Порятуй свою пустельницю

198

Юля Ус – з тих поеток, які знають ціну Мистецтву.
Пам’ятається, як п’ять років тому в «Літературній Україні» дебютувала тоді ще
учениця 11-го класу м. Узина, а сьогодні перед нами – досить зрілі тексти
магістрантки відділення літературної творчості.

Еволюціонуючи від перших дуже легких і «зручних» на той час
мініатюрок – замальовок, авторка заглибилася в ускладнену метафору,
урізноманітнила метрику. Нині легкі імпресіоністичні замальовки чергуються з
густою експресіоністською образністю. Подекуди відчувається бажання вийти за
межі розміру і не піддатися канонічним вимогам віршування. Деякі тексти
насичені омоформами і моноримами. Несподівані метафори «крокодилового профілю
алоє», або кинутих «сто мене- під колеса погляду» доводять органічне чуття
Поезії.

Леся МУДРАК-КОВАЛІВНА

 

 

 

***

Розбили молочного глека

із ери енеоліту…

Вмирають трипільські лелеки

на білих морозних квітах…

Завмер у болючім польоті

останній наш спільний видих…

Святвечір у тихій скорботі

запалює сонця дідух…

 

***

Так холодно скрапує день

на плечі печалі оголені…

Стомились гріхи від прощень,

як від полювання – олені…

А місяць заблуд у думках,

вмостивсь у ялиновій хвої…

Спиняюсь. Не сила в руках

стискати колючі зорі…

 

***

Крокодиловий профіль 
алое

зубчато дивиться…

Не з тими, хто вміє

перелистати спогади…

Бувала малою –

дихало сонце в потилицю…

Тепер – жовті змії

у масках із золота.

…Розбилося яблуко –

впали півмісяці вечора…

Лук почуттів напнула б

твоїми пальцями!

Як завжди – лікуюсь

нічною втечею.

Розум із рейок зійшов

на минулій станції…

 

ПУСТЕЛЬНИЦЯ

Вже і Господь не хоче

вірити…

страшно з тобою разом не

дихати…

під ногами

безвість

вирити,

щоб із пекла – до тебе –

вихлюпом…

щоб із печі вийти

попелом,

застелити вії

стомлені…

сто мене – під колеса

погляду…

сто дощів упало –

покотом…

…біле сонце

лоскоче болями,

ллється в руки

теплими ріками,

то не тіло – а літо

просить

обійняти

свого чоловіка…

Цьому світу,

в якому кліпають

ліхтарі на праведній

митниці…

 

***

…скрутилась калачиком

паніка

з обличчям моїм

збіленим…

небеса від крику посиніли…

ліжка тріснула серцевина

і додолу мене скинула!

стеля кривиться,

криво стелиться…

у заметах думок –

безвихідно…

порятуй свою

пустельницю –

 

видихом…

 

***

Випусти в пустку,

просто у простір…

У

листя згустки,

китайську осінь…

тоне небо…

в тонусі будні…

то не небо –

то на кутні

пережований

пісок…

соки крику –

руки в боки:

сатанинський Вернісаж…

І твоє «Вернися!» аж

пальцями вп’ялося в плечі…

порахуймо до п’яти!

п’яти просять довести

до весни, а чи до церкви…

Ти – квиток від напівмертвих

несподівано живій…

живлення, що йшло з-під вій, –

забавлянка перехожих…

чи пора?

і зійде Ра –

ти лозою вгнешся в стіну

і зламаєш міф про сон…

дев’яностий синій слон

не примусить відпочити…

від почину будеш ситий?

…переснися, переплач…

я – на острів Джарилґач…

прямо у зелену пащу…

Про-паща…

 

м. Київ

 

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!