Погода для некурців

268

                                                           Ю. Г.

Осінь – сутінки року, а сутінки – осінь дня…

Просто сталась накладка, і більше нема фонтанів.

Ми вже не поспішаєм, говоримо навмання.

В нас попереду вічність, та ми на землі останні.

Вся двоякість від листя – що вогке, проте сухе,

Урочисте, мов ода – і зустрічам, і розлукам.

То глухі ми до неба, то небо до нас глухе.

Коли з’явиться Ангел, то світлом прийде – не звуком…

Голосних надто мало, а інших він не вимовля.

Але й жесту достатньо, щоб статися нині чуду…

І фонтани розкинуть прозоре своє гілля,

І, замерзши під північ, як верби скрипіти будуть…

 

***

В цих вікнах крига, а не скло…

Сюжет морозяного знімку:

Як світ народжувався взимку,

Коли із космосу мело…

Світлинка надто нечітка,

І знов хтось дивний, давній віком,

Стоїть весь вечір біля вікон

І, не постукавши, зника…

 

ТА, ЩО ПОРУЧ

Коли ми улягаємось удвох,

Дрімоту роздираючи на клаптики, –

Всміхаючись, цигарку гасить Бог

І кидає бичок на дно галактики.

Ми дихаємо з нею в унісон,

Та тхне мій подих тютюном і брагою:

Тому вона вовтузиться і сон

На себе, наче ковдру, перетягує…

 

ЗАМАЛЬОВКА ВОГКИМ
ТЮТЮНОМ

Перекрито Хрещатик –

Хеловін чи інший холідей.

Вітер гасить цигарки:

Погода для некурців.

Неосвячені, сірі,

Голодні до ваших сповідей,

Телефони в капузах

Маскуються під ченців.

Лиш бездомним відомо.

Що хмари пливуть в Салоніки.

А Салоніки звідси

Ще далі, ніж небуття.

Під земним гастрономом

Стоять марсіанські хроніки.

Чи то нежить їх мучить,

Чи запах передчуття.

Пані, посудомийко!

Ви всяких зелених бачили, —

Ці ледь-ледь зеленіші,

Ніж Гена і Фантомас.

То задивляться в космос,

То зиркнуть на Вас розпачливо…

Скиньте засув – пустіть їх!

Їм – палива. Їм – на Марс!

Нині всі нетутешні.

Між них я навряд чи видимий:

І слідів не лишаю,

І дихаю навпростець.

Вітер гасить цигарку,

Аби я душі не видимив.

Бо куди ж їй за димом? –

Нехай собі ще росте…

В час містерії міста

Зіщуляться тіні стін його –

Всі міста повнолітні

Бояться своїх забав.

Що непевне за змістом –

У тому найменше тлінного.

Тож кидати курити

Сьогодні нас – Боже збав…

 

ДЕМІУРГІЯ

Це моє найдовше dolce vita.

А цигарок в пачці – тільки дві.

Музика пронизлива, мов вітер

У кишенях та у голові.

Встану й вікнам підійму повіки:

Їм належно бачити зорю.

Світ – порожній, але вже великий.

Я сьогодні звірів сотворю.

Ще один бичок – заначка з нички,

Вогкий, наче зло ним почалось.

Клац – і бог моєї запальнички

Помирає: адже мусить хтось…

 

NEVICATA ДЛЯ ДЖУЛІЇ

                         
            Ю.Г.

На снігопад уже

Давно нема квитків.

Та нині нам щастить,

Тож, голови задерши,

Принишклі стоїмо

На шоу всіх віків,

Що завше на Землі

Виконується вперше.

І, ділячи на два

Замерзлий шоколад,

Ти знаєш геть усе

На завидки сократам:

Що я – хороший, і

Що слово «снігопад»

В італіях чудних

Шепочуть «невіката»…

А «неве» все летить –

Солодкий, мов кутя,

І ввечері, коли

Залишишся одна ти,

Утвердишся в знанні

Про нежить і життя –

Бо ти ще замала,

Аби чогось не знати.

У сни твої з еллад

Прийде юнак-Сократ –

Патлатий, наче я,

З очима мого ж типу:

«Італія – це що?

А що це – снігопад?

А як твоє ім’я? –

Ти схожа на Ксантипу…»

 

***

Давно ягнятам світ народжено

І молоко небес густе,

А вівці щуляться стривожено,

Мов не для них трава росте.

