Поезії

167

Іщук Анатолій Іванович. 1938 року народження. 26 квітня. Родом з села
Блидні на Хмельниччині. Син сільського ветлікаря, репресованого і висланого
1945 року в Казахстан за публічний осуд особи Сталіна. Доктор медичних наук.
Лікар-цілитель. Один з керівників Київського лікувально-оздоровчого центру
«Тверезість і здоров’я». Батько п’яти дочок і дідусь десяти онуків. Соліст
народного хору «Чумаки» при Товаристві «Знання» України. Лектор Товариства.
Літератор. Борець з русифікацією України.

Автор збірок’ «Якилина», «Спадок від батька» та «Батьківщина», до яких
передмови відповідно написали Василь Василашко, Петро Осадчук та Олег Гринів.
Уперше в газеті подаємо добірку його поезій.

 

БАТЬКІВЩИНА

ЯКИЛИНА

Можуть з Богом посварити сина,

Мужа запекти у Казахстан.

Та як не репресують в Якилини

Віру в Україну і Христа –

Вижила й на голоду хрестах,

Вижила, як у снігах калина.

 

КОЛИ СУСІДУ Я ГОРОД САДИВ

Коли сусіду я город садив

І потім рясно той город вродив,

Збагнув тоді я істину святу:

Не стільки я сусіда збагатив,

Як сам я збагативсь

На доброту.

1967, Полоте,

Хмельниччина

 

МОЛИТВА

– Отче наш, отче наш,

Ниспошли нам волю!

Отче наш, отче наш,

Ниспошли нам долю!

Раптом чую: – Піднімайсь,

Сам борись, ледащо!

Очі вгору – то ж Тарас…

Йому ж було важче…

 

РОЗМОВА З ТАТОМ

Син почав питати:

– Як нам жити, тату?

За Союз триматись

Чи про волю дбати?

– Попитайся мами,

Чи лихе торочу –

Більше у кайданах

Я ходить не хочу!

1989, Полонне,

Поділля

 

СЛУЖИ людям

Скільки можна падати?

Скільки можна плакати?

Чи не час вставати

И господарювати?!

Будь у хаті господарем,

Помагай ти господині,

Не чужинцю догоджай –

А служи Вкраїні!

1990, Косів

 

МАМИНЕ ПОЛЕ

Здрастуй, поле чорноземне,

Здрастуй, нивонько моя!

Кланяюсь тобі доземно

Як уся моя сім’я!

Бачу я свою матусю,

Як працює дотемна,

І до плуга я хилюся,

Йде за обрій борозна…

1994, Попонне

 

БРАТНЯ МОГИЛА

На пам’ять героям УПА

Над Черемошем побіля схилу

Ми вшановуєм братню могилу;

На капличці народу примітній,

Золотяться слова заповітні:

«Тут поховані славні герої,

Що за волю ставали до бою».

Тут не схована слава УПА,

Що в душі нам зламала раба.

1993, місто Верховина

 

ВАСИЛЕВІ СТУСОВІ

Пробач, Василю, ні, прости,

Що ти й за мене був в Мордовії.

Що мало нас таких, як ти,

Не спас тебе я від Московії…

1984, Київ

 

НАЙСВЯТІШЕ

«Найсвятіше на світі –

Наші мама і тато».

Мовлю так я, щоби дітям

Рідних пам’ятати.

Бо ж буває, часом

Про світи ми дбаєм,

А про найсвятіше –

Грішно забуваєм.

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!