасним
для братів-християн.
Вірмо всі (ти і я…)
не в земну марноту –
в Істину золоту!
 
Геть усе – марнота,
окрім віри Христа,
окрім Слова Святого –
Триєдиного Бога.
 
Богородиця
Не погляд – а крихіточка жалю
і океан надії, віри й світла,
промінням він розсіявся над світом –
я до безтями очі ті люблю.
 
Очищу душу в сяєві очей,
які постійно вірили й прощали…
Не відаю, чи вимолю пощади
в Пречистої за грішний світ оцей.
 
Прости моління до земних богів,
усі провини, Матінко, прости нам,
за страсті та розп’яття Бога-Сина –
прости нас всіх: братів і ворогів.
 
Як «Отче наш» і «Вірую» щодня,
й до Тебе, Богородице, молюся,
до Твого серця серцем я тулюся –
моя Ти Покровителька одна.
 
***
Пересуди і обмови,
і буденна суєта…
Лиш наїдки та обнови,
а забули про Христа.
 
І пісні у дні скорботи,
і гріховності плоди…
Чом шукаємо гидоти
в склянці чистої води?
 
Брате мій, дитино Світла,
душу сатані не дай!
Поміж тлінню цього світу
пізнаваймо святість Тайн…
 
Правду, як зіницю ока,
збережи, бо в цьому суть…
І тобі Господь звисока
праведний осяє путь.
 
***
Коли Бог за нас, хто проти нас?”
(Новий Завіт: Послання св. апостола Павла
до римлян, розділ 8, вірш 31)
Пізнав я дружбу, мир і зраду,
пізнав невдачі, злети і біду…
Але якось даю собі ще раду,
бо з Господом у серці в путь іду.
 
Мене тому лукаві не скосили,
що твердь моя зовсім проста:
Нема такої в світі сили,
щоб подолати міць Христа.
 
***
Помилуй мене, Отче, що єси…
І воскреси не в сні, а наяву.
…Мене живцем, було, кусали пси,
і гризли до костей, а я – живу!
 
А я живу, бо ще не судний день,
бо в пеклі зла не час душі палати.
Не буде правди на Землі й ніде,
як правитимуть Всесвітом пилати.
 
Помилуй грішних, Господи, й прости,
хоч прощення благати нам не гоже.
Над банями церков блищать хрести,
та чи горить у душах Слово Боже?..
 
Не докір… То дзвенить моя сльоза,
котра вночі та вдень лупає тишу.
Народе мій, я ще не все сказав,
то сповідь серця у піснях залишу…
 
З Україною в серці
Чистий колір весни
у водиці прозорій:
відбиваються сни,
які збудуться скоро.
Відступила зима –
переходимо в літо.
Розквітає земля,
щедро сонцем зігріта.
 
Тут радіє душа
й поцілунків причастя,
сміх дітей нас втіша,
бо з родиною щастя.
Підростає вже син
і донька, слава Богу…
Рай земної краси
з хати кличе в дорогу.
 
Сині гори вже звуть
й кришталеві озерця.
Починай свою путь
з Україною в серці.
Веселкові мости
постають нам з порога.
Україна – це ти! –
подарунок від Бога.
 
Стара хата
Ну, що ж ти так, моя старенька хато,
колись буяла – вже стоїш сама.
Цвіли батьки, росло дітей багато,
а нині тут – ні душеньки нема.
 
Була гніздечком не одній дитині,
з якого всі злетіли у світи.
В своїх турботах призабули нині
й не згадують, що вже самотня ти.
 
А ти чекаєш й вікнами сумними
вдивляєшся у далечінь доріг,
й вичікуєш господарів, бо з ними
тебе також у серці хтось беріг.
 
Нема вже ґаздів… Ти, мов сиротина,
вже не рай-хата, як було раніш.
Лиш плачуть мальви росами під тином,
що ти, хатино, пусткою стоїш…
 
Самітник
Усе закономірно… Без причини
дивлюся в люстро на своє лице –
чоло та очі крають вже морщини
й ніхто не здатен виправити це.
 
