В рамках угод про міжнародне співробітництво НСПУ підготовлена до друку двомовна українсько-македонська поетична антологія «Свічадо світу». Пропонуємо вірші македонських авторів в українському перекладі Інни Ковальчук.
Даніела Андоновська-Трайковська
Поет, прозаїк, науковець, народилась 3.02.1979 року в м.Битоль. Кандидат педагогічних наук, доцент Битольського университету імені Святого Климента Охридського.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Плинність часу
Ніч, мов рентгенівський знімок.
нагадує мені про те, що не збулося,
про незагоєні рани втрачених обіцянок,
коли я запевняла тебе, що ти –
спинний мозок нашого дому,
а ти зверхньо заперечував мої слова;
ніч нагадує мені про невпинний біль
у моїх плечах, на який скаржилася тобі,
а для тебе найболючішим було
відчуття чужого ока на мені;
вдивляюсь в ніч і починаю розуміти,
що навіть пігулка чудодійного кальцію ввечері
не змінить того, що лихоманка нашої молодості
назавжди залишиться у пастці
симетричної плинності часу.
Петре Димовски
Поет, прозаїк, драматург – народився 1946 в Республіці Македонія. Член Дружества письменників Македонії, почесний член Спілки незалежних болгарських письменників (СНБП).
Останній політ
***
Моя Бджола
прогризла воскове кубельце
і з’явилася на світ Божий,
несучи в собі знання про майбутнє
і медовий смак своєї бджолиної колиски.
Вже другої хвилини життя вона взялася за роботу:
прополісом очистила
старі стільники від бруду,
щоби Королева-мати змогла
розродитися знову
та нагодувати новонароджених бджіл
солодким молочком своїх залоз,
аби немовлята швидко виросли і полетіли у світ.
Моя бджола, успадкувавши вміння і любов,
з гідністю проминула охорону Королеви-матері,
щоби подбати про Матір,
нагодувати її своїм молочком,
попестити її ніжними доторками вусиків,
готова боронити Королеву
навіть ціною свого життя.
Златко Жоглев
Відомий македонський поет, літературний критик, вчений-соціолог, доктор соціологічних наук. Двічі лауреат македонської премії «4 листопада» за видатні досягнення у галузі науки і літератури. Один із засновників літературного клубу «Деніція», член Македонського наукового товариства, сербської Академії освіти, Дружества письменників Македонії (Битольське літературне коло).
Ми тут
А ми були й тоді,
як довелося чути:
вас не повинно бути!
І ми сьогодні тут,
хоч каже хтось зі злом:
аби ж вас не було!
Ми будемо завжди,
подивимося в очі
тим багатьом, хто в це
повірити не схоче –
ми будемо й тоді…
Господарі та слуги
Зерно в тяжкі часи
Нечасто добрим буде,
В тяжкі страшні часи
Дріма відвага в людях.
Як іншого виним
За власну недолугість,
То ми вже не пани,
Лише звичайні слуги.
Як тягарем страждань
Не вб’ємо душу власну,
І стерпимо жалі,
Що гризли душу ласо –
Господарі тоді
Ми і життя, і часу.
Тоде Илиевски
Письменник, енігматист, видатний шахіст. Народився в1952 році в селищі Мраморець, Македонія. Член Дружества письменників Македонії з 1994 року, а також член Міжнародної ассоціації письменників і публіцистів (Естонія), член Культурного клубу „Номади“ (Словенія), член Дружества хорватських письменників. Почесний член Спілки незалежних болгарських письмеників. Автор 9 поетичних збірок, а також великої кількості книг з бібліотечної справи, енігматики і шахової проблематики.
КОРОЛЕВА
В його обіймах зникла ніч-примара,
пили намарно вина і нектари,
але удвох від шалу не сп’яніли,
явила зрілість нездоланну силу.
Неначе сон, чарівність проминула,
чи, може, королівство потонуло?!
Невже вона не юна, не красива?
Де заблукало те, колишнє, сниво?!
В дворі рабиня гожа, ніби квітка,
у неї всі закохуються швидко.
