Іщук Анатолій Іванович. 1938 року народження. 26 квітня. Родом з села
Блидні на Хмельниччині. Син сільського ветлікаря, репресованого і висланого
1945 року в Казахстан за публічний осуд особи Сталіна. Доктор медичних наук.
Лікар-цілитель. Один з керівників Київського лікувально-оздоровчого центру
«Тверезість і здоров’я». Батько п’яти дочок і дідусь десяти онуків. Соліст
народного хору «Чумаки» при Товаристві «Знання» України. Лектор Товариства.
Літератор. Борець з русифікацією України.
Автор збірок’ «Якилина», «Спадок від батька» та «Батьківщина», до яких
передмови відповідно написали Василь Василашко, Петро Осадчук та Олег Гринів.
Уперше в газеті подаємо добірку його поезій.
БАТЬКІВЩИНА
ЯКИЛИНА
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Можуть з Богом посварити сина,
Мужа запекти у Казахстан.
Та як не репресують в Якилини
Віру в Україну і Христа –
Вижила й на голоду хрестах,
Вижила, як у снігах калина.
КОЛИ СУСІДУ Я ГОРОД САДИВ
Коли сусіду я город садив
І потім рясно той город вродив,
Збагнув тоді я істину святу:
Не стільки я сусіда збагатив,
Як сам я збагативсь
На доброту.
1967, Полоте,
Хмельниччина
МОЛИТВА
– Отче наш, отче наш,
Ниспошли нам волю!
Отче наш, отче наш,
Ниспошли нам долю!
Раптом чую: – Піднімайсь,
Сам борись, ледащо!
Очі вгору – то ж Тарас…
Йому ж було важче…
РОЗМОВА З ТАТОМ
Син почав питати:
– Як нам жити, тату?
За Союз триматись
Чи про волю дбати?
– Попитайся мами,
Чи лихе торочу –
Більше у кайданах
Я ходить не хочу!
1989, Полонне,
Поділля
СЛУЖИ людям
Скільки можна падати?
Скільки можна плакати?
Чи не час вставати
И господарювати?!
Будь у хаті господарем,
Помагай ти господині,
Не чужинцю догоджай –
А служи Вкраїні!
1990, Косів
МАМИНЕ ПОЛЕ
Здрастуй, поле чорноземне,
Здрастуй, нивонько моя!
Кланяюсь тобі доземно
Як уся моя сім’я!
Бачу я свою матусю,
Як працює дотемна,
І до плуга я хилюся,
Йде за обрій борозна…
1994, Попонне
БРАТНЯ МОГИЛА
На пам’ять героям УПА
Над Черемошем побіля схилу
Ми вшановуєм братню могилу;
На капличці народу примітній,
Золотяться слова заповітні:
«Тут поховані славні герої,
Що за волю ставали до бою».
Тут не схована слава УПА,
Що в душі нам зламала раба.
1993, місто Верховина
ВАСИЛЕВІ СТУСОВІ
Пробач, Василю, ні, прости,
Що ти й за мене був в Мордовії.
Що мало нас таких, як ти,
Не спас тебе я від Московії…
1984, Київ
НАЙСВЯТІШЕ
«Найсвятіше на світі –
Наші мама і тато».
Мовлю так я, щоби дітям
Рідних пам’ятати.
Бо ж буває, часом
Про світи ми дбаєм,
А про найсвятіше –
Грішно забуваєм.