Ніхто, повірте, юність не поверне,
і літо бабине лиш блимне восени.
…Сидить самітник у кутку таверни
і спогади снує, мов бачить сни.
 
Про ту яву, котра вже стала болем,
й рубцями в грудях залишила слід.
Тече сльоза… Мов тінь, ступає полем
за ту межу, де серце топить лід.
 
Босоніж йде, аж на душі тривожно,
межінь минув і став на путь тверду.
«Куди ти йдеш, – питають, – подорожній?».
А він: «У вічність… Я додому йду…»
 
Предвічна суть
Ніхто не знає, що нас чекає –
предвічна суть:
на долю, любі, не нарікають,
її несуть…
 
У мить спокуси наш гріх злякає
Господній перст.
На свою долю не нарікають –
несуть, мов хрест.
 
Вже гріх у пеклі – смола стікає,
смола кипить…
Ніхто на долю не нарікає
в останню мить.
 
Над білим світом до всіх глаголю
з-посеред хмар:
Прийміть всім серцем недолю-долю
як Божий дар!..
 
Живімо для добра
У траві росина, чиста, як сльозина,
а в очах іскрина щастя, ніби цвіт…
Бо живе людина для доньки і сина,
щоби став добрішим білий світ.
 
Росяні світанки в позолоті ранки,
літепла останки, наче серця жар.
Тепло завжди в хаті, як є батько й мати.
І для них – нічого нам не жаль.
 
Як тут не радіти: ми – батьки і діти.
Душу буде гріти кожен світлий день.
Доле наша, доле, – перекотиполе…
Розквітай любов’ю для людей!
 
В тишу і у вітер линемо по світу.
Десь обмерзли квіти – осені пора.
Хоч і скроні срібні – не журіться, рідні,
а живімо, люди, для добра…
 
Прости нас, Боже…
То із небес земне життя:
у неньки під грудьми дитя.
Це знаємо і я, і ти –
це знає кожен…
Від радості сльоза з лиця,
бо все за волею Творця:
у храмі серця Дух Святий
і Слово Боже.
 
Якщо десь двоє розійшлись
і вже не разом, як колись,
й злетіли порізно в світи,
хоч так негоже.
Хай омине покара ця
молімо день і ніч Отця:
«Не дай розлуки нам, Святий,
не дай нам, Боже…»
 
Коли нам гірко на душі,
біль гоять рідні спориші.
Як в ранах сіль – чужі світи
й слівце вороже.
Ти злих, Владико, не карай,
і нам озлобитись не дай,
не дай нам, Господи Святий,
не дай нам, Боже.
 
Хай всіх зігріє пісня ця
й розбиті, зболені серця
єднає вислів той простий:
«Господь – все може!..».
Востаннє Господа проси:
«По смерті, Боже, воскреси,
помилуй, Господи Святий,
прости нас, Боже…»
 
Земна мандрівка промине,
спливе і радісне, й сумне
поміж гріхів і суєти
по смертнім ложе…
Щоб не скінчилося життя
без прощення і каяття,
благаймо, Господи Святий,
Єдиний Боже.
 
***
Повірте, рай отам, де двоє…
Я з вами досвідом ділюсь
й аби ніхто не став вдовою,
молюсь.
 
Едем – у парі… Тут, довкола.
Лікуйте ближнього слівцем,
щоб з вас ніхто не став ніколи
вдівцем.
 
В світах із вірою святою
прибережіть своє життя,
аби не стало сиротою
дитя.
 
Коли нестерпна мить настане,
простімо всім… І лиш тоді –
ніколи пусткою не стане
твій дім.
 
Знов сонячна воскресне днина,
всі ж знають: істина – проста…
Тут кожен з нас іще дитина
Христа.
 
Син Божий в суті та в основі,
Він з нами в сні та наяву.
Я стверджую!.. І з Ним у Слові
живу!
 
м. Івано-Франківськ
 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!