Бентежать душу ревнощі стократно,
життя рабині легко так забрати,
але скажи, завжди безжальний світе,
плин часу врешті зможу зупинити?!
МОЇ ТУРБІНИ ОБЕРТАЄ ВІТЕР
Я знаний, визначний контрабандист,
люблю і дні, й нічні стемнілі крила,
сильніший скель і швидший від води,
але між стін холодних я безсилий.
Нестримно б’юся на полях війни,
мої турбіни обертає вітер,
та нині зупинилися вони,
нараз у пляшці вітер мій закрито.
Пішла кохана і відрікся син,
потроху все нестримано зникає,
невдовзі залишуся сам-один,
я світ візьму, як власності немає.
Нема пророків, безум злий усюди.
Лише людину завжди судять люди.
Панде Манойлов
Поет, прозаїк, літературний критик, журналістґ, автор 27 книг. Член Асоціації македонських письменників, член Македонського наукового товариства в Битолі, член Асоціації письменників Каліфорнії (США), почесний член Спілки незалежних письменників Болгарії, почесний член Македонського літературного товариства імені Григора Пирличева в Сіднеї (Австралія).
ПОДЗВІН
Відлунюють дзвони
голосом зла:
бовкають печально…
Знову
деякі європейські медсестри
збиратимуть кошти для свічок,
аби вкотре поховати
Крсте Петкова Мисиркова
на уявному кладовищі;
на цвинтарі без гробів і могил;
його поховають
разом з „Про македонські справи”.
Печальний подзвін…
Кожний день когось ховають,
ховають історію та особистостей,
поки не поховають
глибоко-глибоко
цю країну!
ПОМИНАЛЬНИЙ ДЕНЬ (ЗАДУШНИЦЯ)
«Ми скосили траву на лузі,
і тепер тепле повітря пахне сіном», –
сказав мій дідусь
і, ставлячи косу на місце,
застромив мантачку
за очкур на талії.
В його очах я побачив сльози,
знаючи, звідки і чому вони –
сьогодні Задушниця,
поминальний день,
а ми скосили
найкращі кольори весни!
Весна Мундишевска-Веляновска
Поет, літературний критик, науковець. Головний редактор журналу «Сучасні діалоги» (Битоль) та «Учбові перехрестя» (Скоп’є). Член Дружества письменників Македонії (Битольське літературне коло) та Македонського наукового товариства в м.Битоль.
ВМІННЯ ЛІТАТИ
Вовтузитись
По коліна
У бруді,
Вдаючи,
Ніби філософськи
Розмірковуєш.
Стоячи на колінах
З підгорнутою пеленою,
Полеміку жовчну
Роздмухувати
Сидячи
У гніздах
Посеред очерету,
Вдосконалювати
Техніку літання.
І так непомітно
Постарілими очима
Докоряти тим,
Хто вміє літати.
Захоплено обговорювати
Свої майбутні польоти,
Позірно найдосконаліші.
Але не бачити
Своє потемніле
Пір’я,
Не розуміти,
Що воювати марно
І нерозважливо…
Зоран Пейковски
Драматург, поет і публіцист. Член Асоціації письменників Македонії, драматург Охридського національного театру, почесний член Спілки незалежних болгарських письменників (СНБП), почесний член НСПУ, академік Чувашської національної академії наук і мистецтва (ЧНАНИ, Чувашия), Асоціац хорватських письменників тощо. Носій багатьох національних та міжнародних нагород. Член міжнародного журі (від Македонії) всесвітньої премії Євросоюзу в Брюселі „Гомер“. Посол миру (від Македонії).
РОЗКАЖІТЬ МЕНІ
Пам’ять безсмертна,
живе в пісні поза часом,
вона схожа на золочений місяць,
який ненав’язливо нагадує нам
про втрачене, коли нам здається,
що у нас є все.
І тоді ми поринаємо в безсоння,
бо хтось краде наші сни,
даючи нам темряву замість очей.