Зле пастухові. Знає – винен їм,

Що після свят вже дев’ять днів

Літають понад полониною

Рогаті душі баранів.

 

МІСТЕРІЯ З ЖУКОМ

То святий Скарабей,

Чи Стоніг неземної породи…

Він, учувши тебе,

Заповзе до твоєї господи.

Термінатор Терміт.

Його очі – упевнені й ласі.

Він, химерний, мов міт,

Що мандрує по просторі й часі.

Богомол, чи Тарган:

Він – із тих, хто крізь полум’я й воду…

В нього ріг-ятаган

І спина у яскравих розводах.

Ти смілива, та страх

Ланцюгами скує твої м’язи…

То – Володар комах,

То зараза, що в ложе залазить.

Він – лапатий, мов сніг,

Він – нікому не був односельцем.

Він устромить свій ріг

У твоє розкуйовджене серце…

Вже разів із мільйон

Від племен він приймав тебе в жертву.

Кара-курт… Скорпіон…

Він живу тебе знає, і мертву…

Двері ділять світи

І прочиненість їхня зловісна.

Нерозважлива ти

Не замкнула їх нині зумисно…

 

***

А ти все не з’являєшся, Маріє…

А тут ні верби не ростуть, ні злаки…

Коли пустеля осіда на вії,

Верблюди й люди знову бачать знаки:

То міражі –  і траси,
і готелі…

Єдине, неподібне на оману,–

Летючий кущ Перекотипустелі,

Що манить до Великого туману…

Де вже не вразять крики мандрагори,

Де не осліплять танці саламандри.

Там начебто народжуються гори…

Там начебто завершуються мандри…

 

НАТУРА

Сірим таким котярою

Прикинувшись для приколу,

Cквером, порослим тарою,

Никає бог Подолу…

А лавки обсіли п’яниці,

Просвітлені і понурі,

І незужитої п’ятниці –

Два вагони в натурі…

 

ДИЛІЖАНС

Ми маєм час, коли немає часу.

Та на своїх дійде уже не всяк.

Ти візника гукнеш захриплим басом,

Аби по місту розвезти друзяк.

А п’яний завжди влізе у халепу…

Ось пам’ять заливає береги:

Глянь – ти не містом їдеш, а по степу,

І в почеті твоєму – вороги…

Повітря згусло – видихнути годі…

Б’є в мозок і зціляє, мов бальзам.

Минувся степ. І вороги відходять…

Ти знов, Шевченку, зостаєшся сам…

 

ПРИБЛУДНЕ

Вийшов час із годинника. І не вернувся.

Невідомої дати. О сьомій нуль сім.

Князем стелі й кутків і царем на стіну всю

Тут працює павук і вдоволений всім.

Водяник же, забивши на мокру роботу,

Хоч камлай – не клекоче у звивинах труб.

Вже в раю телефон. Он – без диску і дроту

Пилом, наче землею, припав його труп.

Що ти, Доме! Пробач! Ти не винен нічим нам.

Нас не надто лякає пилюка й іржа.

Якщо хочеш – будь ласка, заводь задля чину

У стіні – барабашку чи в сінях – вужа.

Просто хочеться, Доме, десь бути удома…

А що дах протікає, то й наші ж – давно…

Хай лиш духи воскреснуть. Прочуняють з коми.

Хай запирскає з крану залізне вино.

А в салют саламандрам, нікуди не щезлим,

Перейнявшись на мить шумовинням святим,

Зрине кавова лава із кратера джезви

На пустельні пейзажі електроплити…

 

***

Взагалі ні про що не йдеться,

Але правильно буде, й круто,

Якщо нині  о шостій
десять

Перетнуться наші маршрути…

Не зіб’ємось ми з курсу справи,

Не кидатимем слів на вітер:

Спершу – по п’ятдесят «СЛАВИ»,

А тоді – «АБСОЛЮТУ» літр…

 

MILITARY

І хто з ким за віщо уже не згадати,

І не розрізнити своїх і чужих…

Ти знов помилився війною, солдате,

Та краще нікому про це не кажи…

Не квапся зривати нашивки й погони —

Настане кінець і твоїй боротьбі,

Коли, не помітивши втрати загону,

Захопиш фортецю… І здашся… Собі…

 

Київ-Львів

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!