Розкажіть мені про моїх братів,
котрі залишили невгамовний біль
як пам’ятник втраченому,
як вічну згадку про них…
ЧОМУ?!
Чому печаль
назавжди лишається
частиною нас?
Чому біль і сльози
нас не оминають?
Чому людські очі не можуть
дивитися на сонце?
Чому ми гостро відчуваємо
брак сонячного тепла саме тоді,
коли найбільше його потребуємо?
Чому все таке швидкоплинне,
йде незворотньо?
Чому вмирає?
Чому?
Невтишимий біль
від смерті братів,
і немає спокійного сну
для втраченого…
Христо Петрески
Поет, журналіст, літературний редактор. Народився 4 лютого 1957 року в м. Крушево. Член Спілки письменників і Спілки журналістів Республіки Північна Македонія. Засновник і директор видавництва «Фенікс». Редактор журналів «Напрям» і «Літературна академія». Доктор філології, професор університету аудіовізуальних мистецтв у Скоп’є. Член Дружества письменників Македонії, Голова Зборів ДПМ.
ПЕРШЕ КОХАННЯ
Мені наснилась,
душе, ти,
немов блукаєш знов босоніж,
одну тебе
у світ нести
готовий у своєму лоні,
так хочу:
в льолі мрій, тепла
щоб розквітала на осонні,
ти дивоквіткою була,
а я –
на пелюстках росою.
Йордан Плевнеш
Македонський поет, драматург, літературний редактор, дипломат. Народився в 1953 році в селищі Слоештиця, тодішня Югославія. З 2000 по 2005 рік – посол Республіки Македонія у Франції, Іспанії та Португалії. З 2006 року займає посаду віце-президента Міжнародного комітету ЮНЕСКО по діалогу між цивілізаціями. Член Дружества письменників Північної Македонії, Македонського ПЕН-центру, почесний член Спілки незалежних болгарських письменників. Академік Європейської академії наук і мистецтв.
VIA SACRA LILIANA
Пісня про любов
I.
Колись я хотів сказати тобі одне-єдине слово
те саме, яке вимовляється поза часом
яке існувало ще до того,
як цей світ був сотворений Господом
слово, приховане в Санскриті
в індо-європейській мовній гілці
слово, яке потім жило на Небі у Воді на Землі
навіть почало будувати Вавілонську башту
коли раптово переді мною з’явилася ти
польова квітко, бузковий квіт долини
і я забув усі мільйони і білліони слів
які були зайве вимовлені до того
забув усі меридіани в мовному атласі
я хотів, аби оте одне-єдине слово
було однаковим в усіх шістьох тисячах
трьохсот двадцяти трьох мовах
які використовує сучасне людство
це мій тихий крик
який перетворює мить на вічність невпинно
Via Sacra Liliana
II.
Якщо вічність взагалі має свій початок
і якщо наша вічність може бути виміряна на Біржі,
яка зветься історією світової поезії,
хрещення нашого кохання відбулося в Скоп’є
вздовж берегів Вардару
яке ще Гомер називав гордим Аксієм.
Вночі наприкінці грудня 1975 року
в амфітеатрі філологічного факультету
ти з’явилася ніби принцеса
з ружами у волоссі
з божественним голосом
і від твоєї краси стало боляче
Ти декламувала безсмертного Сергія Єсеніна (1893–1925),
і з того часу назавжди стала моєю мадмуазель Лілі,
моєю Ісідорою, моєю Шагане, моєю Анною Снєгіною,
моєю Лореляй, моєю Анабель Лі…
Коли під час влаштованих тобі овацій в амфітеатрі
я підійшов і торкнувся твоєї руки
ти відкрила моє серце
ти звільнила мене з любовної в’язниці
моєї ранньої юності, кохана
Via Sacra Liliana
Гордана Стояноська
Поет, науковець, літературний критик, народилась 14.05.1969 року в м.Битоль. Кандидат соціологічних наук. доцент Битольського университету імени Святого Климента Охридського. Голова літературного клубу «Деніція», лауреат багатьох національних літературних нагород.
ПОКАРА
Невиліковною хворобою
ти застряг у моїх грудях,
тепер літаю, мов птаха пізня,
шукаю тебе між людей – не знаходжу;
вистежую тебе, але ні в кому тебе немає.
Я самотня… Бентежні вулиці…
Твоє місце біля мене порожнє –
можливо, назавжди…
Боявся мене кохати,
Роздав своє серце – і замовк…Чому?
Можливо, моя душа видається тобі вогненною,
але вона залишається тендітною,
вразливою, зраненою і хворою,
бо кожний доторк її до тебе несе у собі
невимовну красу,
а краса несе відчай, коли її немає поряд…
***
В серці дозрілого плоду
народжується осінь,
в золоті солодкого нектару
приховані холоди,
перші осінні дощі йдуть
просто в очі твої;
ти вдивляєшся в обрій,
але мене там немає.
Чи плачеш ти?
Чи згадуєш про мене, доки
нещадна доля врешті переможе
і покарає нас в безодні серця?
То, може, зв’яжи свої шовкоплинні почуття
сріблястою павутиною осені…
Васил Тоциновски
Македонський вчений, письменник, літературний критик, історик і перекладач, народився 22 серпня 1946 року в селі Стояково, Гевгелия. Працював на телебаченні Скопье (1969–1989). Автор сценаріїв пятидесяти документальних фільмів і серіалів. Співавтор 17 енциклопедій, збірок, посібників для шкіл. Книжки перекладені багатьма мовами світу. Широко відомий як дослідник македонської літературної історії, особливо цінними є дослідження історії Македонського літературного кола в Софії. Важливим є вивчення творчості письменників македонського походження, які живуть і працюють в іншомовному середовищі.
САМОТНЄ СЕРЦЕ – ЦЕ НЕ СЕРЦЕ
Довкруж безмежна ніч, а вітер нескінченний
у грудях звів гніздо і ніжність вбив в мені.
Здається, ні про що не хоче серце знати,
лишився тільки біль і богохульні дні.
Ніде я і ніхто, згубив себе в безмежжі,
самотнє серце – це не серце, лиш печаль,
холодна самота, безсоння непоборне,
і втрачених надій така гірка печать.
На грудях спить змія, спиває мій світанок…
Де наше немовля – в душі жура шкребе.
Хоча далекі ми, думки до тебе линуть,
і пізнається світ, як пізнаєш себе.
Петко Шипинкаровски
Письменник, журналіст, літературний критик, публіцист, народився в 1946 році в селі Будимирци Битольського регіону, Республіка Північна Македонія. Закінчив університет Кирила та Мефодія в м. Скоп’є. Член Спілки письменників Македонії. Учасник низки наукових конкурсів та фестивалів. Редактор журналу «Бранувањa», який видається в м. Струга.
ОЗЕРО
Озеро.
На палубі
вода розсміяна.
Блискучі хвилі, мов каміння біле.
«Дівчино мила, усміхнися,
із уст твоїх меди течуть», – сказало озеро.
«Нехай усмішка зблисне серед білих хвиль,
а вітер теплий пестить ніжні груди!
Не будь скупою на любов,
цілуй ласкаве сонце,
і вічну древню постіль розстели!»
«О, миле озеро,
то не меди, а сльози,
нехай вони грозу нам принесуть
і розірвуть шовки бажань нестримних,
намастять лагідно мої холодні груди!
Я засинаю голою,
гроза по небу верхи їде
до сніжної вітрів юрби»
«Дівчино мила,
маєш ти гранітне серце,
твою гарячу кров пробуджують
цілющі сни», – їй каже озеро.
«Ні, не клепсидрою, календарем
є невситимий час,
прошу, нехай сік золотої спеки
із щедрих надр твоїх до мене потече», –
дівчина каже.
Озеро.
На палубі над озером
розсміяна вода.
Блискучі хвилі, мов каміння біле.
«Із уст твоїх меди течуть», – сказало озеро.
“Українська літературна газета”, ч. 6 (272), 27.03.2020
Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік! Передплатний індекс: 49118.